Справа № 373/867/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2356/2025
29 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Онішкевича Михайла Миколайовича в інтересах акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2024 року у складі судді Хасанової В.В.,
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2024 року акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №2/4015902 від 22 липня 2021 року у сумі 163 440 грн 34 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 22 липня 2021 року АТ «Креді Агріколь Банк» та відповідачка ОСОБА_1 уклали комплексний договір №2/4015902.
Відповідно до кредитного договору, позивач надав відповідачці кредит у сумі 150 000 грн, строком з 22 липня 2021 року до 21 липня 2027 року. Підписавши договір, відповідачка підтвердила, що в день укладення договору особисто отримала свій примірник договору, умови цього договору їй зрозумілі, з правилами страхування та програмою страхування, що розміщені на офіційному сайті позивача www.credit-agricole.com.ua ознайомлена, приймає та погоджується з тарифами банку, страхової компанії, надає свою згоду про передачу банком інформації, що становить банківську таємницю страховику. Нею одержано інформацію, передбачену ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», отримав інформацію, визначену Законом України «Про споживче кредитування». Відповідач одержала грошові кошти від позивача, однак свої зобов'язання з повернення кредиту не виконала, порушивши умови договору.
З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачці лист-вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором. Проте, дану заборгованість не погашено. Внаслідок невиконання умов кредитного договору у відповідачки перед позивачем станом на 05 квітня 2024 року є наявною заборгованість в загальному розмірі 163 440 грн 34 коп, яка складається з: простроченої заборгованості - 14 891 грн 12 коп; строкової заборгованості - 95 150 грн 69 коп; простроченої комісії - 26 250 грн; нарахованих відсотків - 182 грн 85 коп; прострочених відсотків - 8 326 грн 64 коп; прострочених відсотків (при реструктуризації) - 14 889 грн 04 коп; комісії - 3 750 грн.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2024 року позов АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором №2/4015901 від 22 липня 2021 року у розмірі 115 995 грн 19 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі адвокат Онішкевич М.М. в інтересах АТ «Креді Агріколь Банк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2024 року та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що жодна з норм закону не визначає і не зобов'язує позивача надавати послуги за які нараховується комісія, що встановлена п.1.4.2. кредитного договору безоплатно.
Посилається на те, що жодного разу відповідачка не зверталася до банку щодо надання йому послуг, які визначені, як безоплатні. У разі звернення відповідачки такі послуги були би надані безоплатно на підставі закону позивачем, як кредитором (банком).
Звертає увагу суду, що банком вжито перелік заходів які були спрямовані на погашення простроченої заборгованості, які результату не надали.
Крім того зазначає, що після виникнення простроченої заборгованості банк направив на адресу відповідачки інформаційний лист від 06 квітня 2023 року, яким проінформовано клієнта про наявність прострочених платежів за кредитним договором.
Вказано, що після спливу 30 днів (+ час на рух поштового відправлення) на адресу відповідачки 12 травня 2023 року було направлено вимогу повідомлення про дострокове виконання зобов'язань та клієнткою вжито заходів щодо врегулювання простроченої заборгованості шляхом бездокументарної реструктуризації заборгованості в онлайн режимі засобами телефонного зв'язку.
Вказаним заходом досудового врегулювання спору клієнтка у травні 2023 року повернулась до належних умов виконання договору. Вже після факту проведення проводок щодо реструктуризації, що відображено у виписках по рахунках (рахунок № НОМЕР_1 ) та через наявність нових прострочених платежів 31 серпня 2023 року відповідачці направлено інформаційний лист № 10451/3984 про наявність прострочених платежів. 06 жовтня 2023 року конверт повернувся позивачу у зв'язку з закінченням строку зберігання.
06 жовтня 2023 року відповідачці направлена вимога № 10451/4485 з вимогою про дострокове повернення коштів та інших платежів. Вимога отримана відповідачкою 13 жовтня 2023 року.
Зазначає, що вимога про дострокове виконання зобов'язань від 12 травня 2023 року за виконана (анульована) належними діями відповідачки, а тому незрозуміло чому суд взяв до уваги саме її, та залишив без уваги вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором від 06 жовтня 2023 року.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Загородній Є.О. в інтересах ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2024 року залишити без змін.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та ґрунтуються на формальних міркуваннях позивача.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, судом повідомлялися належно.
Від адвоката Загороднього Є.О. в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за їх з відповідачкою відсутністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідачки не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом апеляційної скарги, вона містить доводи лише щодо незадоволених судом вимог, а тому в іншій частині судом не переглядається.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Зі справи убачається, що 22 липня 2021 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2/4015902 (а.с. 29-32).
Згідно з п. 1.1 Договору банк надає відповідачці кредит в розмірі 150 000 грн строком на 72 місяці з 22 липня 2021 року до 21 липня 2027 року (включно).
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що кредит надається позичальнику на споживчі потреби шляхом зарахування коштів на рахунок № НОМЕР_2 .
Згідно п. 1.4 договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку процентну винагороду (проценти) щомісячно в розмірі 10,00 % річних (фіксована процентна ставка) починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за договором; комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (комісію) щомісячно в розмірі 2,50 % від суми кредиту.
На підтвердження виконання Банком зобов'язання щодо видачі коштів за кредитним договором в матеріалах справи наявна платіжна інструкція № 379100033-1 від 22 липня 2021 року на загальну суму 150 000 грн (а.с. 8).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, 06 жовтня 2023 року на адресу останньої було надіслано вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань за договором № 2/4015902 від 22 липня 2021 року. Згідно вимоги Банк, керуючись ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умовами кредитного договору, вимагав протягом 30 днів з дати отримання вимоги, достроково повернути Банку всю суму кредиту та інші платежі (а.с. 7).
З долучених до відповіді на відзив матеріалів вбачається, що аналогічні вимоги щодо дострокового виконання зобов'язання направлялись засобом поштового зв'язку банком 12 травня 2023 року за № 1045/б/н та 06 квітня 2023 року за № 10451/2248, 31 серпня 2023 року за № 10451/3984 та всі, включаючи й вимогу від 06 жовтня 2023 року, окрім вимоги від 31 серпня 2021 року, були отримані ОСОБА_1 , про що свідчить підпис на зворотному повідомленні (а.с. 96, 97,98, 101).
З виписок з рахунку клієнта ОСОБА_1 за період з 22 липня 2021 року по 05 квітня 2024 року слідує, що станом на 05 квітня 2024 року:
прострочена заборгованість клієнта перед банком становить 14 891 грн 12 коп,
строкова заборгованість становить - 95 150 грн 69 коп,
заборгованість з комісії - 3 750 грн,
сума нарахованих відсотків - 182 грн 85 коп,
прострочених відсотків - 8 326 грн 64 коп,
простроченої комісії - 26 250 грн,
прострочених відсотків (при реструктуризації) - 14 889 грн 04 коп (9-28).
Згідно з наданим Банком розрахунком, станом на 05 квітня 2024 року сума заборгованості відповідача складає 163 440 грн 34 коп у виді загальної суми боргу за наданим кредитом (а.с. 6).
Задовольняючи позов в частині заявлених вимог на суму 115 995 грн 19 коп, районний суд виходив з того, що відповідачка підписавши договір була обізнана про його умови, зобов'язання перед позивачем не виконала у визначений строк, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість у розмірі 14 891 грн 12 коп та строкова заборгованість - в сумі 95 150 грн 69 коп.
Крім того, суд вказав, що оскільки позивачем 12 травня 2023 року пред'явлено до позичальника вимогу про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, то після цієї дати право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припинилися, і включення позивачем до розрахунку процентів за користування кредитом період з 12 травня 2023 року по 05 квітня 2024 року є безпідставним та стягнув заборгованість за відсотками в сумі 5 953 грн 38 коп, яка існувала станом на 12 травня 2023 року, тобто на день пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості.
Щодо незадоволених вимог, які оскаржуються позивачем, районний суд вважав, що вимоги щодо стягнення заборгованості по комісії та простроченій комісії не підлягають задоволенню, оскільки такі послуги банку, за законом повинні надаватись безоплатно, а тому вимога щодо обов'язку відповідача щомісячно сплачувати банку комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемною.
Щодо прострочених відсотків (при реструктуризації) в розмірі 14 889 грн 04 коп, то суд відмовляючи у задоволенні позову в цій частині вказав, що позивач не довів належними та достовірними доказами вжиття заходів з реструктуризації заборгованості за кредитом.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
За правилами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1та частини другої статті8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України "Про споживче кредитування".
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.4.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Верховний Суду у своїй постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов'язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов'язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України "Про споживче кредитування", а тому такі послуги не можуть бути оплатними.
Верховний Суду у вищевказаній постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) дійшов висновку, що наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", а тому таке положення є нікчемним в силу закону, а отже не підлягають визнанню недійсними судом.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 766/8096/20 (провадження № 61-15716св20) та від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21).
Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України "Про споживче кредитування".
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.4.2 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні на користь Банку заборгованості за комісією та простроченою комісією, зважаючи на те, що умова кредитного договору про її встановлення є нікчемною.
Доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що встановлення у кредитному договорі щомісячної комісії за обслуговування кредиту не суперечить чинному законодавству на момент укладення сторонами кредитного договору і підписавши кредитний договір відповідач засвідчив, що він погодилась з його умовами та надала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах, є безпідставними.
Крім того варто зазначити наступне.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов'язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
При цьому, реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту, а отже не звільняє відповідача від сплати заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим, у справі відсутні докази вжиття заходів з реструктуризації заборгованості за кредитним договором, що виключає підстави для заявлення вимоги про стягнення таких відсотків позивачем, про що обґрунтовано зроблено висновок районним судом.
Погоджується колегія суддів й з тим, що сума нарахованих та прострочених відсотків підлягають стягненню станом на 12 травня 2023 року, тобто на дату пред'явлення вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості.
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18).
Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
Праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог ст. 16 ЗУ "Про споживче кредитування".
У долученому до справи розрахунку заборгованості за договором № 2/4015902 від 22 липня 2021 року зазначено, що станом на 05 квітня 2024 року ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті відсотків, у сумі 182 грн 85 коп та прострочених відсотків - 8 326 грн 64 коп (а.с.6).
Між тим, указаний розрахунок містить неконкретний характер, у ньому не відображено з яких сум грошових коштів проведено відповідні нарахування в межах місячних платежів, що склали заявлені суми.
Установлено, що у зв'язку з простроченням термінів сплати кредиту та процентів за користування коштами Акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк" 12 травня 2023 року направило відповідачці вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, у якому зазначено про необхідність повернути достроково нараховані проценти, в сумі 5953грн.32 коп. (а.с.96).
Отже, банк змінив строк дії договору, у зв'язку з чим районний суд дійшов правильного висновку про підставність нарахування відсотків за кредитом з урахуванням зміни строку дії договору, у межах суми 5 953 грн 38 коп.
При цьому, колегія суддів враховує наступне.
За ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно положень ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Більше того апеляційний суд звертає увагу, що процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 30 травня 2023 року у справі № 443/1012/18 провадження № 61-6304св22).
Отже, з урахуванням викладених обставин та змісту долученого до справи розрахунку заборгованості по відсотках, колегія суддів погоджується з висновками районного суду в частині визначення розміру відсотків, який є безспірно доведеним та підлягає стягненню з боржниці.
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції в межах долучених доказів повно та всебічно досліджені обставини справи й ухвалено справедливе рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Онішкевича Михайла Миколайовича в інтересах акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: