29 січня 2025 року м. Київ
Справа № 758/13678/23
Провадження №22-ц/824/2010/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 29 січня 2025 року
Повний текст постанови складено 04 лютого 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Герасько Максимом Григоровичем, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року, ухваленого у складі судді Петрова Д.В., -
У листопада 2023 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за користування квартирою.
Позов обґрунтовано тим, що між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К. М., зареєстрований в реєстрі за № 224.
Відповідно до умов договору позивачка передала, а відповідачка прийняла грошові кошти в сумі 792 927 грн 00 коп., що є еквівалентом суми 32 000 Євро за офіційним курсом до гривні на день укладення договору. Відповідно до п. 2 договору зазначену суму ОСОБА_2 зобов'язувалась повернути ОСОБА_1 готівкою в Євро в строк до 20 березня 2016 року включно. Відповідно до договору № 1 про внесення змін до договору позики грошових коштів від 14.04.2016, сторони домовились внести зміни до договору шляхом викладення п. 2 договору в наступній редакції: зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в Євро в строк до 14.10.2016 включно. Окрім цього сторони домовились, що виконання позичальником зобов'язання за цим договором буде забезпечуватись іпотекою, а саме позичальником буде передано позивачу в іпотеку квартиру загальною площею 52,90 кв. м, в тому числі житловою площею 28,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що між сторонами було укладено договір іпотеки від 20.03.2015.
14 квітня 2016 року між сторонами було укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 20.03.2015 в частині зміни терміну повернення позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.М., зареєстрований в реєстрі за № 255. Згідно умов цього договору позика мала бути повернута до 14.10.2016.
Позивач вказує на те, що у строк зазначений для виконання зобов'язання по поверненню позики, а саме 14.10.2016, відповідачка грошові кошти не повернула. В зв'язку з цим позивач звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. із заявою про невиконання позичальником умов договору позики від 20.03.2015 та вимогою реалізації свого права, передбаченого п. 2.1.1 договору іпотеки, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 52,90 кв. м, в тому числі житловою площею 28,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього позивачем було зареєстровано право приватної власності на вищевказану квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 176412115 від 21.11.2016.
Не погоджуючись з рішенням нотаріуса про звернення стягнення на квартиру, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Войтовського В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.11.2016 №32559466 щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вищезазначену квартиру, а також просила визнати за нею право власності на зазначене житло.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01.12.2020 у справі № 758/1323/17 позов ОСОБА_2 було задоволено частково. Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 758/1323/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Подільського районного суду м. Києва 01 грудня 2020 року скасовано. Постановою Верховного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 758/1323/17 касаційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року - без змін. Таким чином, на даний момент право власності на квартиру, яка була предметом іпотеки, належить позивачці.
Після переходу права власності на квартиру до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 продовжила в ній проживати, звільняти житлове приміщення відмовляється. Відповідач до 08.12.2022 була зареєстрована та проживала у належній позивачці квартирі разом з ОСОБА_3 , яка в свою чергу зареєстрована та проживає у квартирі до цього часу. Після звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття права власності на квартиру, позивачці стало відомо, що окрім ОСОБА_2 , 21 квітня 2016 року в квартирі було зареєстровано ОСОБА_3 , яка у подальшому 21.11.2016 зареєструвала в квартирі ще й свого малолітнього сина ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 і другу дитину - ОСОБА_5 .
Позивач вказує на те, що на даний момент ОСОБА_3 разом з дітьми проживає та користується належною ОСОБА_1 квартирою, відмовляється її звільняти. Ці обставини стали предметом спору у справі № 758/7584/23 про виселення ОСОБА_3 разом із дітьми з належної позивачу квартирі.
Позивач вважає, що починаючи з моменту набуття нею права власності на квартиру (з 21.11.2016) відповідачі безпідставно користуються майном позивача, фактично проживають у належній позивачу квартирі, у зв'язку із чим без належної правової підстави зберегли у себе кошти, які мали заплатити позивачу за користування його нерухомим майном. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на свою користь за користування квартирою АДРЕСА_2 , з 01.01.2021 по 08.12.2022, грошові кошти в сумі 349 тис. грн, стягнути з ОСОБА_3 на свою користь за користування з 09.12.2022 року по 31.10.2023 року включно квартирою АДРЕСА_3 , грошові кошти в сумі 161 000 грн, а також стягнути з відповідачів на свою користь понесені судові витрати.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17.11.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 31.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Гераська М.Г. до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за користування квартирою - залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що у справі відсутні відомості про укладання договорів між позивачем та відповідачем щодо оплатного користування квартирою та узгодження між ними розміру орендної плати.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не було враховано висновки які висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 686/17335/18-ц, Верховного Суду від 087 грудня 2021 року по справі № 759/9443/17.
Зазначає, що судом першої інстанції невірно було застосовано норми матеріального права а саме ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Вказує, що суд безпідставно відмовив у стягненні коштів, оскільки бу відсутній договір оренди квартири.
31 липня 2024 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 758/13678/23 з Подільського районного суду м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Опалюка С.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року задоволено, строк на апеляційне оскарження поновити.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Герасько М.Г. на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за користування квартирою.
21 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду від представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Дрозд І.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що вказані позивачем висновки Верховного Суду є нерелевантними справі, оскільки відрізняється предмет та обставини справ.
Зазначає, що стягнення за ст. 1212 можливе лише у разі укладення договору оренди на житлове приміщення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду в судове засідання в приміщенні Київського апеляційного суду (вул. Солом'янська, 2-а) на 29 січня 2025 року на 15 годину 00 хвилин.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 адвокати Опалюк С.В. та Трунов Ю.А. підтримали доводи апеляційної скарги.
Відповідач ОСОБА_3 та її представники адвокати Зайцев І.Ю., Дрозд І.В., проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 20.03.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.М. та зареєстрований в реєстрі за № 225. У вказаному договорі визначено, що основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договором позики грошових коштів, посвідченим 20.03.2015 приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.М. зареєстрованим за № 224, згідно якого іпотекодержатель надав боржнику грошові кошти у вигляді позики у розмірі 792 927 грн 00 коп., що є еквівалентом суми 32 тис. Євро на день укладення договору позики грошових коштів, строком до 20.03.2016 включно, без нарахування процентів.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку квартиру загальною площею 52,90 кв. м, в тому числі житловою площею 28,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира належить іподекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 01.03.2002 Двадцять першою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером № 1-648. Згідно із пунктом 1.2 договору іпотеки, за домовленістю сторін, заставна вартість предмету іпотеки становить 2 500 000 (два мільйони п'ятсот тисяч) грн 00 коп.
21.11.2016 відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, загальною площею 52,90 кв. м, в тому числі житловою площею 28,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 2 500 000 (два мільйони п'ятсот тисяч) грн.
В квартирі зареєстрована ОСОБА_3 та її малолітні діти і на жаний момент належна позивачу квартира перебуває у її користуванні, яка не сплачує за користування майном жодних грошових коштів та відмовляється добровільно її звільнити.
Відповідно до обставин справи, у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані зокрема: 21.04.2016 - ОСОБА_3 ; 21.11.2016 - ОСОБА_4 ; 20.02.2020 - ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що на момент реєстрації всіх вищевказаних осіб не було порушено Правил реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, в яких була відсутня норма про необхідну письмову згоду відповідного іпотекодержателя для реєстрації місця проживання осіб в квартирі. Така ж норма не була визначена іпотечним договором від 20.03.2015.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження укладення письмового договору найму (оренди) відповідачами з позивачкою.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в матеріалах справивідсутні будь-які докази на підтвердження укладення письмового договору найму (оренди) відповідачами з позивачкою, а тому підстави для незаконно набутих коштів відсутні, а тому ї стягнення в порядку ст. 1212 ЦК України є безпідставними.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У справі яка переглядається апеляційним судом предметом спору є стягнення грошових коштів за користування квартирою відповідно до ст. 1212 ЦПК України, а саме безпідставно набутих коштів.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції невірно було застосовано норми матеріального права а саме ст. 40 Закону України «Про іпотеку», та не було враховано, що відповідачі проживають у квартирі незаконно, є необґрунтованими, оскільки вказані факти та норми законодавства не стосуються предмету спору у вказаній справі.
Вказані факти були предметом спору та досліджувались судом першої інстанції, апеляційної інстанції та касаційної інстанції у справі № 361/4481/19, та щодо вказаного предмету спору вже було винесене судове рішення, а тому вказані доводи суд до уваги не бере.
Ознайомившись із висновками Верховного Суду, на які позивач звернув увагу у апеляційній скарзі, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю його твердження про неврахування цих висновків судами першої інстанції. Відмінності у підходах судів у цій і зазначених позивачем справах зумовлені різницею в обставинах справи, оскільки у вказаних висновках, між сторонами були договірні відносини, а саме було укладено договори оренди, тобто у позивачів були правові підстави для звернення до суду з позовом про стягнення коштів.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 рокубез змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Герасько Максимом Григоровичем - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна