Справа № 161/1991/25 Провадження №11-сс/802/86/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
04 лютого 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 (ЄРДР за № 12024030580004330),
Слідчий СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 , за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Луцької окружної прокуратури ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначення розміру застави, відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, розлученого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей 2007 та 2012 років народження, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, раніше не судимого, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12024030580004330.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2025 року в задоволенні клопотання слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 відмовлено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 (два) місяці по 29.03.2025 включно в межах строку досудового розслідування. Також покладено на підозрюваного ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною. Вказує на те, що наявність постійного місця проживання у ОСОБА_7 , не притягнення його у минулому до кримінальної відповідальності та відсутність судимостей не можуть бути визначальними обставинами для відмови у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та основні доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу і просив скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, підозрюваного, який заперечував доводи апеляційної скарги і просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, пояснення слідчого, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування чи/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Одним із видів запобіжних заходів у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.176 КПК України є домашній арешт.
Зі змісту ст.181 КПК України слідує, що домашній арешт, як вид запобіжного заходу, може бути застосований до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі та полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , слідчим суддею були дотримані.
Так, слідчий суддя встановив, що надані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази доводять обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України;
Як убачається з матеріалів провадження, 29 січня 2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.
При судовому розгляді клопотання слідчий суддя перевірив відповідність змісту клопотання вимогам закону та з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя встановив, що не доведено реальних підстав вважати, що підозрюваний буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду, чим він перешкоджатиме кримінальному провадженню, а тому вважати, що існують обґрунтовані ризики щодо цього у слідчого судді немає. Одна лише тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим не є безумовною підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу.
Посилання у клопотанні на те, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, не свідчить про безумовне недотримання підозрюваним процесуальних обов'язків, які на нього можуть бути покладені при обранні іншого, більш м'якого, запобіжного заходу.
Аналогічні твердження неодноразово знаходили своє відображення і у ряді рішень Європейського суду з прав людини.
Зокрема ЄСПЛ у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов'язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правила сталі 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Не може утримання підозрюваного під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Вирішуючи питання про запобіжний захід, суд повинен враховувати вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема справи «Харченко проти України», «Комарова проти України», «Калашніков проти Росії», в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання осіб під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 має постійне місце реєстрації та проживання, раніше не судимий, вперше притягається до кримінальної відповідальності, на утриманні перебувають неповнолітні діти.
На думку апеляційного суду, враховуючи при цьому наведені вище обставини, запобіжний захід саме у виді цілодобового домашнього арешту зможе належним чином забезпечити дотримання підозрюваним його процесуальних обов'язків.
З огляду на викладене, слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а тому зазначені в клопотанні слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 підстави, в яких він просить застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не знайшли свого підтвердження.
Ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: