06 лютого 2025 року
м. Рівне
Справа № 559/1942/24
Провадження № 22-ц/4815/274/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне Управління Національної поліції в Тернопільській
області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
- ТзОВ "Страхова компанія "Мотор-Гарант",
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2024 року (ухвалене у складі судді Жуковської О.Ю., повний текст рішення суду складено 28 жовтня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням.
Позов обґрунтовувала тим, що 28.04.2021 року поліцейський ГУНП в Тернопільський області Солонинко В.В., керуючи службовим автомобілем марки "Volkswagen Passat", д.н.з. на синьому фоні НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем марки "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП пасажир автомобіля "Volkswagen Passat", д.н.з. на синьому фоні НОМЕР_1 ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.
За фактом ДТП було відкрито кримінальне провадження, що закінчилось постановленням ухвали Дубенського міськрайонного суду від 27.02.2023 року.
Цим судовим рішенням кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України закрито на підставі ст. 46 КК України у зв'язку із примиренням з потерпілим.
Разом з тим, під час розгляду справи вина ОСОБА_2 у вчинені ДТП повністю доведена матеріалами справи та визнана самим обвинуваченим.
На момент ДТП ОСОБА_2 проходив службу у ГУНП в Тернопільській області, т/з марки "Volkswagen Passat", д.н.з. на синьому фоні НОМЕР_1 зареєстрований за ГУНП в Тернопільській області. Згідно висновку експерта матеріальний збиток, завданий власнику т/з "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 , станом на момент ДТП складав 300 774,61 грн., який відповідачем на даний час не відшкодовано.
Просила суд стягнути з ГУ Нацполіції в Тернопільській області на її користь майнову шкоду у розмірі 300 774,61 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 125 276,99 грн та 3% річних у розмірі 27 910,24 грн, а також моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2024 року позов задоволено частково: стягнуто з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 170 774 (сто сімдесят тисяч сімсот сімдесят чотири) гривні 61 копійку.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 за період з 29.04.2021 до 23.02.2022 включно суму інфляційних нарахувань включно у розмірі 12 665 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 73 копійки та 3% річних у розмірі 15 318 (п'ятнадцять тисяч триста вісімнадцять) гривень 48 копійок.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в дохід держави (в особі Державної судової адміністрації України) судовий збір у розмірі 1 907 (одну тисячу дев'ятсот сім) гривень 42 копійки.
Рішення мотивовано тим, що до стягнення з відповідача підлягає різниця між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яке відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зобов'язаний був сплатити страховик у разі звернення до нього з заявою потерпілого у розмірі 170 774,61 грн, а також 10 000 грн - компенсацію моральної шкоди. З відповідача також підлягають стягненню інфляційні втрати 12 665,73 грн та 3% річних - 15318,48 грн за період часу до початку дії правового режиму воєнного стану, що буде узгоджуватися із пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження сторони відповідача щодо вини обох водіїв у дорожньо-транспортній пригоді, в тому числі водія ОСОБА_3 .
Відносини, які виникли внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди регулюються спеціальними нормами цивільного законодавства, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Зокрема, порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, передбачений ст.1188 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
На підтвердження вини обох водіїв у дорожньо-транспортній пригоді, в тому числі водія ОСОБА_3 , суду першої інстанції представником відповідача були подані наступні докази: копію висновку інженерно-транспортної експертизи від 26 квітня 2023 року №3365-Е, проведеної у кримінальному провадженні №12021181040000140, копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023181040000293 від 16 травня 2023 року, копію висновку судової повторної інженерно-дорожнього руху України.
В даній дорожній ситуації водій ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти зіткненню, в той час як водій ОСОБА_2 , не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом застосування екстреного гальмування.
В діях водія ОСОБА_3 експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідність вимогам пункту 10.1 та розділу 34 горизонтальна дорожня розмітка 1.1 Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, а в діях водія ОСОБА_2 - невідповідності вимогам пункту 12.4 Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
Висновок експерта підтверджує вину обох водіїв у дорожньо-транспортній пригоді, в тому числі водія автомобіля "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 .
На даний час розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023181040000293 від 16 травня 2023 року, продовжується та ОСОБА_3 буде притягнений до кримінальної відповідальності. Рішення у даному кримінальному провадженні має безпосередній вплив на розгляд даної цивільної справи №559/1942/24, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №686/9366/20 (провадження № 61-8136св22) зазначено, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
Враховуючи, що на момент розгляду справи №559/1942/24 в суді першої інстанції та станом на день винесення рішення по справі 28 жовтня 2024 року висновок судової інженерно-транспортної експертизи, проведеної експертом КНДЕКЦ МВС України, від 15 листопада 2024 року №СЕ-19/111- 24/64101-ІТ не існував, а його висновки суттєво впливають на обставини справи, та необхідності застосування до правовідносин, які виникли ч.1 ст.1188 ЦК України, що судом першої інстанції зроблено не було, просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи №559/1942/24 вищевказаний новий доказ та дослідити його.
Додає, що на момент звернення позивача до суду з позовом між позивачем та Головним управлінням Національної поліції в Тернопільській області не виникло боргових зобов'язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове - про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 28.04.2021 року близько 13.30 год на 380 км. автомобільної дороги Київ-Чоп в напрямку від м. Рівне до м. Радивилів відбулася ДТП за участі службового автомобіля ГУНП в Тернопільський області, марки "Volkswagen Passat", д.н.з. на синьому фоні НОМЕР_1 , під керуванням поліцейського ГУНП в Тернопільський області ОСОБА_2 , а також автомобіля марки "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, ОСОБА_4 - пасажир автомобіля "Volkswagen Passat" - отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду від 27.02.2024 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України та звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із примиренням з потерпілим. Кримінальне провадження № 12021181040000140 від 28 квітня 2021 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрито (а.с. 23-33).
Власником автомобіля "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію т/з серії НОМЕР_3 (а.с. 35).
Власником автомобіля "Volkswagen Passat", д.н.з. на синьому фоні НОМЕР_1 є ГУНП в Тернопільській області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію т/з серії НОМЕР_4 (а.с.34).
Висновком експерта № СЕ-19/118-21/9232-АВ від 08.11.2021 року встановлено, що матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП, яка мала місце 28.04.2021 року, на момент ДТП складав 300 774,61 грн (а.с. 36-48).
На момент ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ГУНП в Тернопільській області, що підтверджується витягом з наказу №282 о/с дск від 09.12.2016 про призначення ОСОБА_2 на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 3-го відділу управління оперативно - технічних заходів кримінальної поліції ГУНП в Тернопільській області, а також інформацією, наданою ГУНП в Тернопільській області від 18.04.2024, згідно якої станом на 18.04.2024 ОСОБА_2 перебуває на службі у Національній поліції України і є співробітником ГУНП в Тернопільській області. Згідно службової характеристики, останній зарекомендував себе позитивно (а.с.19-22).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частинами 1 і 2 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Відповідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Згідно полісу №203263385 т/з "Volkswagen Passat", д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований у ТДВ "СК "Мотор-Гарант". Зі змісту відзиву на позовну заяву судом встановлено, що страхова сума на одного потерпілого за шкоду завдану життю і здоров'ю становить 260 000 грн., за шкоду майну - 130 000 грн (а.с.133).
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно правової позиції Верховного Суду покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19).
Непред'явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі.
Оскільки позивачка ОСОБА_1 не реалізувала своє право на відшкодування шкоди, яка підлягала б стягненню зі страховика у межах страхового ліміту у розмірі витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, до стягнення з відповідача підлягає різниця між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яке відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зобов'язаний був сплатити страховик у разі звернення до нього з заявою потерпілого, що складає 170 774,61 грн (300774,61 грн-130000=170774,61)
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові ВСУ №754/5626/19 від 22.04.2021 року.
Дійшовши правильного висновку про необхідність стягнення різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, місцевий суд не застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України, яка поширюється на правовідносини сторін.
Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, зокрема, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.
Відповідно до висновку експерта Львівського НДІСЕ від 26.04.2023 №3365-Е за результатом проведеної судової інженерно-транспортної експертизи, дії водія автомобіля "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п. 1.5.; 1.10; (в частині значення терміну "дати дорогу"); 2.3. (підпункт "б" та "д"); 10.1 та 10.4. ПДР України та вказані невідповідності перебувають в причинному зв'язку з фактом ДТП (а.с. 131).
Експертом, у вищевказаному висновку, встановлено, що у заданій дорожній ситуації водій автомобіля "Volkswagen Tiguan", д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну "дати дорогу"); 2.3. (підпункт "б" та "д"); 10.1 та 10.4. ПДР України, у відповідності до яких водій виконуючи маневр розвороту, повинен був переконатися у безпеці виконання вказаного маневру та дати дорогу зустрічним транспортним засобам.
Висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 15.11.2024 року № СЕ-19/111-24/64101-ІТ встановлено, що в діях водія автомобіля Volkswagen Tiguan (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) ОСОБА_3 , експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідність вимогам п. 10.1 та розділу 34 горизонтальна дорожня розмітка 1.1. ПДР України, які перебувають у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
Висновок експерта від 15.11.2024 року № СЕ-19/111-24/64101-ІТ сторона відповідача не мала можливості подати до суду першої інстанції до ухвалення рішення судом з поважних причин, оскільки станом на день винесення рішення по справі 28 жовтня 2024 року висновок судової інженерно-транспортної експертизи, проведеної експертом КНДЕКЦ МВС України, від 15 листопада 2024 року № СЕ-19/111- 24/64101-ІТ не було сформовано експертом, а встановлені у ньому обставини мають значення для справи, тому згідно положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України вказаний доказ приймається апеляційним судом до уваги.
Оскільки у справі встановлено, що ДТП відбулося внаслідок спільної вини обох водіїв: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за умов коли водій ОСОБА_3 не переконався у безпеці виконання маневру та не надав дорогу зустрічному транспортному засобу, а водій ОСОБА_2 повинен був рухатися зі швидкістю не більше 50 км/год та з моменту виникнення небезпеки для руху - негайно вжити заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, тому розмір відшкодування шкоди, що підлягає до стягнення з позивача повинен складати не більше ніж 50% від її розміру, а саме 85 387,30 грн (170 774,61/2=85387,30).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
За встановлених обставин: порушення ПДР України обома водіями, а також з урахуванням вимог розумності і справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, до стягнення з відповідача підлягає моральна шкода у розмірі 8 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про неправомірність застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України заслуговують на увагу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Положення статті 625 ЦК регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
У спірних правовідносинах між сторонами не виникло грошового зобов'язання до ухвалення рішення суду у цій справі.
Як роз'яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 року № 10-74/0/4-13 відшкодування шкоди є відповідальністю, а не борговим (грошовим) зобов'язанням, тому на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.
Таким чином, дія частини другої статті 625 ЦК про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами у справі.
Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, з Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області підлягає до стягнення в дохід держави судовий збір, за розгляд справи судом першої інстанції, у розмірі 2422,40 грн (1211,20 грн - за розгляд вимоги про стягнення матеріальної шкоди та 1211,20 грн - за розгляд вимоги про стягнення моральної шкоди).
На підставі п. 6 ст. 3, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16, ч. 1,2 ст. 22, ст. 23, ч. 1, 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1172, ч. 1 ст. 1187, ч. 1 ст. 1188, ст. 1194 ЦК України, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 28 жовтня 2024 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Мотор-Гарант" про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням задовольнити частково.
Стягнути з Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 85 387,30 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 8000 грн - моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області в дохід держави 2422,40 грн - судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Ковальчук Н.М.
Хилевич С.В.