06 лютого 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/4717/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4871/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, -
У червні 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 106 531,72 грн., з яких 73 535,81 грн. - заборгованість за кредитом, 32 995,91 грн. - заборгованість по відсотках; стягнути судові витрати по сплаті судового збору 2 481 грн. (а.с. 1-2).
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29 грудня 2020 року між позивачем та відповідачем було підписано оферту на укладання угоди про надання кредиту № 491042906, відповідно до умов якої позивач зобов'язується надати відповідачеві кредит у сумі 73 535,81 грн. Кінцевий термін повернення кредиту 30.12.2025 року. Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені в договором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 73 535,81 грн., однак, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 15.02.2022 року має прострочену заборгованість у розмірі 106 531,72 грн., з яких 73 535,81 грн. - заборгованість за кредитом, 32 995,91 грн. - заборгованість по відсотках (а.с. 1-2).
1 грудня 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» змінив назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту задоволено повністю.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 491042906 від 29 грудня 2020 року станом на 15 лютого 2022 року у розмірі 106 531 грн. 72 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 73 535,81 грн. та заборгованості по відсоткам у розмірі 32 995,91 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481 грн. 00 коп. (а.с. 48-51).
Не погодившись з рішенням районного суду, 22 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 55-58).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки позовні вимоги не підтверджені допустимими доказами, рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.
Вказував, що дійсно 29 грудня 2020 року відповідачем було укладено угоду про надання споживчого кредиту № 491042906. Оферта містить умови споживчого кредиту: тип кредиту «кредит готівкою», сума кредиту 73 535,81 грн., процентна ставка 39,90 річних, тип ставки - фіксована, строк кредиту - 60 місяців, дата повернення кредиту - 30 грудня 2025 року. Позивач зазначав, що станом на 15 лютого 2022 року виникла заборгованість у розмірі 106 531,72 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 73 535,81 грн. та заборгованості по відсоткам у розмірі 32 995,91 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не взяв до увагу, що позивачем не проводились жодні заходи врегулювання, чим порушено достроковий порядок стягнення заборгованості, визначений ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, договором передбачено, що заборгованість за кредитом має бути погашена в повному обсязі до 30.12.2025 року. Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за споживчим кредитом має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», вважав, що у відповідача не виник обов'язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що банком було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідно таку вимогу було отримано. Таким чином, вся заборгованість у розмірі 106 531,72 грн. не може бути простроченою і її більша частина є поточною, тобто такою, строк сплати якої ще не настав. При цьому, матеріали справи, зокрема, наданий позивачем розрахунок заборгованості, не дають змогу встановити, яка заборгованість є простроченою, а яка є поточною, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, посилався на те, що в матеріалах справи наявних розрахунок заборгованості, однак він складений самим позивачем і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По наданому до суду розрахунку заборгованості не можна вирахувати, коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані та коли. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач не є належними доказами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже, не є належними доказами існування боргу. Наявність розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам по собі розрахунок, умови кредитування, тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Також, посилався на те, що судом першої інстанції було зазначено, що відповідач не скористався правом подачі заперечень на позовну заяву у встановлений строк, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними в матеріалах справи письмовими матеріалами, що відповідає положенню ч. 8 ст. 178 ЦПК України. Однак, подати відзив на позовну заяву відповідач не міг, оскільки не був обізнаний про розгляд даної справи, суд не повідомляв відповідача про розгляд справи. Відтак, судом першої інстанції було розглянуто справу без належного повідомлення учасника справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення (а.с. 55-58).
У судовому засіданні представник позивача- адвокат Подольській А.Ю. заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив її відхилити.
Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Так, апелянт ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 06 лютого 2025 року був сповіщений 02 січня 2025 року, про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату особисто поштового відправлення суду. Представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепило З.Я. про розгляд справи апеляційним судом 06 лютого 2025 року була сповіщена 19 грудня 2024 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення (а.с. 75-79).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору позичальником належним чином не виконані, в передбачені договором позики кредит не погашений.Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов кредитного договору.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з анкетою-заявою про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а.с. 20, зворот).
Вказана анкета-заява складається з двох частин, перша частина містить особисті анкетні дані відповідача та прохання відкрити поточний рахунок на його ім'я у гривнях, а друга частина є підтвердження акцепту Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сторінці банку www.alfabank.ua.
29 грудня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано оферту на укладання угоди про надання кредиту № 491042906, згідно з якою позичальник запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти Угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб на наступних умовах: тип кредиту - «кредит готівкою», сума кредиту - 75 535,81 грн., процентна ставка фіксована - 39,90 % річних; строк кредиту - 60 місяців. Дата повернення кредиту 30.12.2025 року. Згідно п. 3 Оферти кредит надається для погашення заборгованості за кредитним договором № 630949818 від 14.06.2018 року, спосіб видачі переказ коштів на рахунок відкритий в банку (а.с. 19).
Крім того, 29 рудня 2020 року сторонами підписано додаток № 1 до Угоди про надання кредиту № 491042906, що містить графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. В цьому додатку зазначено, що підпис позичальника свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування. Зазначеним графіком встановлено суму щомісячного платежу за кредитом, що включає в себе суму платежу на погашення суми кредиту та процентів за користування ним (а.с. 19, зворот).
Також, з наданого позивачем паспорта споживчого кредиту вбачається, що сторонами за вказаним кредитним договором узгоджено суму кредиту - 73 535,81 грн., строк кредитування - 60 міс., процентну ставку (а.с. 20).
Згідно розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 491042906 від 29 грудня 2020 року заборгованість відповідача станом на 15 лютого 2022 року становить у розмірі 106 531 грн. 72 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 73 535,81 грн. та заборгованості по відсоткам у розмірі 32 995,91 грн. (а.с. 21).
В матеріалах справи також міститься виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 (а.с. 22-25).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Як вбачається із паспорта споживчого кредиту споживач має право достроково повернути споживчий кредит без будь-якої додаткової плати, пов'язаної з достроковим поверненням. Договором про споживчий кредит може бути встановлений обов'язок повідомлення кредитодавця про намір дострокового повернення споживчого кредиту з оформленням відповідного документа (а.с. 20).
Тобто, вказаними умовами гарантуються права споживача на дострокове повернення отриманих у кредит коштів. Однак, не містить умов, за якими кредитору надається право достроково вимагати повернення всієї суми отриманого кредиту до спливу погодженого сторонами строку виконання зобов'язань позичальником, тобто положень закріплених у ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Апеляційним судом встановлено, що із підписаних позивачем та відповідачем умов оферти, а також паспорту споживчого кредитування, анкети-заяви, не вбачається, що сторони обумовили право кредитодавця на дострокове повернення кредитних коштів.
Керуючись положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», а також враховуючи відсутність в укладеному договорі умови про право кредитодавця достроково вимагати повернення наданих кредитних коштів, а також враховуючи, що кінцевим терміном кредитування визначено 30 грудня 2025 року, колегія суддів прийшла до висновку, що вимоги банку про стягнення достроково всієї суми заборгованості, навіть тієї, строк погашення якої ще не настав, є неправомірними.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 509/4771/14 (провадження № 61-15459св23) і підстав відступу від таких у цій справі суд апеляційної інстанції не вбачає.
Однак, із наданого розрахунку заборгованості, станом на 15 лютого 2022 року загальний розмір заборгованості становить 39 366,07 грн. (а.с. 21).
Будь-яких доказів виконання договірних зобов'язань у повному чи частковому обсязі відповідач ОСОБА_1 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав, вказаний розрахунок не спростував.
Відтак, оскільки відповідач умови договору виконував неналежним чином, не сплачував визначені графіком щомісячні платежі, у зв'язку із чим за період з 29 грудня 2020 року і станом на 15 лютого 2022 року утворилась заборгованість на загальну суму 39 366,07 грн., тому зазначена заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
В решті частини позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне відмовити як заявлені передчасно, оскільки термін дії договору та термін виконання зобов'язань за вказаним договором не настав.
Суд першої інстанції не звернув увагу на вказане та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, в апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що його не було повідомлено про розгляд даної справи судом першої інстанції.
Так, з матеріалів справи вбачається, що перед відкриттям провадження у справі суд першої інстанції здійснив запит з метою перевірки місця проживання чи перебування відповідача та встановив, що згідно ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 41).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 червня 2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено справу до розгляду (а.с. 42-43).
Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви районним судом направлено на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , проте, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося до суду без вручення відповідачу з відміткою працівників пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 46-47).
Разом з тим, повернення поштового відправлення з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про розгляд справи судом.
Судом першої інстанції повторно не направлялась на адресу відповідача копія ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви з метою належного сповіщення останнього про розгляд справи.
Таким чином, суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення без належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом, що є порушенням норм процесуального права.
Згідно до ст. п. 2, ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (ч.1 п.4 ст. 376 ЦПК України, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судового збору.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог (36,95 %) 916,72 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та з позивача на користь відповідача (63,05%) 2 346,40 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 491042906 від 29 грудня 2020 року в розмірі 39 366,07 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства АТ «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) судовий збір у розмірі 916,72 грн. за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 346,40 грн. за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 07 лютого 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова