Справа № 760/16150/20 Головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В.
Провадження № 22-ц/824/3834/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
05 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є власником автомобіля Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
23 червня 2020 року приблизно о 15:00 год. за адресою: м. Київ, вул. Сурикова, 3, корп. 8-Б, виникла пожежа та було пошкоджено його автомобіль.
23 червня 2020 року комісією у складі провідного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Солом'янського РУ ГУ ДСНС України в м. Києві, свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено акт про пожежу, згідно з яким пожежа виникла в автомобілі BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належному відповідачці, який був розташований поруч з його автомобілем.
Позивач зазначав, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як володільця BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «Уніка», тому відповідачка запропонувала йому звернутися із заявою про виплату страхового відшкодування саме до страхової компанії, проте у такій виплаті йому було відмовлено.
Страхова компанія в даному випадку послалася на пункт 5.1.15 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з якою шкода, що настала внаслідок пожежі в транспортному засобі, яка не пов'язана з ДТП, не відшкодовується. Крім того, дана подія не могла бути визнана страховим випадком (ДТП), оскільки автомобілі не рухалися.
Відповідно до звіту № 39/36.07.20 від 09 липня 2020 року спеціаліста-оцінювача вартість матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження в пожежі його автомобіля, становить 139 109,65 грн. Крім того, до своїх збитків позивач також відносить і витрати, понесені ним на оплату вартості проведеного автотоварознавчого дослідження у розмірі 3 500 грн.
Посилаючись на положення статті 1187 ЦК України позивач просив стягнути з відповідачки заподіяну майнову шкоду внаслідок неналежного утримання нею свого транспортного засобу, що призвело до виникнення пожежі, у розмірі 142 609,65 грн та судові витрати.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості відшкодування завданої шкоди суму у розмірі 103 771,62 грн та 1 458,12 грн витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачка через представника - адвоката Маленка О.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що оскаржуване рішення мотивоване тим, що місцем виникнення пожежі є моторний відсік належного їй на праві власності автомобіля BMW X3, тому вона, як володілець джерела підвищеної небезпеки, несе відповідальність за відшкодування шкоди, завданої у зв'язку з володінням, в тому числі зберіганням свого автомобіля.
Проте із такими твердженнями суду першої інстанції ОСОБА_1 не погоджується, адже згідно акту про пожежу від 23 червня 2020 року причина пожежі (встановлена або ймовірна) - встановлюється.
Отже, матеріали даної справи не містять доказів з приводу причин встановлення пожежі в її автомобілі, зокрема, звіту про ймовірну причину виникнення пожежі, яка сталася 23 червня 2020 року за адресою: м. Київ, вул. Суроковава, 3, корп. 8-Б, який обов'язково складається представниками ДСНС Україниза кожною пожежею.
Крім того, відповідачка наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач або суд ініціювали питання щодо встановлення об'єктивної причини пожежі шляхом звернення до експертної служби МВС України та спеціалістів дослідно-випробувальної лабораторії ДСНС України.
При таких обставинах судом першої інстанції не встановлено безпосереднього причинного наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідачки та шкодою, а позивачем не доведено перебування транспортного відповідачки в неналежному технічному стані, що стало підставою для цивільно-правової відповідальності (шляхом проведення товарознавчої, автотехнічної експертизи тощо).
На думку відповідачки, наявність вини в даному випадку є обов'язковою умовою для настання цивільно-правової відповідальності, що передбачено статтею 1166 ЦК України.
Оскільки позивачем не доведено, що нею вчинялися будь-які дії, зокрема діяльності по зберіганню автомобіля, що спричинили пожежу, то в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди слід відмовити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач в особі представника - адвоката Чубенка М.С. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачки є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Позивач вказує, що відповідачка перекручує фактичні обставини справи та помилкового вважає, що відсутність доведеної вини та причинно-наслідкового зв'язку є обов'язковою умовою настання відповідальності.
Відповідачка посилається на те, що саме позивач не довів та мав встановити причини пожежі її транспортного засобу, довести належний або неналежний стан транспортного засобу BMW X3, який на той час належав відповідачці.
Зазначена позиція є безпідставною, оскільки відповідачка фактично відразу після пожежі виставила на продаж та продала свій автомобіль BMW X3, незважаючи на те, що 30 липня 2020 року Солом'янським районним судом м. Києва заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на вказаний транспортний засіб. У процесі примусового виконання ухвали про забезпечення позову встановлено, що транспортний засіб відповідачки на момент відкриття виконавчого провадження вже їй не належав.
Таким чином, посилання апеляційної скарги на необхідність проведення додаткових експертиз через чотири роки після завдання матеріальної шкоди та продажу джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, є намаганням уникнути відповідальності та викривлення фактичних обставин спірних правовідносин.
Стверджує, що з огляду на встановлений факт осередку пожежі саме у підкапотному просторі транспортного засобу відповідачки, саме вона мала би довести факти та обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, адже транспортний засіб перебував в її власності і також зазнав значних ушкоджень у зв'язку із займанням.
У процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачкою було заявлено клопотання про призначення експертизи для визначення залишкової вартості транспортного засобу, що належав позивачу. Заявляючи відповідне клопотання, вона фактично визнала завдання шкоди позивачу, але не погодилась із її розміром.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Маленко О.В. підтримав апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 на праві власності належить автомобіль Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
23 червня 2020 року за адресою: м. Київ, вул. Сурикова, 3, корп. 8-Б, сталася пожежа, внаслідок якої був пошкоджений належний позивачу транспортний засіб.
Згідно з актом про пожежу, складеним 23 червня 2020 року комісією у складі провідного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Солом'янського РУ ГУ ДСНС України в м. Києві Руденка Р.В., свідків ОСОБА_1 (відповідачка) та ОСОБА_2 (позивач), пожежа виникла в моторному відсіку автомобіля BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Як вбачається із вказаного акту, внаслідок пожежі було знищено передні фари, передній бампер автомобіля BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , задній бампер, задні фари, заднє скло автомобіля Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, в автомобілі позивача було пошкоджено кришку багажника, лакофарбове покриття, заднє сидіння та салон (а.с. 42).
Наявність зазначених пошкоджень автомобіля, належного позивачу, підтверджується і протоколом огляду, складеним слідчим СВ Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві (а.с. 44).
Згідно із звітом № 39/36.07.20 від 09 липня 2020 року, складеним суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження під час пожежі становить 139 109,65 грн, що дорівнює його ринковій вартості перед пошкодженням. Таким чином, автомобіль слід вважати фізично знищеним, оскільки його відновлювальний ремонт є економічно недоцільним.
За результатами проведеного згідно з ухвалою суду експертного дослідження був складений висновок експерта № 31415/22-54 від 25 квітня 2023 року, згідно з яким підтверджується висновок про економічну недоцільність відновлювального ремонту автомобіля, проте розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу (вартість автомобіля до його пошкодження) визначений у розмірі 122 653,77 грн. Враховуючи, що саме висновок судового експерта згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства є належним доказом, який підтверджує розмір заподіяної шкоди, суд віддав перевагу при вирішенні справи саме висновку № 31415/22-54.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до погодженого відповідачкою акту про пожежу від 23 червня 2020 року місцем виникнення пожежі є моторний відсік належного їй на праві власності автомобіля BMW X3, тому саме вона, як володілець джерела підвищеної небезпеки, несе відповідальність за відшкодування шкоди, завданої у зв'язку з володінням, в тому числі зберіганням свого автомобіля, якщо не доведе наявності непереборної сили або умислу потерпілого. Посилання відповідачки на відсутність її вини у виникненні пожежі, яка завдала шкоди майну позивача, на думку суду першої інстанції, не скасовує її обов'язку відповідати за заподіяну шкоду.
Колегія суддів в повній мірі погоджується із такими висновками суду виходячи з такого.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Зобов'язання щодо відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.
Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди передбачені статтею 1166 ЦК України, яка встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми.
Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 зазначив, що тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що:
перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України не вичерпний. Окремі предмети матеріального світу мають одночасно декілька потенційно шкідливих властивостей, через що поводження з такими предметами слід кваліфікувати як змішані джерела підвищеної небезпеки. Змішані джерела підвищеної небезпеки можуть існувати в межах одного об'єкта матеріального світу. Автомобіль є складною технічною системою, під час експлуатації якої використовується механічна, хімічна, електрична енергія, вогненебезпечні, отруйні речовини тощо;
транспортний засіб, який не рухався (зберігався на автостоянці), але спричинив завдання шкоди внаслідок його загоряння через технічну несправність електричної чи паливної системи, слід кваліфікувати як джерело підвищеної небезпеки у розумінні частини першої статті 1187 ЦК України. Транспортний засіб кваліфікується як джерело підвищеної небезпеки не через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов'язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам, (зокрема, необхідність дотримання низки технічних вимог, порушення яких може мати наслідком ймовірне неконтрольоване завдання шкоди);
транспортний засіб, який не використовується (зберігається), створює ймовірне підвищене заподіяння шкоди через неможливість повного контролю з боку особи у процесі його використання за умови наявності у відповідного транспортного засобу небезпечних конструктивних елементів (зокрема, паливна та електрична системи автомобіля);для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки за правилами статті 1187 ЦК України не має значення, чи використовує він таке джерело за призначенням. Визначальним є те, що відповідні потенційні шкідливі властивості такого джерела проявились і призвели до завдання шкоди іншим особам.
Отже відшкодування шкоди в даній справі регулюється правилами статті 1187 ЦК України, що також узгоджується із висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 308/3620/15-ц (провадження № 61-17064св18).
Зобов'язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18).
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Тобто цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
У частині третій статті 12, частинах першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).
У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Із матеріалів справи встановлено, що автомобіль позивача був пошкоджений внаслідок пожежі, що мала місце 23 червня 2020 року по вул. Сурикова, 3 корп. 8-Б у м. Києві. Позивач вважав винним у виникненні пожежі і пошкодженні свого майна відповідачку.
На доведення тієї обставини, що автомобіль позивача - Seat Ibiza, реєстраційний номер НОМЕР_1 , загорівся не внаслідок його несправності, а саме внаслідок загоряння поруч розташованого автомобіля BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , позивач надав суду акт про пожежу від 23 червня 2020 року. Зі свого боку відповідачка не надала доказів, які б спростовували те, що автомобіль позивача загорівся внаслідок загоряння належного їй автомобіля BMW X3.
За наведених обставин, встановивши дійсні обставини спірних правовідносин між сторонами та правильно застосувавши до них норми статті 1187 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на його користь 103 771,62 грн в якості відшкодування завданої матеріальної шкоди.
Колегія суддів в оцінці доводів апеляційної скарги відмічає, що особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв?язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
Отже, відсутність вини власника (володільця) транспортного засобу не звільняє його страховика від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
За змістом статей 1166, 1187 ЦК України в разі завдання джерелом підвищеної небезпеки шкоди смертю фізичної особи такі дії визнаються неправомірними за винятком двох випадків: 1) коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили; 2) коли шкоди було завдано внаслідок умислу потерпілого.
При цьому наявність зазначених обставин має довести володілець джерела підвищеної небезпеки або особа, відповідальна за нього, чого у даній справі зроблено не було.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідачки.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 листопада 2023 року - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат відповідачки, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній