28 січня 2025 р.Справа № 520/26603/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Волинської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 р. (ухвалене суддею Мороко А.С., повний текст якого складено 29.11. 2024 р.) по справі № 520/26603/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр Аквакультура"
до Волинської митниці
про визнання протиправними та скасування рішень, карток - відмови,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр Аквакультура» (в подальшому - ТОВ «РЦ Аквакультура») з адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просив: визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості № UA205030/2024/000065/2 від 09.09.2024 р.; № UA205030/2024/000064/2 від 02.09.2024 р.; № UA205030/2024/000060/2 від 20.08.2024 р.; № UA205030/2024/000031/2 від 01.07.2024 р.; № UA205030/2024/000058/2 від 14.08.2024 р., прийняті Волинською митницею; визнати протиправними та скасувати картки відмови № UA205030/2024/000237; № UA205030/2024/000230; № UA205030/2024/000207; № UA205030/2024/000147; № UA205030/2024/000204, видані Волинською митницею.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України (в подальшому - МК України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ «РЦ Аквакультура» (Покупець) та Fish Market S.R.0 (Продавець) укладено контракт № 0RS-65/17 від 05.06.2017 р. (далі Контракт № 0RS-65/17), за умовами якого Продавець продає продукцію, що іменується «Товар», а Покупець зобов'язується оплачувати Товар, згідно із умовами Контракту. Пунктом 2. Контракту № 0RS-65/17 встановлено, що найменування, асортимент та кількість Товару, що поставляється, на кожну поставку будуть вказуватися в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
Згідно із інвойсом № 23054 від 21.12.2023 р., товар поставлявся товар на умовах СFR Кlaipeda, «Інкотермс 2010».
Для митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № 0RS-65/17 позивач подав до Волинській митниці митну декларацію № 24UА205030009830U3 від 09.09.2024 р. та контракт, інвойс, коносамент, платіжні доручення автотранспортну накладну, договір перевезення, довідку про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортну митну декларація. Митна вартість визначена за першим методом (ціною контракту).
09.09.2024 р. ТОВ «РЦ Аквакультура» відмовлено у митному оформленні товару та прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA205030/2024/000065/2 від 09.09.2024 р., видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA205030/2024/000237. Митним органом при коригуванні митної вартості товарів застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості товару, у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, та документи, подані декларантом, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв'язку з чим направив позивачеві запит на надання додаткових документів.
Товар випущено в обіг за митною декларацією № 24UA205030009859U4 від 09.09.2024 р. Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 1474485,82 грн.
27.12.2022 р. між ТОВ «РЦ Аквакультура» (Покупець) та Leroy Seafood AS (Продавець) укладено контракт № CF0657 від (далі Контракт № CF0657), умовами якого Продавець продає продукцію, що іменується «Товар», а Покупець зобов'язується оплачувати Товар згідно з умовами Контракту.
Відповідно до п. 5.1. Контракту № CF0657 умови поставки за цим Договором узгоджуються в замовленнях, належним чином оформлених Сторонами.
Згідно із інвойсом № 4658365 від 28.08.2024 р. товар поставлявся товар на умовах FCA, Storebo, «Інкотермс 2010».
Для митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № CF0657 та інвойсом № 4658365 від 28.08.2024 р., позивач подав до Волинській митниці митну декларацію № 24UA205030009437U8 від 02.09.2024 р. та декларацією були подані: контракт, інвойс, коносамент, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість товару визначена за першим методом (ціною контракту).
Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, та документи, подані декларантом та зазначені у частині 2 статті 53 МК України, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв'язку з чим позивачеві митним органом направлено запит на надання додаткових документів.
02.09.2024 р. ТОВ «РЦ Аквакультура» відмовлено у митному оформленні товару, прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA205030/2024/000064/2 від 02.09.2024 р. та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205030/2024/000230. Відповідачем при коригуванні митної вартості товарів застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості товару. Товар випущено в обіг за митною декларацією № 24UA205030009462U6 від 02.09.2024 р.
Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 330552,05 грн.
Згідно із інвойсом № 4657023 від 16.08.2024 р. товар поставлявся на умовах FCA, Storebo, «Інкотермс 2010».
Для митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № CF0657 та інвойсом № 4657023 від 16.08.2024 р. позивач подав до Волинській митниці митну декларацію № 24UA205030008739U4 від 20.08.2024 р. та контракт, інвойс, коносамент, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість визначена за першим методом (ціною контракту).
Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документальні, а також у зв'язку з тим, що документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомої щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та направив позивачеві запит на надання додаткових документів.
20.08.2024 р. відповідачем позивачу відмовлено у митному оформленні товару та прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA205030/2024/000060/2 від 20.08.2024 р., видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA205030/2024/000207. Митним органом при коригуванні митної вартості товарів застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості товару.
Товар випущено в обіг за митною декларацією № 24UА205030008773U8 від 20.08.2024 р. Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 329977,90 грн.
05.10.2021 р. між позивачем (покупець) та Iceberg Seafood A/S, Denmark, (Продавець) укладено контракт № 10/05-21, умовами якого передбачено, що Продавець продає продукцію, що іменується «Товар», а Покупець зобов'язується оплачувати Товар згідно з умовами Контракту, відповідно до п. 3 Контракту№ 10/05-21, умови поставки за цим Договором будуть узгоджені в інвойсах згідно з правилами «Інкотермс 2020».
Згідно із інвойсом № FA71202 від 26.06.2024 р. товар поставлявся на умовах EXW, Aarhus. Для митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № 10/05-21 та інвойсом № FA71202 від 26.06.2024 р. позивач подав до Волинській митниці митну декларацію № 24UА205030006229116 від 01.07.2024 р. та контракт, інвойс, коносамент, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість визначена за першим методом (ціною контракту).
Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв'язку з тим, що документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з огляду на що направив позивачеві запит на надання додаткових документів.
01.07.2024 р. відповідачем відмовлено позивачу у митному оформленні товару та прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA205030/2024/000031/2 від 01.07.2024 р., видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205030/2024/000147.
Митним органом при коригуванні митної вартості товарів було застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості.
Товар випущено в обіг за митною декларацією № 24UA205030006253U5 від 01.07.2024.
Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 53 372,75 грн.
Згідно з інвойсом № FA71391 від 09.08.2024 р. товар поставлявся на умовах EXW, Aarhus.
Для митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № 10/05-21 та інвойсом№ FA71391 від 09.08.2024 р. позивач подав до Волинській митниці митну декларацію № 24UА205030008480U3 від 14.08.2024 р. та контракт, інвойс, коносамент, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість визначена за першим методом (ціною контракту).
14.08.2024 р. ТОВ «РЦ Аквакультура» митним органом відмовлено у митному оформленні товару та прийнято рішення про коригування митної вартості тої № UA205030/2024/000058/2 від 14.08.2024 р., видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205030/2024/000204. Митним органом при коригуванні митної вартості товарів застосовано другорядний (резервний) метод визначення вартості товару, у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв'язку з тим, що документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з огляду на що направив позивачеві запит на надання додаткових документів.
За митною декларацією № 24UA205030008493U5 від 14.08.2024 р. товар випущено у вільний обіг, сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 86819,39 гривень.
Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та кратки відмови необґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).
Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).
Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов'язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 р. у справі № 804/7882/16.
Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 17.01.2022 р. у справі № 520/2000/19.
Судовим розглядом встановлено, що відповідачем направлено декларанту повідомлення щодо надання пояснень у зв'язку з недостатністю документів для визначення складових митної вартості товарів та додаткових документів, проте, у вказаних запитах неконкретизовані обґрунтовані сумніви у заявленій митній вартості чи розбіжності у поданих документах, незазначено конкретних документів, які такі сумніви чи розбіжності можуть усунути.
Судовим розгляом встановлено, що рішення № UA205030/2024/000031/2 від 01.07.2024 р. прийнято відповідачем, у зв'язку з тим, що декларантом до митного оформлення надано контракт від 05.10.2021 р. за № 10/05-21 з «Iceberg Seafood» і задекларовано, що він укладений з виробником товару, однак, згідно із графою 31 виробником товару є «Svend С, GL5979»; згідно із заявкою на перевезення № 25/4 від 25.06.2024 вага брутто товару 22000 кг, а згідно з CMR вага брутто товару 20510 кг.
Як вбачається з митної декларації № 24UA205030006229U6 в доповненні до графи 31 зазначено: Виробник: Svend С, GL5979, Торговельна марка - «Iceberg Seafood».
Згідно із ветеринарного сертифікату № 3891255, в графі 1.21.d «Місце походження» зазначено Svend С. В підграфі «Номер затвердження» цієї ж графи зазначено GL5979, тобто, «Svend С» - це місце походження товару, a «GL5979» - це номер затвердження, що спростовує посилання митного органу на наявність розбіжностей щодо виробника товару.
Відповідно до CMR № 660103, вага товару брутто становить 20510 кг, згідно із заявкою № 25/4 від 25.06.2024 р. вага брутто вантажу - до 22000 кг., тобто, розбіжності в цій частині відсутні, оскільки в CMR вказана точна вага брутто, а в заявці на перевезення - максимально допустима вага вантажу.
Щодо висновків митного органу, що декларантом до митного оформлення надано довідку про транспорті витрати, рахунок на транспортні витрати, договір на перевезення, договір експедирування та заявку на перевезення, проте, не надано калькуляцію транспортних витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
До митного оформлення за митною декларацією № 24UA205030008480U3 на підтвердження транспортних витрат позивачем подані: договір на перевезення вантажів № 29 від 29.01.2020 р., укладений з ФОП ОСОБА_1 ; товарно-транспортна накладна № 660109 ; рахунок на оплату № 140 від 12.08.2024 р.; довідка про транспортні витрати № 12 від 12.08.2024 р., копія яких знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до довідки № 12 від 12.08.2024 р. вартість транспортних витрат з доставки вантажу автомобілем «Renault» номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом м. Aarhus (Данія) до митного кордону України п.п. Ягодин склала 102950 грн. Також в довідці зазначено, що вантаж застрахований не був, завантаження/розвантаження в сумі фрахта.
Товар, який поставлявся згідно з інвойсом № FА71391 від 09.08.2024 р. заявлений до митного оформлення за митною декларацією № 2411А205030008480 14.08.2024 р., у графі 12 якої «Відомості про вартість», зазначено, що митна в становить 3 675 941,25 грн. Наведена митна вартість визначена як вартість у доларах США згідно з інвойсом у розмірі 79056 помножена на офіційний курс на день розрахунку 45,1957 грн (гривень за долар США), зазначений у графі 23, до яких додані транспортні витрати в сумі 102 950 грн, підтверджені довідкою про транспортні витрати № 12 від 12.08.2024 р.
В графі 12 митної декларації № 24UА205030008480UЗ від 14.08.2024 р. вказана сума 3675 941,25 грн.
Таким чином, подані разом з митною декларацією позивачем документи на підтвердження транспортних витрат в сукупності давали відповідачу змогу визначити вартість транспортної складової та ідентифікувати її як таку, що відноситься до конкретної поставки.
Висновки відповідача, що вартість товару згідно з рахунком-проформою (126222,46 дол. США) не відповідає вартості товару згідно з інвойсом, сума в платіжному дорученні не відповідає сумі згідно з інвойсом, крім того платіжне доручення містить посилання лише на контракт, що не дає можливості ідентифікувати його з відповідною поставкою, підпис продавця у інвойсі відмінний від підпису продавця у контракті та рахунку-проформі, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що товар, заявлений до митного оформлення за митною декларацією № 24UА205030008739U4, поставлявся за контрактом № СР0657 від 27.12.2022 р., інвойсом № 4657023 від 16.08.2024 р. Вартість товару за цим інвойсом склала 124450,625 доларів США.
Відповідно до п. 4.1. статті 4 «Обсяги» Контракту № СР0657 від 27.12.2022 р., обсяги товару, які будуть поставлені за цим контрактом, а також ціни на Товар узгоджуються між Сторонами на кожну поставку шляхом підтвердження замовлення. Підтвердження замовлення вважаються юридично обов'язковими та невід'ємними частинами цього контракту. Сторони усвідомлюють, що кількість фактично доставлених морепродуктів (отже також чиста сума, що підлягає сплаті за продукти) з практичних міркувань зазвичай може дещо інакше вказуватись у підтвердженні замовлення та в згодом виставленому рахунку-фактурі. Точна кількість, доставленого Продавцем Покупцю, вказується в рахунку-фактурі, адресованому Покупцеві.
Згідно із п. 4.2. цієї ж статті Контракту № СР0657 від 27.12.2022 р., Продавець має право припинити або скоротити поставки за конкретними підтвердженні замовленням через вихідні дні або відсутність морепродуктів, хвороби, зростання біомаси або її нестачу. Сукупна ціна поставок (вказана в підтвердженнях замовленнях) у випадках зменшення зменшується відповідним чином.
Обсяг поставки товару за інвойсом № 4657023 від 16.08.2024 р., попередньо узгоджений в підтвердженні замовлення № 1857598 від 06.08.2024 р., складений на суму 126222,46 доларів США. Відповідна сума передплати внесена Покупцем, що підтверджується платіжним дорученням № 10 від 07.08.2024 р.
У зв'язку зі зменшенням обсягу вилову морепродуктів обсяг товару в інвойсі був зменшений, зменшена вартість товару, тобто, розбіжності у поданих документах щодо вартості придбаного позивачем товару відсутні.
Згідно із п. 7.1. Контракту № СР0657 умови оплати: 100% передоплата.
Платіжна інструкція № 10 від 07.08.2024 р. складено на суму 126 222,46 доларів США, що відповідає підтвердженню замовлення № 1857598 від 06.08.2024 р.. Вказаний платіжний документ, складений Покупцем за контрактом № CF0657 від 27.12.2022 р., містить код ЄДРПОУ та адресу ТОВ «РЦ Аквакультура», в графі 57 - 59 зазначено отримувача платежу, яким є Продавець за вказаним контрактом - Leroy Seafood A/S, його банківські та юридичні реквізити. В графі 70 «Призначення платежу» вказано - передплата за контрактом № CF0657 від 27.12.2022 р., тобто, містить реквізити, необхідні для ідентифікації платежу до конкретної поставки.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не встановлено обов'язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі, а сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 11.04.2022 р. у справі № 1.380.2019.006980.
Як вбачається з матеріалів справи товар, заявлений до митного оформлення за митною декларацією № 24UA205030008739U4, поставлявся за контрактом № CF0657 від 27.12.2022 р. та інвойсом № 4657023 від 16.08.2024 р. та товар заявлений до митного оформлення за митною декларацією № 24UA205030009437U8, поставлявся за Контрактом № CF0657 від 27.12.2022 р. та інвойсом № 4658365 від 28.08.2024 р.
Контракт № CF0657 від 27.12.2022 р. з боку Продавця підписаний Knut Hallvard Leroy. Інвойс № 4657023 від 16.08.2024 р., № 4658365 від 28.08.2024 р. не містить зазначення посадової особи підписанта з боку Продавця (Leroy Seafood AS), проте, відмінність підписів не може бути підставою для обґрунтованого сумніву у заявленій митній вартості, оскільки може пояснюватись як зміною посадових осіб Продавця (інвойс складений більш ніж через 2 роки після підписання контракту), так і наявністю у Продавця декількох посадових осіб, уповноважених на підписання контракту та інших документів, оформлених на виконання контракту.
Крім того, як Контракт № CF0657 від 27.12.2022 р., так і інвойси № 4657023 від 16.08.2024 р., № 4658365 від 28.08.2024 р. містять відбитки печаток «Leroy Seafood AS».
Також митним органом ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів підробок інвойсу № 4658365 від 28.08.2024 р., то суд зазначає, що висновок про підробку документу може бути одержаний за результатами відповідної експертизи.
Відповідно до Класифікатора документів, сертифікатів, дозволів та додаткової інформації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 р. № 1011, під кодом 4104 у митній декларації зазначається зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів.
В доповненні до митної декларації № 24UA205030009437U8 міститься інформація такого змісту: «Виробник: Н-72. Торговельна марка: «Leroy Seafood», в сертифікаті якості від 28.08.2024 р. в графі «Producer/Виробник» зазначено Н-72, Leroy Austevoll AS; в розділі II «Країна походження рибопродуктів» санітарного та ветеринарні сертифіката № 24100368887 від 28.08.2024 р. зазначено Н-72, 5392 Storebo; в сертифікаті походження від 14.08.2024 р. в графі 7 «Description of goods/Опис товарів» зазначено Н-72 891 Cartons of Frz. Trout.
Тобто, «Н-72» зустрічається у низці поданих до митного оформлення документів, проте відповідачем не доведено, що «Н-72» означає виробника товару, відмінного від продавця за Контрактом № CF0657 від 27.12.2022 р. (Leroy Seafood AS).
Крім того, до митного оформлення за митною декларацією № 24UA205030009437U8 позивачем подано довідку про транспортні витрати № 28/1 від 28.08.2024 р., відповідно до якої вартість транспортних витрат з доставки вантажу автомобілем «Renault» НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом м. Сторебо (Норвегія) до митного кордону України п.п. Ягодин склала 128810 грн. Також в довідці зазначено, що вантаж застрахований не був, завантаження/розвантаження в сумі фрахта.
Товар, який поставлявся згідно з інвойсом № 4658365 від 28.08.2024 р., заявлений до митного оформлення за митною декларацією № 24UА205030009437U8 від 02.09.2024 р., згідно із графою 12 «Відомості про вартість» митна вартість товару становить 5252795,33 грн. Наведена митна вартість визначена як вартість товару у доларах США згідно з інвойсом у сумі 124795,06 помножена на офіційний курс гривні на день розрахунку 41,0592 (грн./долар США), зазначений у графі 23, до яких додані транспортні витрати у розмірі 128810 грн., що підтверджені довідкою про транспортні витрати № 28/1 від 28.08.2024 р., тобто, сума 5252795,33 грн., яка зазначена в графі 12 митної декларації № 24UА205030009437U8 від 02.09.2024 р.
Відповідно до Інкотермс (редакція 2010 року), що регулюють питання, яка зі сторін договору купівлі-продажу повинна здійснити необхідні для перевезення і страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, і які витрати несе кожна із сторін, термін FCA (FREE CARRIER (... named place) франко-перевізник (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.
Згідно із п. А.3 Інкотермс-2010 за умовами поставки FCA покупець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару від названого місця, окрім випадків, коли договір перевезення укладено продавцем відповідно до статті А.3 "а". Крім того, у сторін відсутній обов'язок на укладення договору страхування та надання документів зі страхування товару. Також, за зазначених умов продавець зобов'язаний відповідно до договору купівлі-продажу надати покупцю товар, рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть знадобитись за умовами договору купівлі-продажу.
Тобто, обов'язок щодо оплати фрахту, який поставляється на умовах FCA, належить покупцю.
Відповідно до п. А.4. Правил Інкотермс-2010, продавець за правилами FCA зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, зокрема, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.
Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.6: нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4; сплатити, коли це належить, витрати митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару (п. А.6. правил Інкотермс -2010).
Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не подано доказів того, що товар поставлявся не на складі продавця.
Підставою для прийняття спірного рішення № UА205030/2024/000065/2 від 09.09.2024 стали висновки митного органу про те, що: відправник товару не відповідає відправнику товару згідно з товарно-транспортною накладною; згідно із довідкою про транспортні витрати завантаження та розвантаження в сумі фрахта, однак у ДМВ додаткові витрати транспортуванню не вказано та не надано калькуляцію транспортних витрат; згідно із пунктом 5 контракту № ORS-65/17 від 05.06.2017 р. товар відвантажується за цінам, вказаним у інвойсі, затвердженому сторонами, однак, затвердження з боку отримувача на інвойсі відсутнє.
Згідно із контрактом № ORS-65/17 від 05.06.2017 р., рахунком-фактурою від 21.12.2023 р., товарно-транспортною накладною (CMR) продавцем товару - ікра нерки морожена (без будь-якої обробки), є «FISH MARKET» s.r.o., Словакія.
В графі першій експортної митної декларації № 24LTLUB00005FDF380 від 07.09.2024 р. зазначено UAB KLAIPEDOS SALDYTUVU TERMINALAS Silutes Р1 9 Klaipeda, Lithuania.
Згідно із поясненнями позивача Товар, який поставлявся за № ORS-65/17 та інвойсом № 23054 від 21.12.2023 р., та заявлений до митного оформлення згідно з митною декларацією № 24UA205030009830U3 від 09.09.2024 р., у процесі доставки розміщувався на митно-ліцензійному складі (МЛС) в м. Клайпеда, де був перевантажений на автомобільний транспорт і ввезений в Україну.
Литовська експортна декларація з кодом MRN № 24LTLUB00005FDF380 від 07.09.2024 р. є ре-експортною митною декларацією, у графі 2 якої зазначено UAB KLAIPEDOS SALDYTUVU TERMINALAS Silutes PI 9 Klaipeda Lithuania - клайпедский холодильный терминал, оскільки для того, щоб зробити транзит вантажу, потрібно оформити його ре-експорт, тому вантажовідправником є склад, де зберігається товар і має статус транзитного вантажу.
Подана позивачем експортна декларація № 24LTLUB00005FDF380 від 07.09.2024 р. містила усі відомості, необхідні для ідентифікації її до конкретної поставки.
У вказаній ЕМД зазначено реєстраційні номери автомобілів, якими здійснювалось транспортування (AX8300BK/AX2700XF), що відповідає, зокрема, довідці про транспортні витрати № 06-2В від 09.06.2024 р., заявці на перевезення № 06-2В від 09.06.2024 р., поданим до митного оформлення.
Відповідно до довідки про транспортні витрати № 06-2В від 09.06.2024 р., вартість транспортних витрат щодо доставки вантажу автомобілем «Renault АХ 8300 ВК/ НОМЕР_3 за маршрутом м. Клайпеда (Литва) до митного кордону України п.п. Ягодин склала 47900 грн. (щодо ікри нерки вагою 16706 кг брутто). Також в довідці зазначено, що вантаж застрахований не був, завантаження/розвантаження в сумі фрахта.
Товар, який поставлявся згідно з інвойсом № 23054 від 21.12.2023 р., заявлений до митного оформлення згідно з митною декларацією № 24UA205030009830U3 від 09.09.2024 р., відповідно до графи 12 якої «Відомості про вартість» митна вартість товару становить 8 980494,40 грн. Наведена митна вартість визначена як вартість товару у доларах США згідно з інвойсом у сумі 217 778,92 помножена на офіційний курс гривні на день розрахунку 41,0168 грн. (грн./долар США), зазначений у графі 23 МД, до яких додані транспортні витрати у сумі 47900 грн., підтверджені довідкою про транспортні витрати № 06-2В від 09.06.2024 р. 8980494,40 грн., яка зазначена в графі 12 поданої позивачем митної декларації № 24UА205030009830UЗ від 09.09.2024 р.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем подано рахунок на оплату № 160 від 06.09.2024 р. та довідку про транспортні витрати № 06-2В від 09.06.2024 р., які в сукупності давали відповідачу змогу визначити вартість транспортної складової та ідентифікувати її як таку, що відноситься до конкретної поставки.
Відповідно до п. 5 Контракту № 0118-65/17 від 05.06.2017 р., продавець зобов'язується поставити Товар за цінами, вказаними в інвойсі, затверджені сторонами.
Товар, який був заявлений до митного оформлення за МД № 24UА205030009830U3 від 09.09.2024 р. поставлявся згідно з інвойсом № 23054 від 21.12.2023 р.
Вказаний інвойс містить підписи та печатки Продавця Fish Market s.r.o., зазначення посадової особи, яка підписала документ.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Оскільки товар фактично не страхувався, то відсутність доказів страхування не може бути підставою для відмови у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю.
Крім того, наявність у покупця волевиявлення, спрямованого на отримання товару, можуть свідчити будь-які дії, зокрема, оплата отримувачем вартості товару, фактичне прийняття та розмитнення товару, інші дії, спрямовані на виконання договору поставки.
Згідно із умовами передбаченими контрактом (та додатками до нього) необхідності затвердження інвойсу покупцем, проте, відсутності фактичного погодження поставки партії товару, таке може бути лише підставою для відповідальності контрагентів один перед одним та не є підставою для витребування додаткових документів митним органом.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Митного кодексу України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
У спірних правовідносинах митним органом не враховано, що у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, необхідно навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Проте, митний орган не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у декларації митної вартості зазначено не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.
Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за резервним методами.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 05.05.2022 р. у справі № 2040/6019/18, від 20.06.2023 р. у справі № 1.380.2019.006247, від 15.02.2024 р. у справі № 640/29559/20.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем на підтвердження митної вартості товару документи підтверджували митну вартість товару, підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які ідентифікували ввезений товар, а відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов'язковою при обчисленні такої вартості. Крім того, декларантом надавалися додаткові документи, за запитами митного органу.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення та картка відмови відповідача необґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. у справі № 640/16003/22, від 10.07.2024 р. у справі № 340/1498/22.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору про надання професійної правничої допомоги адвоката № 11-180 від 18.09.2024 р., розрахунок суми вартості послуг № 1 за договором № 11-180 від 18.09.2024 р. про надання і професійної правничої допомоги адвоката від 18.09.2024 р., акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 20.09.2024 р. за договором № 11-180 від 18.09.2024 р. про надання професійної правничої допомоги, платіжної інструкції № 4351 від 19.09.2024 р., ордеру на надання правничої допомоги ТОВ «РЦ Аквакультура » серії АР № 1198566 від 20.09.2024 р.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 15000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем у суді першої апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, подано копії: ордеру серії АР № 1198566 від 20.09.2024 р.; Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 13.01.2025 р., квитанцію на суму 30000 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 77, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 р. по справі № 520/26603/24 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр Аквакультура" витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 05.02.2025 року