Провадження № 11-кп/803/869/25 Справа № 205/6673/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9
представника цивільного позивача ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024041030001428 за апеляційною скаргою представника цивільного позивача ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2024 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, одруженого, освіта середня, раніше не засудженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування основного призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 років іспитового строку не вчинить нового злочину, та покладено на нього обов'язки, визначені ст. 76 КК України.
Позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування майнової шкоди - 2942 гривні 49 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди - 400 000 гривень;
Позовні вимоги ОСОБА_11 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 , в рахунок відшкодування майнової шкоди - 50 179 гривень 19 копійок.
Крім того судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду ОСОБА_7 , 19 квітня 2024 року, близько 17 години 26 хвилин, керуючи автомобілем «DACIA SANDERO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , почав рух з узбіччя на проїзну частину вул.Велика Діївська, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, з боку вул.Лірницької в напрямку вул.Метробудівської, в м.Дніпро. Під час руху, обвинувачений ОСОБА_7 , грубо порушуючи п.10.1 Правил дорожнього руху України, який свідчить: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виконуючи маневр розвороту, допустив зіткнення з мотоциклом «LIFAN LF250GY-3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався у попутному з ОСОБА_7 напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди, потерпілому ОСОБА_9 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: сумісної травми тіла: закритої травми черева, розриву правої нирки та розриву печінки в ділянці воріт, масивної черевинної гематоми справа та явищ внутрішньочеревної кровотечі; синців: на внутрішній поверхні правого ліктьового суглобу з переходом на плече та передпліччя та на передній поверхні лівого передпліччя в середній третині; саден: на тильній поверхні правої кисті в проекції голівки 2-ї п'ясної кістки, на тильній поверхні лівої кисті в проекції між 2-ю та 3-ю п'ясними кістками та в проекції внутрішньої поверхні лівого гомілково-стопного суглобу, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник цивільного позивача ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині вирішення цивільного позову та задовольнити цивільний позов ОСОБА_9 в частині відшкодування моральної шкоди у повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_7 1000000грн.
Обгрутовуючи заявлені вимоги адвокат посилається на те, що суд задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_9 в частині відшкодування моральної шкоди необґрунтовано зменшив її розмір з 1000000 до 400000, належним чином не проаналізувавши глибину фізичного та емоційного болю потерпілого, спричинені тяжкими тілесними ушкодженнями, який втратив нирку, що є незворотнім порушенням, що супроводжується ризиками для здоров'я та значним зниженням якості життя, а постійний фізичний біль, страх за здоров'я, обмеження соціальної активності та професійних можливостей створюють довготривалі наслідки для потерпілого.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити та вирок суду першої інстанції змінити в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 .
Прокурор підтримала частково апеляційну скаргу та просила її задовольнити, збільшивши розмір стягнення моральної шкоди з обвинуваченого на користь потерпілого до 600000 грн.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення апеляційної скарги. При цьому, обвинувачений та захисник посилались на те, що судом було не враховано, що цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам, та вказані обставини, а також вид і розмір призначеного покарання не оспорюються і в апеляційній скарзі, тому перегляду в апеляційному порядку не підлягають.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника цивільного позивача щодо неправильного вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
При вирішенні цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати коло учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , місцевим судом не дотримано.
З матеріалів кримінального провадження видно, що адвокатом ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 було заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 про стягнення з нього майнової шкоди на суму 2942,49 грн. та моральної шкоди на суму 1 000 000 грн., цивільним позивачем ОСОБА_11 заявлено до обвинуваченого ОСОБА_7 цивільний позов про стягнення з обвинуваченого майнової шкоди на суму 50 179,19 грн. та моральної шкоди на суму 10 000 грн.
В той же час, апеляційним судом встановлено, що автомобіль «DACIA SANDERO», реєстраційний номер НОМЕР_1 забезпечений договором страхування, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ №218906605 ТДВ «СГ «Оберіг».
Між тим, при розгляді вказаних цивільних позовів судом ТДВ «СГ «Оберіг» не залучалась у якості відповідача.
Так, згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам та майну фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди в передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону № 1961-IV).
Аналогічні висновки містяться в Постанові ККС ВС від 05.07.2022 у справі №589/4653/19.
Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні цивільних позовів повинен був врахувати, що на момент вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано і був чинний договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Проте місцевий суд не зробив цього та дійшов передчасного висновку про стягнення з обвинуваченого у повному розмірі відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди.
Отже суд, суд першої інстанції, всупереч зазначеним вимогам Закону та висновків Верховного Суду, під час вирішення цивільного позову, не у повному обсязі з'ясував суб'єктний склад осіб, які несуть відповідальність, в силу закону, за спричинену шкоду, не залучив до участі у справі страхову компанію, не з'ясував їх обсяг обов'язків та ліміти відшкодування шкоди в межах договору страхування, що призвело до неправильного вирішення цивільних позовів, у зв'язку з чим вирок суду першої інстанції в частині цивільного позову підлягає скасуванню з призначення нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не входить перевіряє доводи апеляційної скарги представника цивільного позивача, оскільки такі підлягають перевірці судом першої інстанції під час нового судового розгляду.
За таких обставин апеляційна скарга представника цивільного позивача підлягає частковому задоволенню, а вирок суду у частині вирішення цивільних позовів скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника цивільного позивача ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2024 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 , - скасувати в частині вирішення цивільних позовів та призначити новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4