Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4332/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго" (місцезнаходження: 61037, місто Харків, вулиця Георгія Тарасенка, будинок 149; код ЄДРПОУ: 00131954)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний експертно-технічний центр" (місцезнаходження: 61057, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 6, квартира 4; код ЄДРПОУ: 43492521)
про стягнення 61 647,44 грн.
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство "Харківобленерго" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний експертно-технічний центр" заборгованості за договором про надання послуг №Ш0609 від 05.01.2022 у сумі 61 647,44 грн. ( 15 750,00 грн. - попередня оплата, 6314,15 грн.- інфляційні нарахування, 38400,00 грн. - штраф, 1 183,29 грн. - 3% річних).
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 позовну заяву Акціонерного товариства "Харківобленерго" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/4332/24. Справу № 922/4332/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 про відкриття провадження у справі № 922/4332/24 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний експертно-технічний центр" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв'язку Укрпошти від 15.12.24.(а.с.35)
Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 татті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, відповідно до якої сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Східний експертно-технічний центр" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/4332/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
05.01.2022 між АТ "Харківобленерго" (Позивач, Замовник) та ТОВ “Східний експертно-технічний центр" (Відповідач, Виконавець) був укладений Договір про надання послуг № Ш0609 (далі - Договір), за умовами якого Виконавець взяв на себе зобов'язання за рахунок коштів Замовника надати послуги з навчання працівників (теоретичне навчання та перевірка знань в комісії згідно Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05) за напрямками, визначеними у Додатку № 1 до договору (код згідно Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015:80530000-8 “Послуги у сфері професійної підготовки) 256 працівникам Замовника, а Замовник, відповідно зобов'язався прийняти і оплати такі послуги (п. 1.1. Договору).
За приписами пп. 2.2.1 п. 2.2. Договору Виконавець зобов'язаний надати послуги якісно, особисто та у строки (терміни), встановлені цим Договором.
Відповідно ло пп.2.2.5 Договору Виконавець зобов'язаний повернути кошти, що внесені замовником як попередня оплата за навчання, у разі припинення дії договору, якщо навчання не було розпочато.
Згідно п.3.3 Договору при порушенні строку надання послуг або у разі надання Виконавцем послуг неналежної якості Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 10 % від загальної ціни Договору, а у разі здійснення попередньої оплати Виконавець, крім сплати зазначеного штрафу повертає Замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції. Претензії щодо якості послуг мають бути подані Замовником до підписання ним акту наданих послуг.
Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що послуги за цим Договором надаються з моменту підписання Договору до 01.06.2022 згідно письмової заявки Замовника.
Відповідно до п.4.5 Договору послуги з навчання персоналу за цим Договором надаються Виконавцем не пізніше 30 днів від дати отримання Виконавцем письмової заявки від Замовника.
Згідно з приписами пп.пп. 5.3.1, 5.3.2 та 5.3.3 п. 5.3. Договору вартість послуг навчання працівників сплачується Замовником в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Виконавця. Замовник здійснює оплату послуг шляхом попередньої оплати в розмірі 70% від вартості навчання, за кількість працівників, зазначених у письмовій заявці на кожну окрему групу на підставі рахунку вартості послуг. Остаточний розрахунок здійснюється після підписання акту наданих послуг протягом 15 календарних днів.
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що зміни, які виникають упродовж дії Договору, мають бути погоджені Сторонами, оформлені додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п.6.3 Договору 6.1.Дія договору припиняється:
-за згодою сторін;
-якщо виконання стороною договору своїх зобов'язань є неможливим у зв язку з прийняттям нормативно-правових актів, що змінили умови, встановлені договором щодо підготовки персоналу, і будь-яка із сторін не погоджується з внесенням змін до договору;
-за рішенням суду;
-у разі ліквідації юридичної особи - Замовника або Виконавця, якщо не визначена юридична особа, що є правонаступником ліквідованої сторони.
Згідно п. 7.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Замовником та Виконавцем і діє до 01.08.2022 року.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем, на підставі заявки від 08.02.2022 (а.с.12), Позивачу був наданий рахунок від 18.02.2022 № 2-22 (а.с.11) на суму 22 500,00 грн. щодо надання послуг з навчання з Типової інструкції з організації безпечного ведення газонебезпечних робіт (НПАОП 0.00-5.11-85).
Вказаний рахунок було сплачено позивачем 21.02.2022 в сумі 15 750,00 грн., що складає 70% від вартості навчання, у відповідності до пп. 5.3.2 п. 5.3. Договору, про що свідчить виписка по особовому рахунку АТ "Харківобленерго" за 21.02.2022., сума оплати 15 750,00 грн., призначення платежу - поп.опл.за навч.з Типов.інструкц.з орган.безпечн.вед.газонеб.роб.зг.рах.№2-22 від.18.02.2022. дог.Ш0609/1-22 від 05.01.2022, ПДВ - 20% - 2 625,00 грн. (а.с.13 зворотня сторона).
Разом з цим, як зазначає позивач, Відповідачем послуги з теоретичного навчання та перевірки знань персоналу Позивача, відповідального за виконання газонебезпечних робіт та персоналу, що виконує газонебезпечні роботи (НПАОП 0.00-5.11-85 “Типова інструкція з організації безпечного ведення газонебезпечних робіт») надані не були. Акт наданих послуг сторонами не складався та не підписувався.
З огляду на зазначене вище, позивачем на юридичну адресу відповідача було направлено вимогу про повернення та сплату коштів №17-47/8166 від 11.11.2024 (а.с.15), відповідно до якої АТ "Харківобленерго" просило відповідача у строк до 20.11.2024 повернути сплачені позивачем кошти у сумі попередньої оплати з урахуванням індексу інфляціїї у розмірі 22 064,15 грн. та сплатити штраф у сумі 38 400,00 грн. Направлення вимогу підтверджується відповідними доказами, а саме описом вкладення у цінний лист (а.с.17).
Позивач стверджує, що станом на 04.12.2024 кошти у розмірі 15 750,00, сплачені ним відповідачу, не повернуто.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем до стягнення нараховано штраф у розмірі 38 400,00 грн., 3% річних у розмірі 1 183,29 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6 314,15 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами сторонами Договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 901-907 Цивільного кодексу України.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.902 ЦК України Виконавець повинен надати послугу особисто.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як зазначалося судом вище, замовником (позивачем) у відповідності до положень п.5.3.2 Договору (Замовник здійснює оплату послуг шляхом попередньої оплати в розмірі 70% від вартості навчання, за кількість працівників, зазначених у письмовій заявці на кожну окрему групу на підставі рахунку вартості послуг.) було здійснено попередню оплату у сумі 15 750,00 грн.(1500 грн.х15 працівників).
Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що послуги за цим Договором надаються з моменту підписання Договору до 01.06.2022 згідно письмової заявки Замовника.
Відповідно до п.4.5 Договору послуги з навчання персоналу за цим Договором надаються Виконавцем не пізніше 30 днів від дати отримання Виконавцем письмової заявки від Замовника.
Згідно п.5.3.3 Договору Остаточний розрахунок здійснюється після підписання акту наданих послуг протягом 15 календарних днів.
З огляду на те, що матеріали справи не містять акту наданих послуг підписаного сторонами, доказів протилежного відповідачем не надано, суд дійшов висновку про те, що зобов'язання за договором відповідачем не виконано.
Відповідно до ч.1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначалося судом вище, відповідно до п. 7.1 Договору Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Замовником та Виконавцем і діє до 01.08.2022 року.
Отже, строк дії Договору №Ш0609 від 05.01.2022 закінчився 01.08.2022. Згоди щодо автоматичної пролонгації строку дії договору сторони не визначали в умовах договору, додаткових угод щодо продовження строку дії договору не укладали, матеріали справи таких доказів не містять.
Виходячи з наведеного вище, на переконання суду, Договір №Ш0609 від 05.01.2022, укладений між сторонами спору, є припиненим з 01.08.2022 року.
Таким чином, на момент подачі даного позову до суду строк надання відповідачем обумовлених договором послуг сплив (01.06.2022), а вказаний правочин припинив свою дію в зв'язку з його припиненням 01.08.2022 року .
Зі змісту вимоги №17-47/8166 11.11.2024 вбачається, що позивач керуючись п. 3.3 договору вимагав від відповідача повернути сплачені за договором кошти в якості попередньої оплати до 20.11.2024 з урахуванням індексу інфляції та 10% штрафу в сумі 38 400,00 грн.
Відповідач доказів повернення коштів не надав, матеріали справи таких доказівне містять.
В обґрунтування позовних вимог позивач з посиланням на приписи статей 11, 509, 526, 530, 610, 625, 626, 627, 629, 631, ЦК України та положення статей 180, 193, 216,217, 2.1, Господарського Кодексу визначив підставою позову те, що у зв'язку з ненаданням відповідачем послуг за договором, з відповідача підлягає стягненню заборгованість ( відповідно до п. 3.3 договор), яка складається з коштів (попедня оплата), перерахованих відповідачу, штрафу 10%, 3% річних, а також індексу інфляції.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частини 1 статті 2 ГПК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом «суд знає закони», при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.
У процесуальному законодавстві принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), полягає в тому, що:
1) суд знає право;
2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;
3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Його тлумачення неодноразово розкривалося у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 08.06.2021 р. у справі №662/397/15-ц; від 12.06.2019 р. у справі №487/10128/14-ц; від 04.12.2019 р. у справі №917/1739/17 та інших.
Згідно змісту даного принципу суд має самостійно кваліфікувати правову природу відносин між позивачем та відповідачем, вибрати та застосувати до спірних правовідносин відповідні норми права, повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Така діяльність суду за правилами чинного ГПК України носить ІМПЕРАТИВНИЙ характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Отже, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У зв'язку із цим господарський суд, з'ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (пункт 9.52), від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (пункт 10.76), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).
В пункті 86 постанови від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення саме суд вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, здійснюючи ПРАВИЛЬНУ правову кваліфікацію спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Суд висновує, що у вказаній справі предметом спору є вимога про повернення грошових коштів, які в даному випадку кваліфікуються, як безпідставно набуті кошти та вважає за необхідне звернутись до глави 83 Цивільного кодексу України (НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ).
Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною другою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна(відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним НЕ ТІЛЬКИ за умови ВІДСУТНОСТІ ВІДПОВІДНОЇ ПІДСТАВИ З САМОГО ПОЧАТКУ при набутті майна, а й тоді, коли ПЕРВІСНО така ПІДСТАВА БУЛА, але у подальшому ВІДПАЛА.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.
Отже, основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, ПРИПИНЕНА або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів (попередньої оплати), у цій справі підлягають встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Як зазначаося судом вище, відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Отже, із припиненням дії договору грошова сума, перерахована стороною за таким договором в якості авансу або попередньої оплати, втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими без достатньої правової підстави.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.02.2019 по справі № 910/21154/17, відповідно до якої суд зробив правовий висновок, що ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Проаналізувавши зміст положень глави 83 ЦК України, та правоі висновки викладені у Постановах Верховного суду, суд дійшов висновку, що у зв'язку з припиненням дії договору (01.08.2022) грошові кошти втратили ознаки авансу (попередньої оплати) та стали грошовими коштами, набутими Виконавцем без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майна або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З огляду на викладене вище, враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.02.2019 по справі № 910/21154/17 та застосовуючи принцип "суд знає закон" господарський суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем слід застосовувати норми положень статті 1212 Цивільного кодексу України, а також про наявність у позивача права вимагати повернення сплачених на користь відповідача грошових коштів через припинення між сторонами договірних відносин, оскільки підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Відтак, у відповідача відсутні правові підстави утримувати 15 750,00 грн, що були йому сплачені як попередня оплата, а тому ці кошти мають бути стягнуті на користь позивача на підставі положень ст.1212 ЦКУ, з огляду на що, позовні вимоги АТ "Харківобленерго" щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 15 750,00 є такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у сумі 38 400,00 грн., інфляційних на рахувань у сумі 6314,15 грн. та 3% річних у сумі 1 183,29 грн., суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.3.3 Договору При порушенні строку надання послуг або у разі надання Виконавцем послуг неналежної якості Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 10 % від загальної ціни Договору, а у разі здійснення попередньої оплати Виконавець, крім сплати зазначеного штрафу повертає Замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції. Претензії щодо якості послуг мають бути подані Замовником до підписання ним акту наданих послуг.
При цьому, суд погоджується з твердженняи позивача у позовній заяві стосовно того, що статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст.599 ЦК, ч.1 ст.202 ГК такою підставою є виконання, проведене належним чином.
З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним. Такі висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17. Верховний Суд зазначає, що договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки, тобто виконати свою частину зобов'язання. Кожна зі сторін у зобов'язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони. Водночас зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд.
Отже, факт закінчення строку дії двостороннього договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього договору і не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. Навіть після закінчення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання. Однак, в кожному конкретному випадку необхідно брати до уваги зміст умов конкретного договору, його предмет та основні положення, які визначають зобов'язання сторін та обставини виконання ними умов договору, а також положення договору, які встановлюють наслідки закінчення строку дії договору, з урахуванням положень норм законодавства.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п.4.4 Договору Послуги за цим Договором надаються з моменту підписання Договору до 01.06.2022 згідно письмової заявки Замовника.
Оскільки, у строк встановлений договором, послуги відповідачем надані не були, позивач у відповідності до п.3.3 Договору нарахував та просить стягнути з відповідача штраф з 02.06.2022 (наступний день за днем, коли зобов'язання мало бути виконанано).
При цьому, як вже було встановлено судом, відповідно до п.7.1 Договору, строк дії договору закінчився 01.08.2022.
З огляду на це, суд констатує, що у період з 02.06.2022 - 01.08.2022 позивач, на підставі п.3.3 Договору міг вимагати з відповідача сплати штрафу та повернення коштів попередньої оплати з урахуванням індексу інфляції.
ПРОТЕ, як зазначалося судом вище, оскільки, договір 01.08.2022 припинив свою дію, грошові кошти втратили ознаки авансу (попередньої оплати) та стали грошовими коштами, набутими Відповідачем без достатньої правової підстави, в силу положень ч.1 ст. 1212 ЦКУ, оскільки, ПІДСТАВА (в даному випадку - Договір), на якій МАЙНО (кошти попередньо оплати у сумі 15 750,00 грн.) було набуте, згодом ВІДПАЛА (договор припинив дію з 01.08.2022).
Водночас, оскільки суд дійшов висновку про те що підстава, на якій відповідач отримав суму авансу за договором відпала, а відповідно, у позивача виникло право вимагати повернення сплаченої ним суми авансу за договором, і така сума є грошовим зобов'язанням, отже зазначене виключає можливість стягнення з відповідача штрафу, який за умовами п. 3.3 договору підлягає стягненню лише у випадку несвоєчасного виконання зобов'язання з НАДАННЯ ПОСЛУГ .
Отже, після припинення строку дії договору, з огляду на те, що обов'язок відповідача повернути безпідставно набуті кошти, регулюється вже не п.3.3 Договору, а положеннями ст.1213 ЦК України, позивач не може посилатися на пункт 3.3 припиненого Договору, щодо стягнення з відповідача штрафу.
При цьому, суд зауважує, що в контексті положень Договору укладеного між позивачем та відповідачем ВІДСУТНІЙ ПУНКТ про те, що штрафні санкції можуть нараховуватися навіть після припинення договору, наприклад, "відповідальність за невиконані зобов'язання зберігається", а з вимогою позивач звернувся до відповідача після припинення строку дії Договору.
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в стягненні з відповідача штрафу у сумі 38 400,00 грн.
Щодо стягнення інфляційнтих втрат та 3% річних.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17 та постановах Великої палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.
Разом із цим, здійсненню нарахувань відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов'язання та виникнення у кредитора права на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 913/371/20.
На переконання суду, до спірних правовідносин має бути застосовано положення статті 530 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні підстави обчислення строків (термінів) виконання зобов'язання. В частині другій названої статті передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, з урахуванням наведеної норми статті 530 Цивільного кодексу України, обов'язок з повернення безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 15 750, 00 гривень виникає у відповідача на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач звертався до відповідача з вимогою № 17-47/8166 від 11.11.2024 щодо повернння коштів до 20.11.2024. Надіслання претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінній лист та чеком від 11.11.2024. Вказаний лист було направлено позивачем за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав повернути позивачу грошові кошти в сумі 15750,00 грн, не пізніше 20.11.2024. Отже, розрахунок інфляційних нарахувань за період з 01.03.2022 по 31.10.2024 та 3 % річних за період 02.06.2022 по 02.12.2024 є безпідставним та невірним.
Суд самостійно розрахував інфляційні втрати та 3 % річних та встановив, що за період з 21.11.2024 по 02.12.2024 на суму 15 750, 00 гривень розмір інфляційних втрат становить 0,00 гривень, а розмір 3 % річних за період з 21.11.2024 по 02.12.2024 на суму 15 750, 00 гривень становить 15, 49 гривень.
За змістом ст. 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду справи передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Верховний Суд зауважує, принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського Суду від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Верховний Суд також звертає увагу, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відтак, підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 15 750,00 грн. (сума попередньої оплати), 15,49 грн. (3% річних), а всього 15 765,49 грн.
В частині позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 38 400,00 грн., 3% річних у розмірі 1 167,80 грн., та інфляційних втрат у розмірі 6 314,15 грн. - суд відмовляє, як в безпідставних.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частинами першою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, судовий збір в мінімальному розмірі, що визначений Законом України "Про судовий збір" (з урахуванням понижуючого коефіціенту 0,8) - 2 422,40 грн. покладається судом на Товариство з обмеженою відповідальністю "Східний експертно-технічний центр", з вини якої виник спір, та підлягає стягненню на користь позивача у даній справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73-80, 86, 129, 231, 236-238, 247, 251, 252, Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний експертно-технічний центр" (місцезнаходження: 61057, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 6, квартира 4; код ЄДРПОУ: 43492521) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (місцезнаходження: 61037, місто Харків, вулиця Георгія Тарасенка, будинок 149; код ЄДРПОУ: 00131954) 15 765,49 грн. з яких: 15 750,00 грн. (сума попредньої оплати), 15,49 грн. (3%річних), а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
В задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 38 400,00 грн., 3% річних у розмірі 1 167,80 грн., та інфляційних втрат у розмірі 6 314,15 грн. - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "06" лютого 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/4332/24