Справа № 757/5162/23-ц Головуючий у суді І інстанції Матійчук Г.О.
Провадження № 22-ц/824/3283/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
29 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позову зазначила, що 17 вересня 2012 року вона уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000728858606 року «Мультивалютный накопительный», за яким сума вкладу становила 162 200,00 грн, відсоткова ставка - 18 % річних, особові рахунки по вкладу: № НОМЕР_1 (UAH), № НОМЕР_2(USD), № НОМЕР_5 (EUR).
Відповідно до умов договору клієнт має право конвертувати свої грошові кошти у будь-яку валюту вкладу.
Згідно квитанції по договору № SAMDN25000728858606 грошові кошти в сумі 162 200,00 грн були внесені на рахунок № НОМЕР_1 (UAH).
Відповідно до виписки від 08 серпня 2014 року № id51045750 27 вересня 2012 року грошові кошти були конвертовані у долари США на рахунок № НОМЕР_2 (USD), залишок на цьому рахунку складав 22 000,28 USD, відсоткова ставка - 10 % річних.
16 січня 2012 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000722896355 «Стандарт», відповідно до умов якого сума вкладу становила 6 000,00 доларів США, відсоткова ставка - 8 % річних, особовий рахунок по вкладу № НОМЕР_3 , проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
Відповідно до наявної виписки по рахунку для зарахування відсотків № НОМЕР_4 від 17 липня 2014 року останній раз відсотки були нараховані 20 лютого 2014 року, залишок окремо відсотків на цьому рахунку складав 1 258,00 доларів США.
Крім того, 16 січня 2012 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес», згідно з умовами якого сума вкладу становила 0,00 доларів США, відсоткова ставка - 8 % річних, особовий рахунок по вкладу № НОМЕР_4 , проценти по вкладу (капіталізація) нараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
Згідно із випискою залишок коштів на рахунку № НОМЕР_4 станом на 17 липня 2014 року складав 1 258,00 доларів США.
Грошові кошти по цьому вкладу зараховуються кожен місяць відповідно до умов договору № SAMDN25000722896355 «Стандарт».
Після незаконної анексії російською федерацією Автономної Республіки Крим рахунки кримських вкладників ПАТ КБ «ПриватБанк» стали заблокованими, доступ клієнтів до інформації в особистих кабінетах сервісу «Приват24» було обмежено.
Позивачка вказувала, що зверталась до відповідача з проханням розблокувати рахунки, розірвати договори та повернути суми банківських вкладів разом з нарахованими процентами, проте останній відмовляв у зв'язку із припиненням діяльності на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і неможливістю здійснення банківського регулювання та нагляду на зазначених територіях України.
Письмову заяву про розірвання депозитних договорів та повернення суми вкладів з відсотками вона надіслала на адресу АТ КБ «ПриватБанк» 02 грудня 2021 року, однак до цього часу відповідач не здійснив жодних заходів для повернення їй банківських вкладів та нарахованих процентів, проігнорувавши законні вимоги власника депозитних рахунків, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
ОСОБА_1 просила суд:
розірвати договори № SAMDN25000728858606 року від 17 вересня 2012 року, № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року та № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року;
стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» на її користь заборгованість у розмірі 60 719,18 доларів США, яка складається із:
- заборгованості за договором № SAMDN25000728858606 від 17 вересня 2012 року у розмірі 46 142,91 доларів США, з яких сума коштів - 22 000,28 доларів США, нараховані відсотки - 18 723,33 доларів США, 3 % річних - 5 419,30 доларів США;
- заборгованості за договором № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року у розмірі 11 720,38 доларів США, з яких сума коштів - 6 000,00 доларів США, нараховані відсотки - 4 242,41 доларів США, 3 % річних - 1 477,97 доларів США;
- заборгованості за договором №SAMDN2500072289639 від 16 січня 2012 року у розмірі 2 855,89 доларів США, з яких сума коштів - 1 258,32 доларів США, нараховані відсотки - 1 287,61 доларів США, 3 % річних - 309,96 доларів США.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року позов задоволено частково.
Розірвано договір № SAMDN25000728858606 року від 17 вересня 2012 року, № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року у розмірі 10 590,93 доларів США, яка складається із: суми коштів - 6 000,00 доларів США, нарахованих відсотків - 4 242,41 доларів США, 3 % річних - 348,52 доларів США.
Розірвано договір № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року у розмірі 2 634,64 доларів США, яка складається із: суми коштів - 1 258,32 доларів США, нарахованих відсотків - 1 287,61 доларів США, 3 % річних - 88,71 доларів США.
Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 4 835, 27грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, банк в особі представника за довіреністю - адвоката Штронди А.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, зокрема, що у 2014 році борг (грошові кошти) за депозитними договорами, які є предметом спору у цій справі, переведено на іншу юридичну особу - ТОВ «ФК «Фінілон» за договором про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, тому АТ КБ «ПриватБанк» не несе зобов'язань за договорами банківського вкладу, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за такими договорами.
Зазначає, що шляхом мовчазної згоди від кредитора було підтверджено згоду на такий договір про переведення боргу між новим та первісним боржником, а отже належним відповідачем у даній справі є ТОВ «ФК «Фінілон».
Окрім того, АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з висновками суду в частині дати розірвання депозитних договорів та розміру стягнутих відсотків, оскільки, на його думку, вони суперечать нормам матеріального права та судовій практиці Верховного Суду, зокрема, висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), відповідно до яких після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
Позивачкою депозитні договори достроково розірвано на підставі письмової заяви від 02 грудня 2021 року. Враховуючи наявність такої заяви позивачки, депозитні договори є розірваними з 04 грудня 2021 року, а відтак підстав для нарахування та стягнення відсотків з цієї дати відповідно до умов договорів немає, оскільки виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення цих договорів вказані проценти не нараховуються.
Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що позивачем не доведено, а судом ухвалено рішення без дослідження відповідних доказів і встановлення обставин в частині відсоткової ставки по депозитах.
Позивачка та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не являється перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник банку - адвокат Тузова В.О. підтримала апеляційну скаргу та аргументи, викладені в ній, просила задовольнити вимоги поданої скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися і явку своїх уповноважених представників до апеляційного суду не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що 16 січня 2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000722896355 «Стандарт, 12 мес.», відповідно до умов якого сума вкладу становила 6 000,00 доларів США, відсоткова ставка - 8 % річних, особовий рахунок по вкладу № НОМЕР_3 , проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_4 (а.с. 9).
На підтвердження факту внесення коштів за вказаним договором позивачкою надано копії клієнтської виписки по договору № SAMDN25000722896355 (а.с. 10) та квитанції (а.с. 11), які суд не взяв до уваги як належні і недопустимі докази у справі. Надану позивачкою виписку по рахунку № НОМЕР_4 за період із 17 лютого 2012 року по 17 липня 2014 року (а.с. 13, 14) суд також визнав належним доказом у справі з наведенням відповідних мотивів.
Разом з тим, факт укладення між сторонами договору банківського вкладу № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року та внесення позивачкою коштів у розмірі 6 000,00 доларів США не оспорювався АТ КБ «ПриватБанк», тому суд вважав доведеним укладення вказаного договору між сторонами.
Крім того, факт укладення позивачкою договору банківського вкладу (депозиту) підтверджено довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 01 червня 2023 року (а.с. 95) про те, що банк підтверджує факт виконання ним в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000722896355 відповідно до договору про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року та витягом з електронного додатку до цього договору про переведення боргу (а с. 96).
Станом на 17 листопада 2014 року заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року становила 6 031,06 доларів США та 48,33 доларів США (а.с. 97-100).
Також 16 січня 2012 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес.», згідно з умовами якого сума вкладу становила 0,00 доларів США, відсоткова ставка - 8 % річних, особовий рахунок по вкладу № НОМЕР_4 , проценти по вкладу (капіталізація) нараховуються на рахунок № НОМЕР_4 (а.с. 12).
Факт укладення між сторонами договору банківського вкладу № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року не оспорювався АТ КБ «ПриватБанк», тому суд вважав доведеним укладення вказаного договору між сторонами.
Крім того, факт укладення позивачкою договору банківського вкладу (депозиту) підтверджено довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 01 червня 2023 року (а.с. 105) про те, що банк підтверджує факт виконання ним в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000722896359 відповідно до договору про переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року та витягом з електронного додатку до цього договору про переведення боргу (а с. 106).
Станом на17 листопада 2014 року заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року становила 1 281,30 доларів США (а.с. 107-110).
Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання зазначених договорів, стягнення сум депозитів, нарахованих позивачкоювідсотків та 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що до ухвалення рішення суду депозитний договір є діючим та відсоткова ставка застосовується саме в розмірі, що встановлено в договорі. Тобто, підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачу всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення вкладника із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем здійснено не було.
У судовому порядку до звернення позивачки до суду вказані договори також не розривалися, а добровільне їх розірвання з боку АТ КБ «ПриватБанк» так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів, а саме не виплачено ОСОБА_1 суми вкладів разом з процентами у день її звернення із відповідною заявою, а отже само по собі звернення 02 грудня 2021 року із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати договори від 16 січня 2012 року розірваними з 04 грудня 2021 року без виплати банком клієнту відповідних коштів.
Отже, твердження відповідача про те, що договори є розірваними після звернення позивачки до банку із заявою про їх розірвання суд вважав хибними, адже підтвердженням факту припинення дії договорів внаслідок їх розірвання має бути саме виплата позивачці всієї суми вкладу в день її звернення із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем не зроблено.
Ураховуючи, що відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання за укладеними із ОСОБА_1 за договорами банківського вкладу № SAMDN25000722896355 та № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року не виконані, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання цих договорів за рішенням суду та стягнення сум вкладів і нарахованих позивачкою відсотків за період з 20 березня 2014 року по 01 лютого 2023 року є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 3 % річних у заявленому позивачкою розмірі суд зазначив, що після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України. У позовній заяві визначено період нарахування 3 % річних починаючи із 17 листопада 2014 року по 01 лютого 2023 року (день звернення позивачки до суду із позовом). Разом з тим, 02 грудня 2021 року позивачка звернулась із заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення її банківських вкладів на умовах договорів, що визнається відповідачем та підтверджується відповідною відповіддю банку від 13 грудня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-211213/21377, проте протягом двох банківських днів (як це передбачено умовами депозитних договорів) належні позивачці грошові кошти вона так і не отримала, а тому через 2 дні після дня звернення позивачки до банку а саме з 04 грудня 2021 року відносно неї розпочалося порушення відповідачем умов договору та порушення її права як споживача банківських послуг.
Таким чином суд першої інстанції вважав, що саме із 04 грудня 2021 року, коли АТ КБ «ПриватБанк» було порушено права позивачки на отримання коштів за банківськими вкладами за її вимогою, ОСОБА_1 має право на нарахування 3 % річних за порушення грошового зобов'язання, оскільки прострочення виконання зобов'язань за договорами банківського вкладу почалось після відмови відповідача виконати зобов'язання, передбачені цими договорами.
З огляду на вищезазначене, районний суд не погодився із визначеним позивачкою періодом стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, та вважав, що вірним буде період стягнення із 04 грудня 2021 року до 31 січня 2023 року (день, що передував зверненню позивачки до суду). Провівши власник обрахунок 3 % річних за відповідною формулою, суд визначив їх розмір та вказав, що оскільки період стягнення 3 % річних охоплюється строком позовної давності у три роки, то відсутні підстави для застосування наслідків пропуску такого строку до зазначених вимог позивачки.
Окрім того, спростовуючи доводи відповідача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надавала згоди на переведення боргу ТОВ «ФК «Фінілон», тому договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до нього від 18 листопада 2014 року) не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу за депозитними договорами № SAMDN25000722896355 та № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо позовних вимог про стягнення сум вкладів за договорами банківського вкладу
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), зокрема, дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнта є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
У пунктах 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.
Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102).
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановивши факт укладення сторонами 16 січня 2012 року договорів банківського вкладу № SAMDN25000722896355 (вклад «Стандарт, 12 мес.») та № SAMDN25000722896359 (вклад «Копилка 12 мес.») з внесенням позивачкою і наявністю на її депозитних рахунках грошових коштів та відсутність доказів виконання відповідачем зобов'язання щодо їх повернення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині і стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 сум вкладу у розмірі 6 000,00 доларів США та 1 258,32 доларів США.
АТ КБ «ПриватБанк» не оспорює факт укладення з позивачкою договорів банківського вкладу, внесення позивачкою грошових коштів за вказаними договорами на відкриті їй рахунки та розмір стягнутої з нього основної суми заборгованості, тому, незважаючи на те, що відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів визнає вимоги апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими.
Щодо позовних вимог про розірвання договорів банківського вкладу та стягнення відсотків за депозитами
У частині першій, другій статті 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-7907св20).
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20), зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Щодо визначення подібності правовідносин, то суд апеляційної інстанції враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-5369св19) зазначено, що «відповідно до змісту договорів про заощадження, звернення позивача із відповідною заявою про розірвання договорів вкладу свідчить про те, що ці договори розірвані з 16 червня 2014 року. […] Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за період з 16 червня 2014 року (дати розірвання договорів) до 15 серпня 2016 року (дати ухвалення рішення судом першої інстанції) (а.с. 58, т. 2), вважаючи, що має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу, розмір яких становить 1 % річних. […] У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що: «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. […] «в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити». У справі, що переглядається, суди встановили, що договори розірвані 16 червня 2014 року, а тому з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Тому в проценти за інший період не нараховуються».
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц (провадження № 61-9237св20) зазначено, що «строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов'язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються».
У справі, що переглядається, встановлено, що у 2014 році у зв'язку з припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим, де були укладені договори, позивачці заблоковано депозитні рахунки і нарахування відсотків по депозитам припинено.
Із наданих банком виписок по рахунку за договором № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року вбачається, що станом на 17 листопада 2014 року на депозитному рахунку № НОМЕР_3 обліковувались грошові кошти на загальну суму 6 079,39 доларів США, з яких 6 031,06 доларів США- депозит та 48,33 доларів США - нараховані за вкладом відсотки.
За договором № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року станом на 17 листопада 2014 року на депозитному рахунку № НОМЕР_4 обліковувались грошові кошти на суму 1 281,30 доларів США.
02 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання депозитних договорів та повернення вкладів з процентами, яку відповідач залишив без задоволення листом від 13 грудня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-211213/21377 (а.с. 16, 17).
У пункті 2 договорів банківського вкладу сторони домовились, що у випадку пред'явлення клієнтом вимоги про повернення вкладу зобов'язання сторін за договором припиняються і депозит повертається клієнту, тому враховуючи подану позивачкою і отриману відповідачем заяву про розірвання депозитних договорів та повернення вкладів з процентами, зазначений договір вважається розірваним протягом двох банківських днів, а саме з 04 грудня 2021 року на письмову вимогу вкладника.
З огляду на викладене договірні правовідносини між сторонами припинились саме із цієї дати, тому відсотки за користування депозитними коштами не могли нараховуватись.
У позовній заяві позивачка нарахувала банку проценти за договором № SAMDN25000722896355у розмірі 4 242,41 доларів США та за договором № SAMDN25000722896359 у розмірі 1 287,61 доларів США за період з 20 березня 2014 року по 01 лютого 2023 року, з чим суд першої інстанції погодився.
Однак, висновки районного суду в частині того, що до ухвалення рішення суду депозитні договори є діючими та відсоткова ставка застосовується саме у розмірі, яка була установлена у вказаних договорах, у зв'язку з чим із банку підлягають стягненню відсотки за користування депозитними коштами за період з 20 березня 2014 року по 01 лютого 2023 рокує помилковими.
Суд, пославшись в оскаржуваному рішенні, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), не вірно розтлумачив зроблені у ній правові висновки та не врахував обставини цієї справи, зокрема, що договори банківських вкладів були розірвані рішенням суду не у справі, яка переглядалась ОСОБА_3 , а в іншій цивільній справі. Саме у зв'язку з цим було зроблено висновок, що після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов'язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.
Отже, задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, не врахувавши, що виплата передбачених пунктом 1 договору та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договору вкладу та після припинення такого договору вказані проценти не нараховуються, а права та інтереси позивачки забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи період дії депозитних договорів № SAMDN25000722896355 та № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року до їх розірвання ОСОБА_1 відповідно до вимог заяви від 02 грудня 2021 року, колегія суддів в межах пред'явлених позовних вимог дійшла висновку, що стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачки підлягають невиплачені відсотки за договорами банківського вкладу за період з 20 березня 2014 року по 04 грудня 2021 року, а саме: за договором № SAMDN25000722896355 в сумі 3 703,23 доларів США (8 % річних від суми 6 000,00 доларів США за 2 816 днів); за договором № SAMDN25000722896359 в сумі 776,45 доларів США (8 % річних від суми 1 258,32 доларів США /визначена сума боргу позивачкою/ за 2 816 днів).
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) визначила порядок обчислення трьох процентів річних за відповідною формулою.
Так, три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми боргу помноженої на кількість днів прострочення і на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році).
Судом встановлено, що 02 грудня 2021 року позивачка звернулась із заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення її банківських вкладів на умовах договорів, що визнається відповідачем та підтверджується відповіддю банку від 13 грудня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-211213/21377, проте протягом двох банківських днів (як це передбачено умовами депозитних договорів) належні позивачці грошові кошти повернуто не було, а тому обов'язок з повернення банківських вкладів виник у відповідача перед позивачкою починаючи з 04 грудня 2021 року, відтак саме з цієї дати слід обраховувати початок прострочення виконання грошового зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми банківських вкладів з нарахованими відсотками підлягають частковому задоволенню, а самез відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 3 % річних за період із 04 грудня 2021 року по 31 січня 2023 року за договором № SAMDN25000722896355 в сумі 338,15 грн доларів США (9 703,23грн х 3 % х 424 дня / 365 днів), а за договором за договором № SAMDN25000722896359 в сумі 70,90 доларів США (2 034,77 грн х 3 % х 424 дня / 365 днів).
Щодо договору про переведення боргу та належного відповідача у справі.
АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилається на те, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки за мовчазної згоди вкладника перевів борг за депозитами на ТОВ «ФК «Фінілон».
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавала згоди на переведення боргу за договорами депозитного вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивачки.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) щодо переведення богу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах.
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19, від 14 квітня 2021 року у справі №757/61159/19-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19, від 11 січня 2023 року у справі № 201/5390/16-ц, від 17 лютого 2023 року у справі № 757/36133/18-ц та інших.
Вказане свідчить про те, що судова практика у даній категорії справ є сталою, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для відступу від вказаних висновків.
Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду у цій частині не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених в апеляційній скарзі постановах Верховного Суду, оскільки в наведених відповідачем справах висновки були зроблені з урахуванням подання позову до неналежних відповідачів, у той час як у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду до належного відповідача - АТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі та повинен відповідати за пред'явленим позовом ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині частково задоволених позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договорів банківського вкладу та стягнення сум депозитів, нарахованих відсотків та 3 % річних за вищевказані періоди та у відповідних сумах.
При цьому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу № SAMDN25000728858606 від 17 вересня 2012 року та стягнення заборгованості за ним не оскаржується АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційному порядку, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Щодо судових витрат
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
З огляду на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях в силу частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 6 588,16 грн.
За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, колегія суддів вважає за можливе понесені відповідачем у межах даної справи судові витрати, а саме 16 121,84 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (22 710,00 грн - 6 588,16 грн) компенсувати останньому за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року в частині частково задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розірвати договір банківського вкладу № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».
Стягнути із акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDN25000722896355 від 16 січня 2012 року у розмірі 6 000,00 доларів США, відсотки за період з 20 березня 2014 року по 04 грудня 2021 року у розмірі 3 703,23 доларів США та три проценти річних за період з 04 грудня 2021 року по 31 січня 2023 року у розмірі 338,15 доларів США.
Розірвати договір банківського вкладу № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк».
Стягнути із акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDN25000722896359 від 16 січня 2012 року у розмірі 1 258,32 доларів США, відсотки за період з 20 березня 2014 року по 04 грудня 2021 року у розмірі 776,45 доларів США та три проценти річних за період з 04 грудня 2021 року по 31 січня 2023 року у розмірі 70,90 доларів США.
Компенсувати акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 16 121,84 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній