06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 157/2/24
провадження № 51-402 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023030530000496 по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Любешівського районного суду Волинської області від 14 червня 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_5 05 липня 2023 року близько 21:00 год у порушення пунктів 2.3 б). д), 10.1, 11.3, 12.3, 31.4.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), керуючи технічно несправним (непрацездатність гальмівної системи) автомобілем марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Т-03-11 (Седлише - Камінь-Каширський - Ковель), у напрямку м. Каменя-Каширського Волинської області, на 22 км поблизу вказаного населеного пункту. Діючи з необережності у формі кримінальної протиправної самовпевненості на даній ділянці дороги, неуважно стежив за дорожньою обстановкою, що склалася, та відповідно не реагував на її зміни, виявивши небезпеку для руху (перешкоду у вигляді мотоцикла), негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, під час зустрічного роз'їзду виїхав на смугу зустрічного руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та допустив зіткнення із зустрічним мотоциклом марки «Loncin LX 300-6», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди: - пасажир автомобіля ОСОБА_6 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження; - пасажир мотоцикла ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження; - водій мотоцикла ОСОБА_8 отримав несумісні з життям тілесні ушкодження від яких настала його смерть. У прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали, є грубе порушення водієм ОСОБА_5 вимог ПДР України.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Любешівського районного суду Волинської області від 14 червня 2024 року- без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що апеляційний суд:
? не спростував доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевий суд, призначаючи покарання, належним чином не врахував, що ОСОБА_5 допустив грубе порушення ПДР України, що призвело до настання смерті людини та отримання двома іншими потерпілими тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень;
? не врахував, що під час судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_5 відмовився від дачі показань та лише після дослідження усіх доказів надав суду показання;
? не звернув уваги на відсутність щирого каяття у вчиненому та добровільного відшкодування збитків, оскільки в матеріалах справи наявна заява потерпілого ОСОБА_7 про те, що він досі лікується та обвинувачений відшкодував йому лише частину грошових коштів;
? безпідставно погодився із місцевим судом який, застосовуючи приписи ст. 75 КК України, врахував дані, що характеризують обвинуваченого, проте такі дані не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення;
Ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Заразом, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання із звільненням від його відбування, повністю дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону щодо призначення покарання.
Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, зокрема характер діяння, обстановку, спосіб і місце його вчинення; конкретні обставини справи; обставини, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення; обставини, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення, зокрема відшкодування фактичних витрат на лікування потерпілих.
З урахуванням указаних обставин місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, призначив ОСОБА_5 покарання ближче до мінімальної межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Крім того, цей суд також урахував наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, у виді щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку, а також відсутність обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання.
У той же час, суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він є особою молодого віку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, за наркологічною та психіатричною медичною допомогою не звертався, є волонтером Благодійного Фонду «Добрий Початок Україна» з 17 жовтня 2022 року та бере активну участь у діяльності фонду в якості водія, а також з розподілу гуманітарної допомоги серед потерпілих від війни мешканців України та забезпечення евакуації людей із зони бойових дій.
Крім того, цей суд врахував висновок досудової доповіді відділу з питань пробації, відповідно до якого ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_5 та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як низький, виправлення особи можливе без ізоляції від суспільства.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у межах санкції статті.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_5 добровільно не відшкодував збитки, оскільки в матеріалах справи наявна заява потерпілого ОСОБА_7 про те, що він досі лікується та обвинувачений відшкодував йому лише частину грошових коштів не можна вважати слушними.
Як убачається із вироку суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (який є батьком загиблого ОСОБА_8 ) зазначили, що жодних претензій до обвинуваченого не мають, просили не позбавляти його волі. Крім того, судами встановлено, що потерпілий ОСОБА_7 вказував, що претензій до обвинуваченого не має, просив призначити «м'якше» покарання.
Варто зауважити, що з наданих копій рішень вбачається, що потерпілими цивільні позови до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди не заявлялися, вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку ними не оскаржувався.
Тож, суд апеляційної інстанції дійшов слушного висновку, що місцевий суд вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Крім того, висновки суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованими та узгоджуються з вимогами ст. 75 КК України.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням прийнято судом з дотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність, а дані про особу обвинуваченого свідчать про можливість його виправлення без реального відбування покарання.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 75 КК України до засудженого, Суд вважає, що призначене покарання із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Решта доводів касаційної скарги прокурора висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
У той же час касаційна скарга прокурора не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412 - 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни ухвали Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Отже, оскільки з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3