Справа № 161/7725/23 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.
Провадження № 22-ц/802/23/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
06 лютого 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
розглянувши в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, який мотивував тим, що наказом № 110-к від 13 квітня 2023 року його звільнено з роботи з 18.04.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620, яким викладено в новій редакції Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», де у п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» вказано: «Припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.»
Позивач покликається на те, що 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України його звільнено з роботи з порушенням, зокрема, приписів статті 49-2 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано можливості переведення (зайняття) на відповідну вакантну посаду в Пенсійному фонді України.
Вважає, що відсутність у Законі України «Про державну службу» норм, які б давали право на переведення працівника, який не був державним службовцем, на посаду державної служби у випадку реорганізації юридичної особи не вказує на відсутність такого права працівника.
Посилаючись на викладене, з урахуванням зміни позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області № 110-к від 13.04.2023 року за підписом Голови комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області Плескун Н.П., яким його вирішено звільнити з 18.04.2023 року, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; 2) поновити його в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Волинській області на аналогічній або рівнозначній посаді головного спеціаліста відділу перевірки обгрунтованості видачі листків непрацездатності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області; 3) стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України у Волинській області на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 19 квітня 2023 року по дату поновлення його на посаді, виходячи з розрахунку 533, 96 грн середньоденної заробітної плати позивача.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 31 січня 2024 року закрито провадження у справі.
Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати цю ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 28 березня 2024 року було зупинено апеляційне провадження у даній справі до закінчення перегляду судового рішення у цивільній справі № 712/4776/23 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в касаційному порядку.
Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, учасники справи в судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та від представника відповідача ОСОБА_4 надійшли клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши та дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позовна заява містить позовні вимоги у сфері публічно-правових відносин.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11 1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).
Вирішення питання про те, чи є правовідносини, пов'язані із визнанням незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із набранням чинності Законом № 2620-ІХ, яким вирішено припинити ФСС України та Управління, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб'єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов'язань та умов їх виконання щодо працевлаштування вивільненого працівника на публічну службу, а також мети, якої хоче досягти звільнений працівник, звернувшись до суду.
У постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зроблено такі висновки, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинилася, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування);
спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Отже, О"бєднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240 (на яку посилався у даній справі суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі) правильно керувався тим, що з 01 січня 2023 року відбувся перехід прав та обов'язків від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в області до Головного управління Пенсійного фонду України в області. Оскільки між сторонами у спорі про поновлення на роботі існує спір з публічно-правових відносин, який з урахуванням суб'єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли у справі, має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Таким чином, з огляду на зміст заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог та на суб'єктний склад сторін, дана цивільна справа є справою адміністративної юрисдикції, оскільки в даному випадку має місце спір між учасниками публічно-правових відносин, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, тобто що спірні правовідносини стосуються поновлення ОСОБА_1 на посаді в органі, діяльність якого пов'язана з проходженням публічної служби, тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали, постановленої з додержанням норм процесуального права.
14 січня 2025 року представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала апеляційному суду заяву, в якій просить у разі закриття провадження у справі передати справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу для продовження розгляду до Волинського окружного адміністративного суду.
У задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
За змістом частини четвертої статті 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
У цій справі судове рішення про закриття провадження у справі прийнято судом першої інстанції.
Апеляційний суд лише переглядає в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а тому не наділений повноваженнями щодо направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ураховуючи наведене, із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією позивач ОСОБА_1 вправі звернутися до суду першої інстанції, який постановив ухвалу про закриття провадження у справі.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року залишити без змін.
Роз'яснити позивачу ОСОБА_1 , що із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією він вправі звернутися до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді