Справа № 320/9448/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Войтович І.І.
Іменем України
28 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Єгорової Н.М.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58283240207;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58284240207;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58285240207;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58286240207;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58287240207;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58288240207;
- податкове повідомлення-рішення і Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58289240207;
- рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 про застосування штрафних санкцій № 58292240207.
- рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 про застосування штрафних санкцій № 58291240207;
- вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.09.2023 № Ф-58290.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.09.2023 № 58283240207, № 58284240207, № 58285240207, № 58286240207, № 58287240207, № 58288240207, № 58289240207, рішення від 15.09.2023 № 58292240207, № 58291240207, вимогу від 15.09.2023 № Ф-58290.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані рішення є правомірними.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ФОП ОСОБА_1 отримав свідоцтво про державну реєстрацію від 12.06.2017 за №20670000000165941 та перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснював діяльність із застосуванням ставки єдиного податку, встановленої для 2 групи.
ФОП ОСОБА_1 взятий на облік в контролюючому органі 12.06.2017 №265317162424.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 06.05.2019 було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 . Дата проведення державної реєстрації припинення 06.05.2019, номер проведення державної реєстрації припинення 20670060003165941.
Надалі, на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.7 п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК) з урахуванням внесених змін до п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК, відповідно до п.п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК та з проведенням державної реєстрації припинення платника податків п. 2 ст. 13 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», наказу Головного управління ДПС у м. Києві № 3484-п від 13.07.2023 головним державним інспектором відділу перевірок самозайнятих осіб по припиненню підприємницької діяльності управління податкових перевірок фізичних осіб Головного управління ДПС у м. Києві Залевським В.С. та головним державним інспектором відділу перевірок самозайнятих осіб по припиненню підприємницької діяльності управління податкових перевірок фізичних осіб Головного управління ДПС у м. Києві Невмержицькою Н.П. проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12.06.2017 по 06.05.2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 12.06.2017 по 06.05.2019.
За результатами перевірки складено акт від 01.08.2023 №51426/Ж5/26-15-24-02-07/3048521352, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення:
- пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПК податкову декларацію платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 за 2018 рік до Головного управління ДПС у м. Києві, (ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) подано не своєчасно;
- п. 291.4 ст. 291, абзац 1, абзац 5 п. 293.4 ст. 293, абзац 2 п. 293.8 ст. 293, пп. 296.5.1 п. 296.5 ст. 296, абзац 1, абзац 9 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК, а саме занижено дохід платника єдиного податку, отриманий від провадження діяльності, на суму 4 402 402,42 грн, що призвело до не нарахування та не сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 660 360,36 грн;
- пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49, пп.49.18.5 п.49.18 ст. 49, пп. 177.5.2 п. 177.5, m. 177.11 ст. 177 Кодексу, а саме неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за другий квартал 2018 року, за 2018 рік, 2019 рік (ліквідаційна);
- пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 ПК, а саме занижено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 2 115 685,80 грн. за 2018 рік;
- п.16 підр. 10 розд. ХХ ПК, а саме занижено податкові зобов'язання з військового збору у розмірі 176307,15грн. за 2018 рік;
- п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями) та п. 11 розділу ІІІ «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.05.2018 № 511) фізичною особою підприємцем звіт про нарахування єдиного внеску подано не своєчасно (додаток 5) та не за встановленою формою за 2019 рік та не за встановленою формою за 2018 рік;
- абзацу 3, частини 8, ст. 9 Закону № 2464-VI, встановлена не сплата сум єдиного внеску за період з 01.04.2018 по 31.12.2018 у сумі 103201,56. 8. п. 181.1 ст. 181, п. 183.2, п. 183.4 ст. 183, ст. 187, п. 201.8 ст. 201 ПК, а саме занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 2 171 060 грн.;
- п. 44.1. п. 44.3, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК, а саме ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
На підставі вказаних висновків ГУ ДПС у м. Києві винесено:
- податкове повідомлення-рішення від 15.09.2023 №58283240207 про збільшення грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб на загальну суму 825 450,45 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 15.09.2023 58284240207 про застосування адміністративного штрафу за ненадання документів на загальну суму 1 020 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 15.09.2023 №58285240207 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 713 825 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 15.09.2023 №58286240207 про збільшення грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 220 383,94 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 15.09.2023 №58287240207 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2 644 607,25 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 15.09.2023 №58288240207 про застосування штрафної санкції за несвоєчасне подання податкових декларацій про майновий стан та доходи на загальну суму 1020 грн;
- податкове повідомлення-рішення від 15.09.2023 №58289240207 про застосування штрафної санкції за несвоєчасне подання податкової декларації платника єдиного податку на загальну суму 340 грн;
- рішення від 15.09.2023 №58292240207 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» на загальну суму 340 грн;
- рішення від 15.09.2023 №58291240207 про застосування штрафних санкцій за донарахування податковим органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на загальну суму 51 600,78 грн;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.09.2023 №Ф58290 на загальну суму 103 201,56 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивача не було повідомлено про дату початку проведення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки та копію наказу про проведення перевірки було направлено не належним чином, засобами поштового зв'язку, дослідженого судом, а перевірку було проведено в період з 19.07.2023 по 25.07.2023, що позбавило позивача можливості реалізації свого права на ознайомлення з ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень і документів для здійснення об'єктивної та повної перевірки. Та, не отримавши доказів підтвердження отримання позивачем наказу та направлень на проведення перевірки та непред'явлення службових посвідчень, з висновків суду, відповідач протиправно провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Приймаючи оскаржувані рішення, відповідач вказав про ненадання позивачем будь-яких документів на підтвердження правомірності формування сум податкової звітності, за періоди, що перевірялися.
Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності врегульований статтею 44 ПК.
Так, пунктом 44.1 вказаної статті визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії), (пункт 44.3 статті 44).
Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9).
Відповідно до положень пункту 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
З огляду на вказані норми права підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності не підтверджених відповідними первинними документами.
Таким чином, на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які і є підставою для формування даних податкового та бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Отже платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.
Відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Згідно з пунктом 86.7 статті 86 ПК у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Таким чином, у разі якщо до закінчення перевірки або протягом десяти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Отже, ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності.
Аналогічне правозастосування викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 160/4504/23, від 31.07.2024 у справі № 380/5630/23, від 06.07.2019 у справі №160/8441/18, від 28.10.2021 у справі №802/880/18-а, від 06.09.2022 у справі №640/772/21, від 14.12.2022 у справі № 640/637/19, від 07.02.2023 у справі №640/9880/19, від 03.10.2023 у справі №420/534/20.
Приписи статті 44 ПК визначають обов'язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, а також визначають наслідки недотримання вимог щодо наявності та надання до контролюючого органу під час перевірки первинних документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Хоча вказані норми є матеріально - правовими, однак для застосування стандартів доказування при розгляді адміністративних спорів, які виникають за наслідками проведених перевірок, такі фактично впливають на визначення властивостей доказів, а саме які докази можуть вважатись допустимими.
Відтак передумовою застосування приписів процесуального закону щодо доказування в адміністративних справах по розгляду податкових спорів необхідною умовою, якщо на цьому наполягають сторони, є перевірка на дотримання норм матеріального закону, якою є, зокрема, стаття 44 ПК, від чого залежатиме оцінка доказів на їх допустимість для доведення фактів, що є предметом доказування.
Зважаючи на правові позиції Верховного Суду щодо застосування вимог статті 44 ПК (що має передувати дослідженню податкового правопорушення), у спірних правовідносинах належить встановити на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів факт дотримання податковим органом процедури проведення перевірки (належне направлення поштової кореспонденції на адресу позивача, посилаючись на конкретні докази у справі).
На такому правозастосуванні наголосив Верховний Суд у постанові від 21.01.2025 у справі №140/6001/24.
Так, відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 ПК контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно пункту 75.1.2 статті 75 ПК документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
За змістом пункту 78.1.7 статті 78 ПК документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компаній. організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пунктів 42.1, 42.2, 42.5 статті 42 ПК податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, податковим законодавством передбачено два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків (без використання електронного кабінету): надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суди в обов'язковому порядку повинні встановлювати причини невручення документів платнику податків та наявності/відсутності підстав вважати направлену кореспонденцію врученою відповідно до вимог статті 42 ПК, а відтак, і наявністю підстав вважати платника податків обізнаним про призначення перевірки до її початку.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 КАС належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 КАС суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
За змістом статті 75 КАС достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, відповідач вказує, що наказ ГУ ДПС у м. Києві від 13.07.2023 №3484-п про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та направлення на перевірку від 13.07.2023 №12307/26-15-24-02-07, № 12308/26-15-24-02-07 були направлені поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та лист повернуто 04.08.2023 із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
На підтвердження своїх доводів контролюючим органом надано копію конверта, копію опису про вкладення та копія поштової накладної із штрих-кодовим ідентифікатором 0101140820289 тип доставки «Склад-Склад», відправлення «Укрпошта-Експрес», дата: « 13.07.2023», розрахункова дата доставки « 20.07.2023» (а.с. 47-49).
Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, надана копія конверту має поштові марками, але на них відсутній відбиток календарного штемпеля. Опис вкладення не містить штрихкодового ідентифікатора, який може підтвердити направлення саме зазначених в ньому документів позивачу, не містить номеру поштового відправлення, крім того дата відтиску поштового штемпеля на описі заретушована та не підтверджує дату направлення, яка хоч і вказана у накладній, але не відбита на описі.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що надані відповідачем копії не місять відміток поштової служби із зазначенням причини невручення конверта, що своєю чергою унеможливлює застосування приписів статті 42 ПК щодо підтвердження вручення документів позивачу.
Таким чином, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що надані відповідачем копії не є належними, допустимими та достовірними доказами належного повідомлення позивача про проведення спірної перевірки. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача не виникло право на проведення перевірки, а у позивача не виникло обов'язку з надання відповідачу первинних бухгалтерських документів .
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.
Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Під час ухвалення постанов від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 12.10.2022 у справі № 160/24072/21 Верховний Суд також враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень, прийнятих за її наслідками.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 160/20112/21, у постанові від 04.06.2024 у справі № 520/23110/21.
Зважаючи на викладене, оскільки відповідачем порушено процедуру проведення перевірки, зокрема в частині, що стосується інформування позивача про факт її призначення та проведення, то колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Н.М. Єгорова
Повний текст постанови складений 03.02.2025.