06 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 340/6679/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року (суддя Притула К.М.) у справі № 340/6679/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні йому в період з 31 січня 2021 року по 01 лютого 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови; зобов'язання провести перерахунок та доплатити йому за період з 31 січня 2021 року по 01 лютого 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ “Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; зобов'язання нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 31 січня 2021 року по день фактичної виплати.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позовна заява залишена без руху, позивачу встановлено строк для виправлення недоліків, шляхом подання заяви з обґрунтуванням поважності причин його пропуску.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада позовна заява повернута позивачу.
В апеляційний скарзі позивач просить скасувати ухвалу, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт вказує, що до таких позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми, а позивачу відповідачем не надано письмового повідомлення про виплачені останньому кошти.
Крім того, до 19 липня 2022 року звернення до суду із заявленими позовними вимогами жодним строком не обмежувалось, а предметом позовних вимог у даній справі є виплата грошового забезпечення, право на отримання якого позивач набув під час проходження служби з 31 січня 2021 року, тобто спірні правовідносини виникли з 31 січня 2021 року.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами відповідно до частини другої статті 312 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього кодексу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.
Повертаючи позивачу позову заяву, суд першої інстанції вказав, що саме з дня виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, оскільки в цей день, тобто 01 лютого 2023 року, з ним мав бути проведений повний розрахунок, а про виплату йому грошового забезпечення (зокрема премії, надбавок, компенсацій) вказано саме у наказі про виключення.
При цьому судом першої інстанції зауважено, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби, не містить норм щодо обов'язку командира військової частини повідомляти військовослужбовця про суми, нараховані йому при звільненні, в інший спосіб, ніж у наказі про звільнення (виключення зі списків особового складу) та у грошовому атестаті.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, зазначені в клопотанні про поновлення строку, не є поважними для поновлення строку звернення до суду, а інших доказів для підтвердження наявності причин, які були б поважними для поновлення строку для звернення до суду, позивачем не надано.
Суд визнає приведений висновок необґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач з 31 січня 2021 року по 01 лютого 2023 року проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 15 жовтня 2024 року звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21жовтня 2024 року позовна заява залишена без руху на підставі ч. 1 ст. 169 КАС, повідомлено позивача про необхідність виправити вказані в описовій частині ухвали недоліки позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання ухвали, а саме позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів, що підтверджують поважність причини пропуску такого строку.
31 жовтня 2024 року від позивача надійшла заява, в якій позивач в обґрунтування пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом зазначив, що відповідач не виконав вимоги статті 116 КЗпП України, письмово не повідомив позивача про нараховане та виплачене грошове забезпечення, а також про складові такого грошового забезпечення; позивач не отримував від відповідача жодних листів та повідомлень після виключення його зі списків частини, не повідомив про складові грошового забезпечення, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу, у відповідь на адвокатський запит.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання дотримання позивачем строку звернення до суду.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року в справі № 990/156/23 зроблено висновок, що за своїм змістом стаття 233 КЗпП України визначає строки, в межах яких є можливим судовий захист трудових прав, ці строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту.
Водночас, норма частини п'ятої статті 122 КАС України про місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби затверджена у КАС України в редакції, що почала діяти з 15 грудня 2017 року. Аналогічна норма була закріплена у частині третій статті 99 КАС України у редакції Закону N 2453-VI від 07 липня 2010 року.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Враховуючи приведені висновки Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, до спірних правовідносин не може бути застосований місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Надаючи оцінку доводам позивача, суд виходить з того, що цей спір щодо нарахування та виплати грошового забезпечення є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
За позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, суд наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До 19 липня 2022 року (внесення змін до КЗпП Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, суд звертає увагу, що спірні правовідносини фактично виникли щодо неправильного визначення розміру грошового забезпечення, починаючи з 31 січня 2021 року, коли строк звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 та в постанові від 08 серпня 2024 року в справі № 380/29686/23.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто, на час виникнення та існування спірних правовідносин (з 31 січня 2021 року по 01 лютого 2023 року) діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тому відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тому відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, а висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви через недотримання строку звернення до суду є помилковим.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 340/6679/24 задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 340/6679/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Направити справу № 340/6679/24 до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 06 лютого 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов