Справа № 148/1703/24
Провадження №2/148/35/25
Іменем України
(заочне)
29 січня 2025 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,
за участю секретаря Семенової М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Бесараб Оленою Дмитрівною до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Ладижинської міської ради, про позбавлення батьківських прав, за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Бесараб О.Д. , неповнолітнього - ОСОБА_4 ,-
Представник позивача звернувся в суд від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Ладижинської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивований тим, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу у них народились: дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Тростянецьким відділом державної реєстрації актив цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зроблений відповідний актовий запис № 9 та видано свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_1 .
Спільне життя позивача та відповідачем не склалося, у зв'язку з тим, що мають протилежні погляди на шлюб та сім'ю.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.12.2012, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу син - ОСОБА_4 залишився проживати з позивачем по даний час.
Батько ОСОБА_2 ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не створює умов для отримання ним освіти.
Всі питання щодо виховання вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.
Окрім того, у прийнятті рішень стосовно навчання, лікування та інших життєво важливих питань неповнолітньої дитини мають брати участь двоє батьків, що не є можливим у відносинах з відповідачем, який самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з нього судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Бесараб О.Д. у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, про причини своєї неявки суд не повідомив, у встановлений судом строк відзив не подав.
За таких обставин, суд ухвалив, розглянути справу заочно за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Представник Органу опіки та піклування Ладижинської міської ради у судове засідання не з'явилася, в матеріалах справи наявне клопотання про проведення розгляду справи без її участі.
Неповнолітній ОСОБА_4 у судовому засіданні надав пояснення, що не заперечує щодо позбавлення батьківських прав його батька ОСОБА_2 , оскільки останній не виховує його, не цікавиться навчанням та здоров'ям.
Заслухавши учасників процесу, неповнолітнього ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази у справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 23-15-363 від 18.02.2021, ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 04.06.2024 Тростянецьким відділом ДРАЦС у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (зв. б. а.с. 7).
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.12.2012, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (зв. б. а.с. 8, 9).
Згідно довідки № 90 від 23.07.2024 яка видана Заозернянської гімназії Ладижинської міської ради, ОСОБА_2 участі у вихованні свого сина ОСОБА_4 не приймає, не цікавиться сином, не відвідує батьківські збори, жодного разу не з'являвся до навчального закладу (зв. б. а.с. 9).
Відповідно до довідки головного державного виконавця Тульчинського відділу ДВС у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 від 06.08.2013, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народженні, станом на 19.07.2024 наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 215208,45 грн (а.с. 10).
Згідно заяви ОСОБА_2 від 17.06.2024, яка нотаріально засвідчена за № 783, ОСОБА_2 є батьком малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_4 (а.с. 25).
Згідно висновку Ладижинської міської ради затвердженого рішенням виконавчого комітету від 26.09.2024 № 471, виконавчий комітет Ладижинської міської ради, як орган опіки та піклування Ладижинської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 41-43).
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16.07.2015 Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові №203/3505/19 від 26.01.2022, зазначив, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав.
Дослідивши наявні у справі докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 в порушення вищенаведених принципів щодо виховання дитини, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_4 , також, згідно заяви відповідача від 17.06.2024, яка нотаріально засвідчена за № 783, ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_4 (а.с. 25), а тому існують підстави для позбавлення його батьківських прав щодо дитини.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та захисту прав дитини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (а.с. 1).
На підставі викладеного, керуючись ст. 18 Конвенції про права дитини, ст. 51 Конституції України, ст. 11-12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 3 ст. 60, 63 ЦК України, ст. 150, 164, 165, 166, 10-183, 191, 243 СК України, ст. ст. 4, 13, 19, 76-81, 141, ч. 3, ст. 263- 265, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_2 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована, за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Заочне рішення може бути переглянуто Тульчинським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 07.02.2025.
Суддя: