06 лютого 2025 року
м. Черкаси
Справа № 712/3854/24
Провадження № 22-ц/821/236/25
Категорія: 351000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Новікова О. М., Карпенко О. В.,
секретаря - Ярошенка Б. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,
відповідач - держава російська федерація, в особі Міністерства юстиції російської федерації,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до держави російська федерація, в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, у складі головуючого судді Троян Т. Є., -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, яким просила стягнути з держави російська федерація моральну шкоду у розмірі 35000, 00 євро на кожного, що за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 1478582,00 грн.
Позов обґрунтовувала тим, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Згідно листа № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України офіційно визнала та засвідчила військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорними обставинами.
З 24.02.2022 по даний час російська федерація знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров'ю громадян України. Внаслідок вказаних дій значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані російською федерацією, позбавлені свободи, прав та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо.
Вказувала, що до 24.02.2022 вона разом з донькою та чоловіком проживали у м. Запоріжжя. З початком збройної агресії, задля збереження свого життя, життя своєї доньки, зважаючи на вагітність позивачка вимушена була покинути свій дім та переїхати до м. Черкаси. Зазначені факти підтверджуються довідками ВПО.
Результатом збройної агресії особисто для неї та її доньки стала втрата належного їм майна і житла. Після переїзду їм довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивачка та її донька були позбавлені звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту.
Ці обставини вплинули на їх матеріальний та моральний стан. Внаслідок саме збройної агресії російської федерації порушено низку їх прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
Умови, в яких вони зараз проживають, не дають можливості налагодити звичний для них спосіб життя. Усе до чого вони прагнули раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилося на їх моральному та фізичному стані. Через втрату житла, можливості проживання на рідній землі, спілкування з близькими людьми вони відчувають розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає їм моральної шкоди.
Зазначала, що вимушена витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів, а також прав та інтересів своєї дитини. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень їх прав та законних інтересів, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, вважала законним способом стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриє всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно неї та її доньки.
При вирішенні питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачці моральну шкоду, позивачка вважає за необхідне застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514) 28 July 1998).
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачці та її доньці моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій російською федерацією, а також почуття безпорадності та розчарування, які вони відчувають тривалий час через неможливість проживати на рідній землі та користуватись належним їм житлом, спілкуватись з близькими, позивачка вважала достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй та її дитині моральну шкоду у загальному розмірі 2957164,00 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 70000,00 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , у відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн кожному.
Рішення суду мотивовано тим, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано суду доказів на підтвердження факту втрати належного їй та її доньці майна і житла, яке б належало їм на праві власності, роботи, доходів, відсутності надії на повернення до м. Запоріжжя.
Також позивачкою не зазначено, де вона працювала, який мала дохід і яким саме належним їй та її малолітній доньці майном в м. Запоріжжя їх позбавлено можливості користуватися та розпоряджатися.
Щодо посилання на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), то суд першої інстанції зазначив про те, що в цьому рішенні суд вказав, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності, через змушене переселення із північної території Кіпру, в зв'язку з окупацію цієї частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що позивачка та її малолітня донька ОСОБА_2 проживали у м. Запоріжжя, яке розташоване в районі проведення воєнних (бойових) дій і його територія не перебувала в окупації, що є відмінним від обставин, які встановлені при розгляді вищевказаної справи.
Беззаперечним є те, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, позивачі як громадяни України, були позбавлені звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив їм душевний біль оскільки вони змушені були переїхати з м. Запоріжжя, який з часу початку повномасштабної війни і до дня ухвалення рішення піддається ракетним та артилерійським обстрілам і до цього часу відноситься до переліку територіальних громад на території яких можливі бойові дії. Крім того, особа яка отримала від держави Україна довідку внутрішньо переміщеної є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, яку здійснює російська федерація, тобто позивачкою доведено завдання їй та її малолітній доньці моральних страждань.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі, множинний характер порушень конституційних прав позивачів, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у їхньому житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог і справедливою сумою компенсації моральних страждань вважав 30000,00 грн на кожного з позивачів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду в частині відмови в задоволенні іншої частини позовних вимог безпідставним, необґрунтованим, таким, що суперечить чинному законодавству, суперечить нормам матеріального та процесуального права, висновки якого не відповідають обставинам справи.
Вказує, що з викладеного в рішенні першої інстанції вбачається, що російська федерація зобов'язана була в даній справі доказувати, що в Україні немає війни і те, що цивільне населення не страждає від війни та не зазнало моральної шкоди.
Зазначає, що російська федерація не довела відсутності своєї вини.
Просить змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.06.2024 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та винести нове рішення, яким задовольнити позовну заяву повністю.
Відзиви на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та апеляційним судом
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами України, зареєстровані по АДРЕСА_1 .
Копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.07.2023, виданого Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), підтверджується, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
Фактичним місцем проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 7102-5002277401 від 27.10.2022 та № 7102-5002277362 від 27.10.2022, виданих Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради (а.с. 11, 15).
24 лютого 2022 року російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який триває і дотепер.
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Позивачка в судове засідання не з'явилася. В апеляційній скарзі просила розгляд справи провести без її участі.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до російської федерації в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, однак з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних прав та інтересів є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За змістом ч. ч. 1 та 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , пославшись на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації вони змушені були покинути місце свого проживання (м. Запоріжжя) та переселитися до іншого населеного пункту України (м. Черкаси). Їм довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятий для себе рівень життя. Порушено низку їх прав, зокрема, позбавлені можливості користуватися належним їм майном та можливості спілкування з близькими людьми.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не надано суду доказів на підтвердження факту втрати належного їй та її доньці майна і житла, яке б належало їм на праві власності, роботи, доходів, відсутності надії на повернення до м. Запоріжжя.
Позивачкою не зазначено, де вона працювала, який мала дохід і яким саме належним їй та її малолітній доньці майном в м. Запоріжжя їх позбавлено можливості користуватися та розпоряджатися.
Як вірно вказано судом першої інстанції, що беззаперечним є те, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, позивачі як громадяни України, були позбавлені звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив їм душевний біль оскільки вони змушені були переїхати з м. Запоріжжя, який з часу початку повномасштабної війни і до дня ухвалення рішення піддається ракетним та артилерійським обстрілам і до цього часу відноситься до переліку територіальних громад на території яких можливі бойові дії. Крім того, особа яка отримала від держави Україна довідку внутрішньо переміщеної є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війні, яку здійснює російська федерація, тобто позивачкою доведено завдання їй та її малолітній доньці моральних страждань.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що визначене судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн кожному позивачу, не відповідає встановленим обставинам справи, принципам розумності та справедливості.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - ч. 3 ст. 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
У постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».
Таким чином, звернення позивачів до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_1 разом із своєю малолітньою донькою ОСОБА_2 вимушена була змінювати місце свого проживання, докладати додаткових зусиль для організації свого життя та безпеки, внаслідок чого зазнали моральних і душевних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
Врахувавши множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів, тяжкість вимушених змін у їх житті, колегія апеляційного суду, прийшла до висновку, що достатньою сатисфакцією для позивачів є стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 150000,00 грн кожному, який відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
ОСОБА_1 просила стягнути відшкодування моральної шкоди по 35000,00 євро, що еквівалентно 1478582,00 грн на свою користь та на користь малолітньої ОСОБА_2 .
За змістом ст. 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).
Підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди в іноземній валюті чинними нормами ЦК України не передбачено.
Щодо посилань ОСОБА_1 в позовній заяві на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514) 28 July 1998) слід зазначити, що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка та її малолітня донька ОСОБА_2 проживали у м. Запоріжжя, яке розташоване в районі проведення воєнних (бойових) дій і його територія не перебувала в окупації, що є відмінним від обставин, які встановлені при розгляді вищевказаної справи.
Колегія суддів при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22, від 20.06.2024 у справі № 216/5657/22, від 31.07.2024 у справі № 686/14579/23.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанцій у межах доводів апеляційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Разом з тим, враховуючи обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка з малолітньою донькою, множинний характер порушень їхніх конституційних прав, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у їхньому житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що достатньою сатисфакцією є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 150000,00 грн кожному, який відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2024 року у частині стягнення з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн та у частині стягнення з держави російська федерація на користь малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , у відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає до стягнення з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , у сумі 150000,00 грн та на користь малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , у сумі 150000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. М. Новіков
О. В. Карпенко