справа № 492/863/22
провадження № 2/492/26/25
Іменем України
20 січня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчого комітету Арцизької міської ради, як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей, -
встановив:
Позивачка звернулась до суду із вказаним позовом до відповідача про визначення місця проживання дітей, посилаючись на те, що між сторонами був укладений шлюб, від якого вони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу між сторонами залишилися проживати разом з позивачкою, яка їх виховує, матеріально утримує, створює їм належні умови для проживання, навчання у школі та дитсадку, гармонійного всебічного розвитку та виховання. Позивачка повністю опікується інтересами і потребами дітей, піклується про них, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров'ям дітей. Протягом тривалого часу позивачка просила відповідача надати дозвіл для зміни місця проживання дітей, оскільки з 2020 року діти фактично проживають разом із позивачкою, перебувають на її утриманні, однак відповідач не надав такої згоди. Беручи до уваги, що місце проживання дітей не є визначеним, а відповідач не приймає участь у їхньому житті, позивачка звернулась до суду із зазначеною позовною заявою.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, не заперечували проти заочного розгляду справи.
Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач про дату, час та місце судового засідання двічі поспіль повідомлявся належним чином, однак у судове засідання повторно не з'явився. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалась судова повістка про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовим конвертом з судовою повісткою, що повернувся до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачу судової повістки, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручено відповідачу належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.
Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Отже відповідач зобов'язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.
Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.
Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки відповідача в судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 12 жовтня 2022 року, тобто з моменту прийняття судом позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі до ухвалення даного заочного рішення, жодного разу до суду не прибув, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов'язком з'явитись в судове засідання за викликом, знехтував.
Враховуючи вказані факти, згоду позивачки та її представника про заочний розгляд справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши позовну заяву, заслухавши обґрунтування позивачки та її представника, думку представника третьої особи, особисту думку дітей, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, давши їм оцінку в сукупності, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов'язані із визначенням місця проживання дитини, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Сімейним Кодексом України.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 09 грудня 2020 року шлюб, зареєстрований 10 жовтня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції між ОСОБА_1 (а. с. 7-8, 9), позивачкою у справі, та ОСОБА_2 , відповідачем у справі, розірвано (а. с. 12-13).
Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 12 березня 2015 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 97, серії НОМЕР_2 від 12 вересня 2017 року, виданого Арцизьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Міністерства юстиції в Одеській області, актовий запис № 211, батьком малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено ОСОБА_2 , відповідача у справі, матір'ю - ОСОБА_1 , позивачку у справі (а. с. 10, 11).
Як вбачається з договору купівлі-продажу серії НОА № 106380 від 03 вересня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Міцул О.В., ОСОБА_1 , позивачці у справі, на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 179610092 від 03 вересня 2019 року, сформованим приватним нотаріусом Міцул О.В., та технічним паспортом на квартиру (а. с. 25-26, 27, 28).
Відповідно до паспорту громадянки України серії НОМЕР_3 від 22 жовтня 2014 року, виданого Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області, довідки № 6096 від 03 лютого 2022 року, виданої Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, ОСОБА_1 , позивачка у справі, та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 7-8, 24).
Згідно з довідкою № 993, виданою Виконавчим комітетом Арцизької міської ради, відповіддю відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області за вх. № 4772/22 від 11 жовтня 2022 року, ОСОБА_2 , відповідач у справі, та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 23, 36).
Як вбачається з довідки та характеристики № 25 від 06 червня 2022 року, виданих Арцизьким ліцеєм № 4 з початковою школою та гімназією Арцизької міської ради, малолітня ОСОБА_3 є ученицею 2-А класу зазначеного навчального закладу; мати дитини ОСОБА_1 , позивачка у справі, дотримується демократичного стилю у спілкуванні та вихованні дитини; батько дитини ОСОБА_2 , відповідач у справі, навчанням дитини ніколи не цікавився (а. с. 19, 20).
Відповідно до довідок № 8 від 19 вересня 2022 року, № б/н від 04 лютого 2022 року, виданих Арцизьким закладом дошкільної освіти ясла-садок № 4 «Сонечко» Арцизької міської ради, малолітня ОСОБА_4 відвідує зазначений дошкільний навчальний заклад з 16 жовтня 2020 року; мати дитини ОСОБА_1 , позивачка у справі приймає активну участь у навчальному процесі дитини, займається її вихованням та життя, проводить та забирає дитину з дитячого садку, відвідує батьківські збори, життям, здоров'ям та успіхами дитини завжди цікавиться; батько дитини ОСОБА_2 , відповідач у справі, жодного разу не приводив дитину до дитячого садку (а. с. 21, 22).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивачка у справі, приймає активну у навчанні та вихованні малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проявляє до них материнську турботу. Фактів аморальної поведінки позивачки судом не встановлено.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування щодо вирішення спору про місце проживання дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Арцизької міської ради № 263 від 25 листопада 2022 року, орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їх матір'ю ОСОБА_1 , позивачкою у справі (а. с. 55, 56).
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Частиною 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Згідно з вимогами частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
З позовної заяви, паспорту громадянки України серії НОМЕР_3 від 22 жовтня 2014 року, виданого Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області, відповіді відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області за вх. № 4772/22 від 11 жовтня 2022 року, вбачається, що ОСОБА_1 , позивачка у справі. та ОСОБА_2 , відповідач у справі, зареєстровані за різними адресами (а. с. 2-6, 7-8, 36).
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одному будинку), про те, з ким з них залишається дитина, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своєї дитини повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітньої дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 288/39/20 (провадження № 61-17698св20).
Тлумачення частини 1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до частини 2 статті 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При цьому, будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з вимогами частин 4, 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
При цьому частиною 6 статті 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тобто орган опіки та піклування під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини повинен надати письмовий висновок з урахуванням інтересів дитини, а суд може погодитися з ним або визнати його необґрунтованим.
Виконавчий комітет Арцизької міської ради, як орган опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вважає за доцільне проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , позивачкою у справі.
Відповідно до частин 2, 3 статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо місця її проживання; суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Згідно зі статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року (далі - Європейська конвенція), дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
Статтею 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19 (провадження № 61-11061св21).
Допитані у судовому засіданні малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснили суду, що проживають з матір'ю ОСОБА_4 , позивачкою у справі, із якою почувають себе комфортно, зазначивши, що бажають і надалі проживати разом із матір'ю.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте у справах про визначення місце проживання дитини, суд повинен займати більш активну позицію і встановлювати ґрунтовно усі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дітей, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях.
При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дітей, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дітей належні умови для їж морального, духовного та фізичного розвитку.
При цьому захисту прав дітей та перевірки дотримання їх прав та найкращих інтересів повинен сприяти не тільки той з батьків, з яким зараз знаходяться діти, але й правоохоронні та інші державі органи в компетенцію яких входить перевірка інформації щодо дітей, їх стану, місцезнаходження тощо.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що, виходячи лише з інтересів дітей, у судовому засіданні були встановлені усі підстави, які дають суду дійти однозначного висновку щодо необхідності визначення місця проживання дітей разом з матір'ю ОСОБА_1 , позивачкою у справі, що буде відповідати найкращим інтересам дітей, внаслідок чого суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Суд не приймає до уваги долучені позивачкою та її представником письмові докази: судовий наказ Арцизького районного суду Одеської області від 29 грудня 2020 року (а. с. 14-15); оскільки зазначений документ відповідно до статті 161 СК України не підпадають під обставини, які враховуються судом при визначенні місця проживання дитини, та не є належним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування, в розумінні статті 77 ЦПК України.
Крім того, суд не приймає до уваги наступні письмові докази: акти опитування сусідів від 25 вересня 2020 року; акти опитування свідків від 20 січня 2022 року, 28 серпня 2022 року, оскільки вони не є письмовими доказами в розумінні статті 95 ЦПК України, оскільки одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
У зв'язку із задоволення позовних вимог позивачки, яка звернулась до суду із зазначеним позовом 28 вересня 2022 року, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого позивачкою при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.2688289947.1 від 27 вересня 2022 року (а. с. 1).
Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 19, 44, 48, 49, 53, 76-82, 89, 95, 211, 258-259, 280-283, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 ; зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 ; проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено позивачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивачка, якій повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення їй повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено - 29 січня 2025 року.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Гусєва Н.Д.