06 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 280/6090/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року (суддя Батрак І.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 23.08.2024 року) у справі № 280/6090/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дії, зобов'язання здійснити нарахування і виплату належної винагороди судді, -
30.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), третя особа: Державна судова адміністрація України в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповного нарахування і виплати позивачу винагороди судді за березень-червень 2024 року; зобов'язати здійснити нарахування і виплату належної йому винагороди судді за березень-червень 2024 року виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.08.2024 року позовні вимоги задоволено.
З рішенням суду першої інстанції не погодилось Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області та подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтувало тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права. Апелянт зазначав, що ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а, також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет України на відповідний рік; таким чином Законом України «Про прожитковий мінімум» визначений суб'єкт до повноважень якого належить затвердження розміру прожиткового мінімуму - Верховна Рада України, та визначено нормативний документ, у якому затверджується прожитковий мінімум - закон про Державний бюджет України на відповідний рік. Апелянт зазначив, що Закон України «Про прожитковий мінімум» не встановлює заборони на затвердження інших розмірів прожиткового мінімуму, ніж визначено у ч.2 ст.1 вищевказаного Закону, оскільки його норма зазначає лише про основні види соціальних та демографічних груп. Апелянт зазначав, що судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, особливості виділення та затвердження бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів. Статтею 149 Закону №1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Апелянт вказував, що відповідно до ст. 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Стаття 135 Закону про судоустрій, відсилає до закону про Державний бюджет, Державний бюджет затверджується виключно Верховною Радою України. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про Державні бюджети на кожний рік. Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2024 році у розмірі 2102 грн Конституційним Судом України неконституційним не визнавався. Норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності. Апелянт вказував, що ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум», також надає право законодавцю передбачати різні види прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення. Законодавець чітко визначив розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, то враховуючи відсильну норму ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме цей розмір і необхідно застосовувати під час визначення суддівської винагороди позивача. Апелянт вказував, що суд першої інстанції послався на те, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (березень - червень 2024 року), а також до Закону України від 15.07.1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Апелянт вказував, що згідно статті 5 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є Ленінського районного суду м. Запоріжжя, та відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції керувався ст.130 Конституції України, частинами 1, 2, 3 ст.135, ст.136, 148, 149 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»; Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»; статтями 1, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум»; статтями 48, 49 Бюджетного кодексу України. Суд врахував, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень закону про Державний бюджет України на 2024 рік. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі в розмірі 3028,00 грн (станом на 01.01.2024) був введений вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн, в той час, коли а ні до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а ні до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися. Закони про Державний бюджет України на відповідний рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді. Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5 даної норми). Суд першої інстанції вказував, що за змістом Положення про ТУ ДСА України в Запорізькій області, (у попередній редакції, затвердженого головою ДСА України 25.09.2015, та в поточній редакції, затвердженого наказом ДСА України від 10.05.2023 №229, які були чинними протягом спірних періодів), ТУ ДСА України в Запорізькій області є територіальним органом ДСА України та їй підпорядковується/ підконтрольне. Основним завданням ТУ ДСА України в Запорізькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів Запорізької області (крім господарських та адміністративних). До повноважень ТУ ДСА України в Запорізькій області належить, крім іншого, здійснення функцій розпорядника коштів Державного бюджету України щодо забезпечення діяльності судів Запорізької області. До повноважень ТУ ДСА у Запорізькій області віднесено фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області. Суд першої інстанції також зазначав, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі норм законів Про Державний бюджет України на відповідний рік, є неправомірною.
Матеріалами справи встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №321/2016 від 01.08.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області строком на п'ять років. Наказом голови Чернігівського районного суду Запорізької області від 11.08.2016 року№2-ос позивача зараховано на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області з 12.08.2016 року.
Встановлено, що наказом голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя №7-о від 08.08.2022 позивача зараховано до штату Ленінського районного суду міста Запоріжжя у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження з Чернігівського районного суду Запорізької області.
Відповідно до довідки №08-02/300 від 12.07.2024 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода за період з березня 2024 року по червень 2024 року, яка обраховувалася, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн., який застосовувався до базового розміру посадового окладу судді відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.135, ст.136, частин 4, 5, 6 ст.148, ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ст.7 Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Аналізуючи докази у справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає, що система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.130 Конституції України. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України «Про прожитковий мінімум» визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум та судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, неправильно брати як розрахункову величину посадового окладу іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Суд зазначає, що законом «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Закон про Державний бюджет України на 2024 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в той час як вказаний закон не є спеціальним для визначення розміру суддівської винагороди.
При вирішенні спору суд апеляційної інстанції керується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 року у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 21.09.2023 року у справі №380/25627/21, від 20.11.2023 року у справі № 120/709/22-а.
Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Не передбачено повернення судових витрат здійснених суб'єктом владних повноважень, крім пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 242, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі № 280/6090/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова