ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2025Справа № 910/15023/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод "Темп"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк"
про стягнення 585 500,10 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод "Темп" (далі - позивач, Завод) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, Залізниця) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 585 500,10 грн., з яких: 541 197,81 грн. - сума основного боргу, 375,59 грн. - пеня, 11 267,56 грн. - 3 % річних, 32 659,14 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним стягненням відповідачем коштів за гарантією від 04.10.2023 року № DNIG 319155245, виданою Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк" на забезпечення належного виконання зобов'язань позивача за укладеним між сторонами договором поставки від 11.10.2023 року № ЦЗВ-03-04523-01 (далі - Договір).
Ухвалою від 09.12.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/15023/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, цією ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк" (далі - Банк).
23.12.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Залізниці від 23.12.2024 року, в якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором відповідач нарахував Заводу штраф у розмірі 158 928,04 грн. та з метою досудового врегулювання спору направив йому претензію від 30.01.2024 року № ЦЗВ-20/490 з вимогою сплати цієї суми штрафу. Разом із тим, Залізниця направила на адресу Банку вимогу від 30.01.2024 року № ЦЗВ-20/491 щодо сплати договірного забезпечення в сумі 569 726,71 грн. за банківською гарантією від 04.10.2023 року № DNIG 319155245, яка була задоволена гарантом 06.02.2024 року шляхом сплати на користь відповідача платежу за наведеною банківською гарантією в сумі 569 726,71 грн. У той же час, у березні 2024 року Залізниця звернулася до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення із Заводу штрафних санкцій за Договором у загальному розмірі 261 190,76 грн. Рішенням господарського суду Сумської області від 27.05.2024 року в справі № 920/344/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 року, позов Залізниці задоволено частково та ухвалено стягнути із Заводу на користь Залізниці 2 123,69 грн. пені та 23 377,21 грн. штрафу. Отже, факт неналежного виконання позивачем зобов'язань за Договором встановлено рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, а відтак наведені обставини в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню та свідчать про відсутність підстав для задоволення вимог Заводу в справі № 910/15023/24. Відповідач також звернув увагу на те, що згідно з умовами банківської гарантії від 04.10.2023 року № DNIG 319155245 сума договірного забезпечення (гарантована сума), яка підлягає виплаті бенефіціару (Залізниці), не залежить від обсягу невиконаних чи неналежно виконаних принципалом (Заводом) зобов'язань за Договором.
19.12.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Заводу від 18.12.2024 року, в якій останній, зважаючи на фактичну оплату позивачем грошових коштів на виконання наказу господарського суду Сумської області про примусове виконання рішення суду в справі № 920/344/24 про стягнення 2 123,69 грн. пені, 23 377,21 грн. штрафу та 3 028,00 грн. судового збору, збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути із Залізниці 641 914,80 грн., з яких: 569 726,71 грн. - сума основного боргу, 491,90 грн. - пеня, 14 756,86 грн. - 3 % річних, 56 939,33 грн. - інфляційні втрати.
Зважаючи на подання заяви про збільшення розміру позовних вимог у передбачений пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України строк, а також враховуючи дооплату позивачем відповідної суми судового збору, суд прийняв означену заяву Заводу до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції цієї заяви, відповідно має місце нова ціна позову - 641 914,80 грн., виходячи з якої вирішується спір.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від учасників справи (які були належним чином повідомлені про її розгляд) до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
11.10.2023 між Залізницею (покупець) та Заводом (постачальник) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах Договору.
За умовами пункту 1.2 Договору найменування товару: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничною руху (запасні частини до автогальмівного обладнання) (далі - товар).
Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації до цього Договору (пункт 1.3 Договору).
У специфікації № 1 до Договору визначено 16 видів товару.
Згідно з пунктом 4.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару.
Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.
Місце поставки - Київська область, місто Фастів (або згідно рознарядки покупця).
Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Пунктами 4.6, 4.7 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної. Акт прийому-передачі товару зі сторони покупця підписується уповноваженими особами з числа тих, які визначені у пункті 4.3 цього Договору, а видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання умов цього Договору, підписуються особами, відповідальними за приймання товару.
Згідно з пунктом 6.3 Договору його загальна ціна становить 9 495 445,20 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 1 899 089,04 грн., усього з ПДВ: 11 394 534,24 грн. Ціна Договору включає в себе обов'язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов'язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням цього договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціну цього Договору.
За умовами розділу 7 наведеної угоди оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за кожну партію поставленого товару за цим Договором проводиться покупцем на 10 (десятий) робочий день з дати оформлення та реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог законодавства України, відповідно до рахунку - фактури на поставлену партію товару, обумовлену згідно з пунктом 4.2 цього Договору при наявності документів, зазначених у пункті 5.4 цього Договору. Сторони узгодили, що для цілей Договору робочим днем вважається робочий день в апараті управління покупця, а саме - день календарного тижня, на який відповідно до законодавства України не припадає або не перенесений вихідний, святковий, неробочий день. Датою здійснення оплати за цим Договором вважається дата відправлення коштів обслуговуючим банком покупця його платіжного доручення щодо перерахування відповідної суми на користь постачальника, що підтверджується відповідною позначкою банку, зазначеною у розрахунковому документі в реквізиті "Дата виконання". Остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акта звірки взаєморозрахунків, який складається і підписується уповноваженими представниками сторін, за умови наявності документів, визначених пунктом 7.3 цього Договору.
У разі прострочення постачальником строків поставки товару, строк оплати за такий товар збільшується та кожний календарний день прострочення поставки товару на 1 (один) робочий день відповідно. Простроченням є різниця календарних днів між плановою датою прибуття товару на умовах відповідно до пункту 4.2 цього Договору та датою фактичної поставки товару.
Підпунктом 9.3.1 пункту 9.3 Договору передбачено, що при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Згідно з пунктом 11.1 Договору постачальник до підписання Договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5 %, що становить 569 726,71 грн. від вартості цього Договору. Строк дії забезпечення виконання цього Договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладання Договору і обов'язково повинен перевищувати строк дії Договору не менше, ніж на 1 (один) календарний місяць.
За умовами пункту 11.8 Договору в разі порушення постачальником умов цього Договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання них своїх зобов'язань за цим Договором, у тому числі непоставки товару у термін, встановлений пунктом 4.2 цього Договору, покупець стягує забезпечення виконання Договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, письмово повідомивши про це постачальника.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання означених положень Договору позивач 04.10.2023 року отримав у Банку гарантію № DNIG 319155245 на суму 569 726,71 грн. зі строком дії з 04.10.2023 року по 01.02.2024 року.
Згідно з пунктом 16.1 Договору останній діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023 року. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар в межах строків, визначених умовами цього Договору.
14.12.2023 року Залізниця засобами поштового зв'язку (Укрпошта) направила на адресу Заводу рознарядку (дозвіл) від 13.12.2023 року № ЦЗВ-20/4943 на відвантаження продукції на суму 1 721 327,76 грн. з ПДВ. Вантажоодержувач - відділ складського господарства (Фастів) виробничого підрозділу складського господарства філії "ЦЗВ" АТ "Укрзалізниця", Київська область, місто Фастів, вулиця Шевченко, 48.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної (пункт 4.6 Договору).
Товар на загальну суму 1 665 887,76 грн. поставлений постачальником:
- на суму 661 807,20 грн. - згідно з видатковою накладною від 12.01.2024 року № 1 та товарно-транспортною накладною від 12.01.2024 року № Р1201; товар отриманий покупцем 15.01.2024 року;
- на суму 593 068,56 грн. - згідно з видатковою накладною від 19.01.2024 року № 3 та товарно-транспортною накладною від 19.01.2024 року № Р1901; товар отриманий покупцем 23.01.2024 року;
- на суму 411 012,00 грн. - згідно з видатковою накладною від 25.01.2024 року № 5 та товарно-транспортною накладною від 25.01.2024 року № Р2501; товар отриманий покупцем 26.01.2024 року.
Решту товару на суму 55 440,00 грн. Завод покупцю не поставив.
30.01.2024 року Залізниця направила Заводу претензію № ЦЗВ-20/490 про сплату штрафних санкцій в сумі 158 928, 04 грн. У претензії покупець вказав, що протягом дії терміну рознарядки Завод поставив товар за видатковою накладною від 12.01.2024 року № 1 на суму 661 908,20 грн., а товар на суму 1 004 080,56 грн. за видатковими накладними від 19.01.2024 року № 3 та від 25.01.2024 року № 5 поставлено з простроченням строку. Товар на суму 55 440,00 грн. Заводом взагалі не поставлено.
07.02.2024 року Завод направив відповідь на претензію № 083, в якій не погодився з нарахованими штрафними санкціями з огляду на здійснення поставки товару відповідно до умов Договору. Постачальник вказав, що Залізниця неправильно визначила кінцеву дату поставки товару - 13.01.2024 року, оскільки рознарядка була отримана постачальником 21.12.2023 року. Незважаючи на постійні обстріли території Сумської області з боку російської федерації, Завод вжив усіх можливих та необхідних заходів щодо належного виконання умов Договору, які (умови) були розроблені задовго до активних бойових дії в Україні.
Зважаючи на неналежне виконання Заводом своїх зобов'язань за Договором, Залізниця нарахувала штрафні санкції у загальному розмірі 261 190,76 грн. (з яких: 55 440,00 грн. - пеня, 1 721 327,76 грн. - штраф) та звернулася до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з постачальника означеної суми грошових коштів.
Рішенням від 27.05.2024 року в справі № 920/344/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 року, господарський суд Сумської області позов Залізниці задовольнив частково та стягнув із Заводу на користь Залізниці 2 123,69 грн. пені та 23 377,21 грн. штрафу (з урахуванням зменшення судом його розміру на підставі приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України). У задоволенні решти позовних вимог Залізниці суд відмовив.
Обґрунтовуючи пред'явлені у справі № 910/15023/24 вимоги, Завод посилався на те, що товар за рознарядкою відповідача (покупця за Договором) від 13.12.2023 року № ЦЗВ-20/4943 поставлений на його адресу в три етапи: 12.01.2024 року - на суму 661 807,20 грн. та 19.01.2024 року - на суму 593 068,56 грн. в межах строку поставки, від 25.01.2024 року - на суму 411 012,00 грн. затримано на термін 4 календарні дні, який, на переконання Заводу, є незначним, а сама затримка не потягла за собою спричинення Залізниці збитків.
Однак, одночасно з направленням на адресу Заводу претензії № ЦЗВ-20/490 про сплату штрафних санкцій, Залізниця надіслала Банку вимогу від 30.01.2024 року № ЦЗВ-20/491 про списання протягом п'яти банківських днів з рахунків Заводу банківського забезпечення в сумі 569 726,21 грн. згідно з гарантією від 04.10.2023 року № DNIG 319155245, яка 06.02.2024 року була виконана Банком, а грошові кошти в сумі 569 726,21 грн. в якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором були списані з рахунків Заводу на користь Залізниці.
Разом із тим, позивач вказував, що судовими рішеннями у справі № 920/344/24 підтверджено, що умови Договору щодо поставки товару належної кількості та якості Заводом в цілому виконані у повному обсязі, а вимоги Залізниці є обґрунтованими у розмірі лише 28 528,90 грн.
За таких обставин, Залізниця, за твердженням позивача, безпідставно звернулася до Банку з вимогою про сплату останнім (як гарантом) суми банківської гарантії в розмірі 569 726,71 грн. за гарантією від 04.10.2023 року № DNIG 319155245, оскільки Завод (як принципал) належно виконав свої зобов'язання за умовами Договору в частині поставки товару. Зважаючи на безпідставне здійснення сплати (списання) суми банківської гарантії з рахунку позивача, останній звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із Залізниці (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) грошових коштів у загальному розмірі 641 914,80 грн., з яких: 569 726,71 грн. - сума основного боргу (сума банківської гарантії), 491,90 грн. - пеня, 14 756,86 грн. - 3 % річних, 56 939,33 грн. - інфляційні втрати.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
За положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Наведе кореспондується з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача отриманих ним коштів банківської гарантії у розмірі 569 726,71 грн., яка не підлягала списанню на користь останнього, у зв'язку з належним виконанням позивачем умов Договору, а також нарахованих сум пені у розмірі 491,90 грн., 3 % річних у сумі 14 756,86 грн. та інфляційних втрат у розмірі 56 939,33 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Відповідно до статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина 1 статті 565 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 року за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 року в справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
Як було зазначено вище, зважаючи на неналежне виконання Заводом своїх зобов'язань за Договором, Залізниця нарахувала штрафні санкції у загальному розмірі 261 190,76 грн. (з яких: 55 440,00 грн. - пеня, 1 721 327,76 грн. - штраф) та звернулася до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з постачальника означеної суми грошових коштів.
Рішенням від 27.05.2024 року в справі № 920/344/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 року, господарський суд Сумської області частково задовольнив позов Залізниці та стягнув із Заводу на користь покупця 2 123,69 грн. пені та 23 377,21 грн. штрафу (з урахуванням зменшення судом його розміру на підставі приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України). У задоволенні решти позовних вимог Залізниці суд відмовив.
Означене судове рішення набрало законної сили 09.09.2024 року та в касаційному порядку не оскаржувалося.
Згідно з положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Відтак, рішення господарського суду Сумської області від 27.05.2024 року в справі № 920/344/24, яке в установленому порядку набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі, не можуть йому суперечити.
Під час розгляду справи № 920/344/24 господарський суд Сумської області встановив, що строк на поставку товару за Договором (30 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем) почався 22.12.2023 року та закінчувася 20.01.2024 року включно. Товар на загальну суму 1 665 887,76 грн. поставлений постачальником:
- на суму 661 807,20 грн. - згідно з видатковою накладною від 12.01.2024 року № 1 та товарно-транспортною накладною від 12.01.2024 року № Р1201; цей товар отриманий покупцем 15.01.2024 року;
- на суму 593 068,56 грн. - згідно з видатковою накладною від 19.01.2024 року № 3 та товарно-транспортною накладною від 19.01.2024 року № Р1901; цей товар отриманий покупцем 23.01.2024 року;
- на суму 411 012,00 грн. - згідно з видатковою накладною від 25.01.2024 року № 5 та товарно-транспортною накладною від 25.01.2024 року № Р2501; цей товар отриманий покупцем 26.01.2024 року.
У той же час, решту товару на суму 55 440,00 грн. Завод не поставив, що було визнано сторонами під час розгляду справи № 920/344/24.
Таким чином, у рішенні від 27.05.2024 року в справі № 920/344/24 господарський суд Сумської області встановив, що в межах строку дії рознарядки Залізниці був поставлений лише товар на суму 661 807,20 грн. (згідно з видатковою накладною від 12.01.2024 року № 1), у той час як товар на суму 593 068,56 грн. згідно з видатковою накладною від 19.01.2024 року № 3 (отримано покупцем 23.01.2024 року) та на суму 411 012,00 грн. згідно з видатковою накладною від 25.01.2024 року № 5 (отримано покупцем 26.01.2024 року) був доставлений постачальником та отриманий Залізницею після закінчення строку, визначеного пунктом 4.2 Договору. Отже, суд встановив, що товар на загальну суму 1 004 080,56 грн. був поставлений Залізниці з пропуском строку дії рознарядки.
Враховуючи встановлений господарським судом Сумської області факт неналежного виконання Заводом зобов'язань щодо поставки продукції в установлений Договором строк, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог Залізниці у справі № 920/344/24 в частині стягнення із Заводу 158 928,08 грн. штрафу та 2 123,69 грн. пені, у зв'язку з чим стягнув з постачальника на користь покупця за Договором 2 123,69 грн. пені та 23 377,21 грн. штрафу (з урахуванням зменшення судом його розміру на підставі приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України).
Таким чином, встановлений в межах справи № 920/344/24 факт неналежного виконання Заводом своїх зобов'язань за Договором не підлягає повторному доказуванню в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
У той же час, суд звертає увагу на те, що ні умовами банківської гарантії, ні приписами чинного законодавства сума договірного забезпечення (гарантована сума), яка підлягає виплаті бенефіціару (Залізниці), а також сам обов'язок Банку з виплати цієї суми не ставиться в залежність від конкретного обсягу невиконаних чи неналежно виконаних принципалом (Заводом) зобов'язань за Договором.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Заводу про стягнення із Залізниці суми основного боргу (суми виплаченої банківської гарантії) у розмірі 569 726,71 грн., а також похідних вимог про стягнення з відповідача 491,90 грн. пені, 14 756,86 грн. 3 % річних та 56 939,33 грн. інфляційних втрат.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Заводу.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв'язку із відмовою в задоволенні позову, та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 06.02.2025 року.
Суддя В.С. Ломака