05 лютого 2025 року м. Рівне №460/15382/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення №172350005852 від 28.08.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з дати звернення за призначенням пенсії, з 21.08.2024.
Позов обґрунтовано тим, що орган Пенсійного фонду протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, оскільки останній має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідні страховий стаж та період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Ухвалою суду від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
03.01.2025 від відповідача 2 та 10.01.2025 від відповідача 1 надійшли відзиви на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, право на призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у позивача відсутнє, оскільки останнім не підтверджено факту проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 роки.
Суд з'ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Колки Дубровицького району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 20.07.1988 - с.Колки, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 15.04.1995 Рівненською обласною державною адміністрацією, позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Довідкою від 03.05.2024 №921, виданою виконавчим комітетом Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області підтверджується, що позивач дійсно проживає та зареєстрований в с.Колки Сарненського районуу Рівненської області з 27.06.1970 по вересень 1985 року, з 20.07.1988 по 18.12.1988 (вибув в ряди УА), з 02.01.1991 по даний час.
Позивач, 21.08.2024 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зареєстровано в органі Пенсійного фонду 21.08.2024 за № 1767).
За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області для вирішення питання про призначення пенсії.
Так, 28.08.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №172350005852 про відмову у призначенні позивачу пенсії, у зв'язку з необхідної тривалості проживання станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення.
У цьому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 38 років 07 місяців 03 дні, тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 11 місяців 04 дні, загальна тривалість проживання в цій зоні становить 33 роки 03 місяці 07 днів. Період навчання з 29.01.1991 по 23.07.1991 неможливо врахувати до проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки навчальний заклад знаходиться у м.Львів, що не відноситься до зон радіоактивного забруднення.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивача про прийняте рішення.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Згідно із статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Пунктом 2 частини 2 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому особам, які додатково проживали у зоні радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Як слідує з матеріалів справи, пенсійний орган відмовив позивачу у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з огляду на те, що станом на 01 січня 1993 року він не прожив (відпрацював) в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Колки Дубровицького району Рівненської області та є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 .
Довідкою від 03.05.2024 №921, виданою виконавчим комітетом Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області підтверджується, що позивач дійсно проживає та зареєстрований в с.Колки Сарненського районуу Рівненської області з 27.06.1970 по вересень 1985 року, з 20.07.1988 по 18.12.1988 (вибув в ряди УА), з 02.01.1991 по даний час.
Разом з цим, судом встановлено, що в період з 28.01.1991 по 28.07.1991 позивач навчався в Львівській технічній школі (а.с.24).
Місто Львів не віднесено до території гарантованого добровільного відселення, тому період навчання у Львівській технічній школі підставно не враховано пенсійним органом до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення.
Окрім того, суд звертає увагу, що з моменту аварії (26 квітня 1986 року) до 31 липня 1986 року жодного документу про проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення позивачем не представлено.
Таким чином, період проживання позивача (з 26.04.1986 по 01.01.1993) на території гарантованого добровільного відселення складає 1 рік 11 місяців 1 день.
При цьому, суд вважає, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.
Отже, оскільки матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 вересня 2024 року при розгляді справи № 460/23707/22, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Інді доводи сторін не спростовують висновків суду.
В силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень обґрунтували обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення, а позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34,м. Полтава,Полтавська обл.,36014. ЄДРПОУ/РНОКПП 13967927)
Повний текст рішення складений 05.02.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО