Справа № 273/2204/24
Провадження № 2/273/56/25
07 лютого 2025 року м.Баранівка
Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Бєлкіної Д.С., при секретарі судових засідань Стаднюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Баранівка в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітню дитину ,
Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , просить розірвати шлюб укладений між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 вересня 2018 року Баранівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 72 . Залишити неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на проживання з нею . Після розірвання шлюбу залишити їй прізвище - « ОСОБА_1 ». А також просить стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 3000 гривень щомісячно.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги вказала, що 27 вересня 2018 року вона з відповідачем уклала шлюб. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, тому що мають різні погляди на сімейне життя та обов'язки. На підставі цього в сім'ї відбуваються сварки, які поступово призвели до того, що вони стали зовсім чужими людьми. Подружні відносини припинилися з жовтня 2024 року, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, та припинили будь яке спілкування. Можливості зберегти сім'ю немає, на даний час вона працює та самостійно виховую дитину, моральної та матеріальної підтримки не має. Наразі їй дуже важко виховувати сина ОСОБА_5 без певної матеріальної допомоги відповідача. ОСОБА_2 офіційно не працює. За таких обставин вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам дитини . На примирення не згодна і тому вважає, що шлюб необхідно розірвати
Ухвалою Баранівського районного суду від 07.01.2025 року відкрито спрощене позовне провадження по справі з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачеві строк для подання відзиву, роз'яснено учасникам справи права та наслідки невчинення ними відповідних процесуальних дій .
22.01.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання шлюбу визнає повністю, проти розірвання шлюбу не заперечує, оскільки сімейно - шлюбні стосунки між ним та позивачкою повністю припинено, а їх відновлення є неможливим. Спору про місце проживання дитини між ними немає, син проживає з матір'ю. Позовні вимоги в частині стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 визнає частково, оскільки позивачка надає суду недостовірну та неправдиву інформацію, зазначаючи про те , що самостійно виховує сина ОСОБА_5 , матеріальної підтримки не має.
Вказує, що після припиненням між ними сімейно - шлюбних стосунків, за їхньою спільною домовленістю він кожного місяця купував сину продукти харчування , ліки , одяг, іграшки, що підтверджується відповідними квитанціями від 22.10.2024 в сумі 178,40 грн.,22.10.2024 року в сумі 1040 грн.. 02.11.2024 року в сумі 72.00 грн.,02.11.2024 року в сумі 999,00 грн., 03.11.2024 року в сумі 159,00 грн.. 09.11.2024 року в сумі 822.95 грн., 10.11.2024 року в сумі 639.60 грн.. 12.11.2024 року в сумі 267.50 грн.. 30.11.2024 року в сумі 912.80 грн.. 29.12.2024 року в сумі 199 грн.. 29.12.2024 року в сумі 1517 грн.. 29.12.2024 року в сумі 626.30 грн. Загальна сума витрат на дитину за два місяці складає 7433, 55 грн, що підтверджується відповідними товарними чеками, копії яких приєднує до відзиву.
Також зазначає, що власного житла не має, проживає разом із своїми батьками, вони обидва є пенсіонерами, а тому частина свого доходу витрачає на забезпечення належних умов проживання батьків. Крім цього, частину зароблених коштів витрачає на продукти харчування, своє лікування , оскільки у нього відсутня права нирка , що підтверджується протоколом за №39 від 03.08.2023 року. На даний час офіційно ніде не працює, підробляє таксистом, тобто живе за рахунок тимчасових підробітків. Враховуючи вищевикладене, згідний сплачувати аліменти на свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 в твердій грошовій сумі в розмірі по 1600 грн. щомісячно.
20.01.2025 року позивачка надала відповідь на відзив, де зазначила , що відповідач має можливість сплачувати аліменти на неповнолітню дитину в розмірі, який вона просить. Вважає, що відповідач не надав жодних доказів про свою неплатоспроможність, свій майновий стан та стан здоров'я. Крім того, він замовчує той факт, що є студентом Економіко-гуманітарного фахового коледжу, денної форми навчання, та сплачує за навчання 16 000,00 грн. у рік. Кошти для плати за навчання він передає їй на руки, щоб вона сплатила за його навчання. Починаючи з вересня 2023 року по грудень 2024 року відповідач сплатив за навчання 24 200, 00 грн , що підтверджується копією договору про навчання відповідача та квитанціями про сплату за навчання, які вона приєднує до відповіді.
В судове засідання сторони не з'явилися.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебувають між собою у шлюбі, зареєстрованому 27.09.2018 року Баранівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 72 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 16.01.2019 року (а.с. 23 ).
Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28.05.2019 року (а.с. 11 ).
Сторони не проживають разом, наміру відновлювати подружні стосунки позивач не має, оскільки сім'я розпалася через різні погляди на подружнє життя, що відповідачем не спростовано.
Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються Конституцією України та Сімейним Кодексом, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).
Згідно зі ст.51 Конституції України та ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Відповідно до ст.ст. 105, 110, 112 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
З'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, беручи до уваги відсутність заперечень проти позову з боку відповідача, суд прийшов до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам як позивачки, так і відповідача.
Оскільки у суду склалася достатня переконаність у тому, що подальше спільне життя подружжя не можливе, а також враховуючи, що збереження шлюбу та подальше спільне проживання подружжя суперечить інтересам обох сторін, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає до задоволення.
Судом також встановлено, що сторони по справі мають спільного сина, який проживає з матір'ю, що не заперечує відповідач.
За нормами ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, кожна зі сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За приписами ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно з ч. 1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
За приписами ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Враховуючи, що визначення способу стягнення аліментів є правом позивача, а остання, звертаючись до суду, просить визначити розмір аліментів в твердій грошовій сумі, та положення ч. 1 ст.184 СК України, суд дійшов висновку про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.
Визначаючись щодо їх розміру, суд враховує обов'язок обох батьків утримувати дітей до їх повноліття, пояснення позивача та відповідача, викладені у позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив, та додані до них докази, обставини, що передбачені ст. 182 СК України, а також норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким встановлений прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років - 2563 гривні, а тому суд вважає, що вимоги про стягнення аліментів слід задовольнити частково в розмірі по 1600 гривень щомісячно, що є не менше мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину віком до 6 років.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Що стосується позовної вимоги про залишення на проживання сина разом з позивачкою, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Судом встановлено, що між сторонами на момент розгляду справи відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини, такий позов ані позивач, ані відповідач не пред'являли, суд його не вирішував. Залишення дитини проживати разом із матір'ю не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання, оскільки, як встановлено, після припинення фактичних шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом з матір'ю. Судове рішення про залишення проживання дитини разом із матір'ю не перешкоджає розгляду спору про визначення місця проживання дитини та не носить преюдиційного характеру.
Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір за вимогу про розірвання шлюбу в розмір 1211,20 грн, а тому дана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. На підставі ч. 1 п. 3 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач при подачі позову до суду звільнена від сплати судового збору, тому судовий збір необхідно стягнути із відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 354, 430 ЦПК України, та ст. ст. 105, ч.1 ст. 110, 112, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітню дитину задовільнити частково.
Шлюб, зареєстрований, 27.09.2018 року Баранівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 72 , між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - розірвати.
Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище ОСОБА_1 .
Неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити на проживання з матір'ю ОСОБА_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі по 1600 гривень 00 копійок щомісячно, починаючи стягнення з 29.10.2024 року і до повноліття сина, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , 1211,20 грн сплаченого нею судового збору при подачі позову до суду.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. в дохід держави.
Копію рішення після набрання ним законної сили направити до відділу РАЦСу для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Бєлкіна Д.С.