Справа № 359/4773/24
Провадження № 2/359/349/2025
07 лютого 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Бокей А.В.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошового зобов'язання за договором позики, -
встановив :
10 травня 2024 року через систему «Електронний суд» представник позивача адвокат Чвир О.М. звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, згідно якого просила : стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошове зобов'язання, яке складається з 35 000 доларів США заборгованості за надану позику; 30 450 доларів США - 3% за користування грошовими коштами; 3032,05 доларів США - 3% річних, що еквівалентно 2 696 823,12 грн.
Вимоги обґрунтовано тим, що 20 червня 2018 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики б/н, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області та зареєстровано в реєстрі за №574, за умовами якого позикодавець передав на умовах цього договору у власність позичальнику грошові кошти (суму позики) у сумі 925400 грн., що еквівалентно 35000,00 доларів США з офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж 20 червня 2021 року. За кожен місяць користування грошовими коштами позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю 3 відсотки річних від зазначеної суми. За домовленістю сторін виплата процентів здійснюється позичальником до 20 числа кожного місяця. Вказував, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, грошові кошти у строк визначений договором позики не повернув. При порушенні позичальником строку повернення позики вказаного в п. 1 Договору позики відповідач повинен сплатити готівкою позикодавцю пеню в розмірі 1,5 % від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики. Вважає, що відповідач також має сплатити пеню, штраф та 3% річних за невиконання зобов'язань.
Ухвалою суду від 31 травня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Відповідач своїм процесуальним правом подати відзив на позов не скористався.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 13 вересня 2024 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань до суду не направили.
Разом з тим, представник позивача подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, а розгляд справи здійснити у його та позивача відсутність.
Зважаючи на неявку сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і позивач.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
Повно і всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 20 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А.В. та зареєстрований в реєстрі за №574 (а.с. 29-30).
Відповідно п. 1 вказаного договору позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність позикодавця грошові кошти у сумі 925 400 грн. 00 коп., що є еквівалентом 35000 доларів США 00 центів за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору та зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів, а саме 925400 грн. 00 коп., що є еквівалентом 35000 доларів США 00 центів за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж 20 червня 2021 року. За кожен місяць користування грошовими коштами позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю 3 відсотки річних від зазначеної суми.
Згідно п. 7 договору, при порушенні позичальником строку повернення позики вказаного в п. 1 Договору позики відповідач повинен сплатити готівкою позикодавцю пеню в розмірі 1,5 % від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики. При цьому пеня на відсотки не нараховуються. При порушенні позичальником строку сплати процентів більше, ніж на один місяць, він зобов'язаний достроково повернути позикодавцю позику у повному обсязі, а також готівкою позикодавцю штраф в розмірі 1/5 % від розміру позики.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не повернув позику в повному обсязі, в травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошового зобов'язання, яке складається з : 35000 доларів США заборгованості за позикою, 30450 доларів США - за користування грошовими коштами, 3032,05 доларів США 3% річних, що за курсом НБУ еквівалентно 2 696 823,12 грн.
Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неподаткову-ваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Статтею 1049 ЦК України передбачений обов'язок позичальника повернути позику, а саме: позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичаль-ником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В матеріалах справи відсутні докази щодо виконання відповідачем договору позики від 20 червня 2018 року.
Враховуючи наявність між сторонами правовідносин за договором позики від 20 червня 2018 року, відсутність доказів добровільного, позасудового виконання ОСОБА_2 зобов'язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача заборгованості по позиці в розмірі 35000 доларів США.
Пунктом 7 Договору позики від 20 червня 2018 року встановлено, що при порушенні позичальником строку повернення позики вказаного в п. 1 Договору позики відповідач повинен сплатити готівкою позикодавцю пеню в розмірі 1,5 % від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики. При цьому пеня на відсотки не нараховуються. При порушенні позичальником строку сплати процентів більше, ніж на один місяць, він зобов'язаний достроково повернути позикодавцю позику у повному обсязі, а також готівкою позикодавцю штраф в розмірі 1/5 % від розміру позики.
Крім того, згідно вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому суд враховує, що відповідно ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи викладене, з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 20 червня 2018 року грошового зобов'язання, яке складається з 35000 доларів США заборгованості з наданої позики, 30450 доларів США - за користування грошовими коштами та 3032,05 доларів США 3% річних.
Станом на день звернення до суду з даними позовним, з урахуванням офіційного курсу НБУ України, грошовий еквівалент 68482,5 доларів США становив 2 696 823 грн. 12 коп.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 ухиляється від добровільного погашення заборгованості, суд вважає, що з нього на користь ОСОБА_1 належить стягнути наявну заборгованість за договором позики у розмірі 2 696 823 грн. 12 коп.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 15140 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією № 0.0.3633831333.1 від 09 травня 2024 року.
Відповідно ч. 1 ст. 133, п. 1 ч. 2, ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи повне задоволення позову суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 140 грн. 00 коп.
Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст.10-12, 76-81, 133, 141, 223, 259, 263- 265, 279, 280, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошового зобов'язання за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 червня 2018 року в розмірі у розмірі 2 696 823 (два мільйони шістсот дев'яносто шість тисяч вісімсот двадцять три) гривні 12 (дванадцять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 (нуль) копійок.
Відомості про позивача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 30 вересня 2006 року Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області.
Відомості про відповідача : ОСОБА_2 , відомості про дату народження відсутні, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_3 , відомості про паспортні дані відсутні.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 07 лютого 2025 року.
Суддя Л.В. Яковлєва