04 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/11945/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року (суддя Голобутовський Р.З.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності та рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування періоду роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998 до страхового та спеціального стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги;
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 045750026390 від 07.03.2024 щодо відмови в перерахунку пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998 до загального страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з дати призначення пенсії, тобто з 23.12.2023;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, періоди роботи: з 11.01.1995 по 23.01.1998, з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015 та здійснити нарахування і виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області призначено ОСОБА_1 пенсію за віком з 23.12.2023. До страхового стажу не зараховано період роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998, оскільки відсутня назва підприємства, на яке позивач була прийнята на роботу. Також, 07.03.2024 рішенням Головного управління ПФУ в Запорізькій області №045750026390 ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з огляду на незарахування до спеціального стажу періодів роботи: з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015, оскільки посада завідувача виробничої практики та методиста відсутня в Переліку закладів установ освіти і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №1436 від 26.09.2002. Позивач вважає, що бездіяльність відповідачів щодо незарахування до страхового стажу періоду з 11.01.1995 по 23.01.1998 та не включення до спеціального трудового стажу періодів роботи: з 11.01.1995 по 23.01.1998, з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015 та невиплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій є протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування періоду роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998 до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати період роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998 до загального страхового стажу ОСОБА_1 та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з дати призначення пенсії, тобто з 23.12.2023.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №045750026390 від 07.03.2024 щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що визначає право на виплату грошової допомоги, періоди роботи: з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.02.2024 щодо призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки усім доводам сторін у справі, зокрема те, що заява позивача відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Розглянувши заяву позивача та надані документи, відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.03.2024 № 045750026390, яке було направлено до відповідача-3 та додано його до електронної пенсійної справи позивача. У відповідності до чинного законодавства Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не має повноважень на здійснення будь - яких інших перерахунків позивачу, на будь-який інший розгляд заяв позивача, на прийняття будь-яких інших рішень щодо позивача, у тому числі за рішенням суду, оскільки позивач не перебуває на обліку у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Щодо зобов'язання зарахувати до спеціального стажу періоди роботи: з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015, то суд першої інстанції не врахував, що позивач звернулась з заявою призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій від 29.02.2024, яка була опрацьована відповідно до екстериторіальності. Право позивача щодо зарахування до спеціального стажу періодів роботи: з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015 порушено при призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізький області на підставі доданих документів, та зарахованого спеціального стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, прийняло рішення про відмову у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, оскільки необхідний спеціальний стаж менший ніж встановлено законом, тому, права на призначення та виплату грошової допомоги у розмірі десять пенсій у позивача немає, та зазначили періоди які не враховані та з яких підстав. Отже, виходячи з вищезазначеного позивач не зверталась до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області у встановленому законом порядку з питанням зарахувати до спеціального стажу періоди роботи: з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015. Отже, вказане питання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не розглядалося, рішення щодо нього не приймалося.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23.12.2023 Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області призначено ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998, оскільки відсутня назва підприємства, на яке позивач була прийнята на роботу.
Також, 29.02.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
07.03.2024 рішенням Головного управління ПФУ в Запорізькій області №045750026390 ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з огляду на не зарахування до спеціального стажу періодів роботи: з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 30.12.2015, оскільки посада завідувача виробничої практики та методиста відсутня в Переліку закладів установ освіти і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №1436 від 26.09.2002.
Не погоджуючись із бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998 та з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №045750026390 від 07.03.2024, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону № 1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із підстав для відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 11.01.1995 по 23.01.1998, оскільки відсутня назва підприємства, на яке позивач була прийнята на роботу.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 09.08.2019 по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, відповідач протиправно посилався на недоліки трудової книжки, як на підставу для відмови у зарахуванні спірного стажу.
Також, Верховний Суд у постанові від 6 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що пенсійним фондом протиправно було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи позивачки з 11.01.1995 по 23.01.1998 в УНІ Дніпро на посаді лікаря-інформатора, у зв'язку з чим, такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 з дати призначення пенсії - 23.12.2023.
З приводу позовних вимог про не зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 24.12.2001 по 31.08.2004 на посаді завідуючої виробничої практики обласного комунального закладу «Дніпровське медичне училище» та з 12.09.2012 по 31.12.2015 на посаді методиста у Комунальному закладі «Дніпропетровський базовий фаховий медичний коледж», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Розділу 1 «Освіта» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 (далі - Постанова №909) в частині «Найменування закладів і установ» містить зазначення «Загальноосвітні навчальні заклади» та «Позашкільні навчальні заклади», а в частині «Найменування посад» містить зазначення учителі, заступники з навчально-виховної роботи та, відповідно, завідуючі відділами.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України за № 909 від 04.11.1993 до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
У спірні у цій справі періоди позивач займала посади завідуючої виробничої практики обласного комунального закладу «Дніпровське медичне училище» та методиста у Комунальному закладі «Дніпропетровський базовий фаховий медичний коледж», що підтверджується відомостями трудової книжки, складеної на ім'я позивачки.
Пунктом 25 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
За приписами статті 10 Закону України «Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Згідно із частиною першою статті 75 Закону України «Про освіту», наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук України, органи із забезпечення якості освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші наукові, науково-методичні та методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими об'єднаннями, у тому числі фаховими організаціями (професійними асоціаціями), об'єднаннями роботодавців, незалежними установами оцінювання та забезпечення якості освіти, які можуть:
1) розробляти пропозиції про засади освітньої політики, прогнози, інформаційно-аналітичні матеріали, рекомендації щодо гуманітарного розвитку держави та вдосконалення освітньої сфери;
2) брати участь у науково-методичному забезпеченні освітнього процесу, оцінюванні та моніторингу якості освіти, зокрема за міжнародними програмами;
3) організовувати та проводити наукові дослідження у сфері освіти, необхідні для формування та реалізації державної політики у сфері освіти, розробляти і впроваджувати інноваційні технології освіти, зокрема для вдосконалення освітнього процесу та управління освітою, аналізувати ефективність державної політики у сфері освіти;
4) організовувати видання навчальної та методичної літератури (у тому числі за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів та на засадах конкуренції з іншими авторами і видавцями), здійснювати методичний супровід їх впровадження в освітній процес;
5) реалізовувати інші функції, передбачені законодавством та їх установчими документами.
Разом із цим, відповідно до частин першої, другої статті 60 Закону України «Про освіту», робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про повну загальну середню освіту», система загальної середньої освіти складається із змісту повної загальної середньої освіти на кожному її рівні, мережі закладів освіти, учасників освітнього процесу, кадрового, фінансового, науково-методичного, ресурсного та нормативно-правового забезпечення освітньої та управлінської діяльності у сфері загальної середньої освіти.
Статтею 4 цього Закону визначено, що повна загальна середня освіта здобувається на таких рівнях:
початкова освіта - перший рівень повної загальної середньої освіти, що передбачає виконання учнем вимог до результатів навчання, визначених державним стандартом початкової освіти;
базова середня освіта - другий рівень повної загальної середньої освіти, що передбачає виконання учнем вимог до результатів навчання, визначених державним стандартом базової середньої освіти;
профільна середня освіта - третій рівень повної загальної середньої освіти, що передбачає виконання учнем вимог до результатів навчання, визначених державним стандартом профільної середньої освіти.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про загальну середню освіту» педагогічні працівники мають права, визначені Законом України «Про освіту», цим Законом, законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.
Статтею 57 Закону України «Про освіту» закріплені державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам.
Встановлено, що держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, правовий, соціальний, професійний захист; пенсію за вислугу років; інші гарантії, визначені законом України.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 рішення від 18.06.2007 №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Відтак, оскільки спірні посади відносяться до посад педагогічних працівників, педагогічний працівник закладу загальної середньої освіти, який працював на цій посаді є працівником освіти, і має право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», навіть якщо зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 №909.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17 вказала наступне: «…ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років».
Дана правова позиція підтримана, також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17.
Колегія суддів зауважу, що хоча Переліком №909 і визначено вичерпний список посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, однак, посаду завідуючої виробничої та методиста даним Переліком не передбачено, проте колегія суддів вважає, що, постановою Кабінету Міністрів України №963 від 14.06.2000 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, відповідно до якого до посад педагогічних працівників належать, зокрема, викладачі всіх спеціальностей.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 721/1053/16-а.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що періоди роботи позивачки з 24.12.2001 по 31.08.2004 на посаді завідуючої виробничої практики обласного комунального закладу «Дніпровське медичне училище» та з 12.09.2012 по 31.12.2015 на посаді методиста у Комунальному закладі «Дніпропетровський базовий фаховий медичний коледж» підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи, навіть попри те, що зазначені посади прямо не передбачені затвердженим Переліком за №909.
Що стосується вимог щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191).
Згідно пункту 1 вказаного Порядку №1191, цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та механізм її виплати.
За приписами Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
У відповідності до пункту 5 Порядку №1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058 та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Положеннями пункту 6 Порядку №1191 закріплено, що для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058, станом на день її призначення.
Згідно з п. 7 Порядку №1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу положень Закону №1058-IV та Порядку №1191 вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі № 264/6871/16-а, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у призначенні позивачу грошової допомоги, встановленої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, слугували висновки відповідача про відсутність у неї необхідного спеціального стажу (30 років) та неврахування до цього стажу періодів роботи позивача: з 24.12.2001 по 31.08.2004 на посаді завідуючої виробничої практики обласного комунального закладу «Дніпровське медичне училище» та з 12.09.2012 по 31.12.2015 на посаді методиста у Комунальному закладі «Дніпропетровський базовий фаховий медичний коледж», оскільки вказані посади відсутні в Переліку №909.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачка на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювала у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і має страховий стаж більш, ніж 30 років на таких посадах, отже, в силу приписів п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач має право на грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню).
відповідно до п.1.1 розділу І постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п.4.1. Порядку №22-1).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (4.2. Порядку №22-1).
Згідно з п.4.10. Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
А вже після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи наведені обставини справи та норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що визначає право на виплату грошової допомоги, періоди роботи: з 24.12.2001 по 31.08.2004 та з 12.09.2012 по 31.12.2015 та зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.02.2024 щодо призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 чт.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко