06 лютого 2025 року м. Рівне №460/3022/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про
-визнання протиправними дій щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 01.12.2023 по 29.02.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн,
-визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за січень-лютий 2024 року без урахування доплати за вислугу років;
- зобов'язання провести нарахування суддівської винагороди за період з 01.12.2023 по 31.12.2023, виходячи з базового розміру посадового окладу, визначеного з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн, з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу,
-зобов'язання провести нарахування суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 29.02.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу, визначеного з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, з урахуванням виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка з вересня 2016 року перебуває на посаді судді Рокитнівського районного суду Рівненської області. Повідомлено, що при обчисленні та виплаті суддівської винагороди в період з 01.12.2023 по 29.02.2024 відповідач неправомірно застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на рівні 2102 грн, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, який станом на 01.01.2023 складав 2684 грн, станом на 01.01.2024 - 3028 грн. Вказано, що внаслідок таких дій відповідач виплатив позивачу належну їй суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Вважає дії відповідача такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а отже протиправними. З цих підстав, просила позов задовольнити.
Ухвалою суду від 25.03.2024 позовна заява залишалася без руху.
Ухвалою суду від 08.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України і Державну казначейську службу України.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що положеннями ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023-2024 років, становить 2102 грн. Вказані норми є чинними, не визначались неконституційними та не скасовувались, а тому підлягають виконанню. Стверджує, що управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм вказаних статей. Вважає, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити.
Інших заяв учасниками справи суду не надано.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на посаді судді Рокитнівського районного суду Рівненської області.
Так, Указом Президента України «Про призначення суддів» №425/2016 від 29.09.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рокитнівського районного суду Рівненської області строком на п'ять років.
Наказом голови Рокитнівського районного суду Рівненської області №9-к від 22.11.2016 позивачку зараховано до штату Рокитнівського районного суду Рівненської області.
Згідно з наказом голови Рокитнівського районного суду Рівненської області №3-к від 23.11.2018 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 23.11.2018 у розмірі 20% посадового окладу, що підтверджується копією наказу, долученою до матеріалів справи.
В подальшому, наказом голови Рокитнівського районного суду Рівненської області №4-к від 23.11.2023 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.
Судом встановлено, сторонами підтверджується, що у спірний період (з 01.12.2023 по 29.02.2024) при обчисленні розміру посадового окладу позивача Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Рівненській області застосовувалася базова величина в розмірі 2102 грн.
Вважаючи, що суддівська винагорода у вказаний період повинна обчислюватися, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідно на 01.01.2023 та на 01.01.2024, тобто у розмірі 2684 грн та 3028 грн, а дії відповідача щодо нарахування її у меншому розмірі протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон. України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до ст.4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.5 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Судом встановлено, що у спірному періоді (з 01.12.2023 по 29.02.2024) ОСОБА_1 виплачувалася суддівська винагорода, яка обчислена на підставі вказаних приписів законів про бюджет України із урахуванням розміру прожиткового мінімуму 2102 грн.
Водночас, варто наголосити, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 та від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) не застосовуються.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII, що набрали чинності з 30 вересня 2016 року).
Цим Законом, серед іншого, ст.130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Суд наголошує, що розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ч.2 ст.130 Конституції України. Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до ст.1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Положеннями ст.4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01.01.2021 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст.135 Закону № 1402-VIII.
При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Закріплюючи ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» , Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Водночас, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили відносно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Враховуючи вищезазначене, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено 01.01.2023 (2684 грн) та 01.01.2024 (3028 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.) з грудня 2023 року по лютий 2024 року, на підставі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», була неправомірною.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21.
Встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності свідчать, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області нараховуючи та виплачуючи ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2023 29.02.2024, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та щомісячних доплат, в розмірі 2102 грн, діяло не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже такі дії відповідача є протиправними.
Суд звертає увагу, що Законом №1401-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1401-VIII.
При цьому, суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, згідно з якими:
- Законом №1401-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
З огляду на наведене, суд вважає, що позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум суддівської винагороди (в т.ч. щомісячних доплат за вислугу років), яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2023 складав 2684 грн та станом на 01.01.2024 - 3028 грн.
За таких обставин, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, та за період з 01.01.2024 по 29.02.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.
Водночас, при вирішенні спору суд також враховує, що частинами 3, 4 ст.148 Закону №1402-VIII передбачено, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу ч.1 та ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до п.1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення ст.148, ст.149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Територіальний орган Державної судової адміністрації України здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах на відповідні роки.
Отже, Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі, зокрема, на 2023 та 2024 роки.
Водночас, жодних доводів і пояснень щодо незабезпечення відповідача Державною судовою адміністрацією України в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди (в т.ч. щомісячної доплати за вислугу років) судді Рокитнівського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 з 01.12.2023 та 29.02.2024 включно, виходячи із встановленого на 01.01.2023 та 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн та 3028 грн відповідно, відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні.
Щодо вимоги позивача про нарахування і виплати щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, суд зазначає таке.
Як вже згадувалося судом раніше, в силу вимог ч.5 ст. 135 Закону №1402-VIII cуддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
За правилами ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким “суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Конституційний Суд України вказав, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.
Законом №2453-VI у редакції Закону №192-VIII передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя.
Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов'язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55, стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134).
Як зазначалось вище, Закон №2453-VI у редакції Закону №192-VIII втратив чинність на підставі Закону №1402-VIII (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402).
Поміж тим Закон №1402-VIII містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Це, зокрема: тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу; відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України; у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами; обов'язкове проходження підготовки у Національній школі суддів України; неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про його звільнення з посади (відставку); нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території. Крім того, суддя може не здійснювати правосуддя і з інших підстав, зокрема у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402-VIII.
Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 дійшов висновку, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.
Отже, положення ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII суперечить частинам 1, 2 ст.126 Конституції України.
З огляду на наведене, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплати до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним судом України від 04.12.2018.
При цьому, суд звертає увагу, що положення ч.10 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII є тотожними за змістом положенням ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнані неконституційними.
Разом з тим, Конституційний Суд України у пункті 7 Рішення від 08.06.2016 №1-8/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Судом встановлено і сторонами не заперечується, що наказом голови Рокитнівського районного суду Рівненської області №4-к від 23.11.2023 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.
Матеріали справи свідчать, що з 01.12.2023 суддя Рокитнівського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 не отримувала доплату за вислугу років з тих підстав, що вона не здійснювала правосуддя з листопада 2021 року.
Водночас, суд зауважує, що позивач в цей період не здійснює правосуддя з незалежних від неї причин та обставин (перебуває в процедурі кваліфікаційного оцінювання, призначеного рішенням ВККС України, і яке незавершене на час спірних правовідносин) та які не обумовлені її поведінкою.
Таким чином, встановлені обставини справи в їх сукупності дають суду підстави для висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, ненараховуючи та невиплачуючи позивачу з 01.12.2023 доплату за вислугу років, діяло всупереч Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)), не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, які визначені чинним законодавством.
З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає захисту і відновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, за період з 01.12.2023 по 31.12.2023- виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 у розмірі 2684 грн та за період з 01.01.2024 по 29.02.2024 - виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 грн, встановленого законом станом на 01.01.2024 відповідно.
При цьому, посилання відповідача на проведення ревізії Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області в частині дотримання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Рівненській області вимог ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII, суд оцінює критично та відхиляє як безпідставні.
Так, 22.01.2024 на підставі висновків акта ревізії Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області пред'явлено Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Рівненській області вимогу «Про усунення порушень законодавства» №131708-14/238-2024 (далі - вимога), що є обов'язковою для виконання, пунктом 1 якої встановлено, що в порушення вимог ч.10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для суддів місцевих загальних судів Рівненської області, які не здійснювали правосуддя, зайво нараховано та виплачено доплату за вислугу років за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 на загальну суму 2553856,48 грн та, відповідно, зайво нараховано та сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 545683,67 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на загальну суму 3099540,15 грн. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зайвого нарахування та виплати доплати за вислугу років суддів місцевих загальних судів Рівненської області, які не здійснювали правосуддя на суму 2553856,48 грн, з врахуванням норм, визначених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VII, відкоригувати розрахунки на суми зайво перерахованого єдиного внеску на суму 545683,67 грн.; опрацювати матеріали ревізії та вжити заходів щодо усунення виявлених порушень.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області оскаржило вказану вимогу в судовому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.07.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 24.09.2024, позов ТУ ДСА в Рівненській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області "Про усунення виявлених порушень законодавства" №131708-14/238-2024 від 22.01.2024.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки (дій/бездіяльності) у спірних правовідносинах. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими остання обґрунтовувала позовні вимоги, знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.
Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Рокитнівського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.12.2023 по 29.02.2024, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та щомісячних доплат, в розмірі 2102 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області щодо ненарахування та невиплати судді Рокитнівського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислуги років в розмірі 30% від посадового окладу за період з 01.12.2023 по 29.02.2024.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди (з врахуванням раніше виплачених сум) судді Рокитнівського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за період з 01.12.2023 по 31.12.2023, з урахуванням базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023, а саме: 2684 грн, та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди (з врахуванням раніше виплачених сум) судді Рокитнівського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 29.02.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, а саме: 3028 грн, і щомісячної доплати за вислуги років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 06 лютого 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (вул. Симона Петлюри, буд. 10,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 26259988)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України Адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 00020, ЄДРПОУ/РНОКПП 26255795.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України Адреса: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ/РНОКПП 37567646.
Суддя Н.С. Гудима