Київський апеляційний суд
28 січня 2025 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Тютюн Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
на постанову судді Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року щодо нього,
Постановою судді Ірпінського міського суду Київської області від 21.11.2024 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Як встановив суд, 8 вересня 2024 року о 23 годині 50 хвилин ОСОБА_1 на вул. Нове шосе, 81 в м. Буча Київської області керував автомобілем "Ford Transit" д/н НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п.2.9 "а" Правил дорожнього руху. Результат огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням газоаналізатора "Drager" 1,72 ‰.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вину у вчиненні правопорушення він не визнавав та не визнає. З результатом огляду на стан сп'яніння, який проводився із застосуванням газоаналізатора "Drager", він не погодився і виявив бажання проїхати за направленням до закладу охорони здоров'я. Однак працівники поліції йому відмовили, не склали акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, чим порушили вимоги ч.3 ст.266 КУпАП, п.7 розділу І, п.10 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015, наслідком чого є недопустимість доказів, зібраних у цій справі, в тому числі протоколу про адміністративне правопорушення.
Посилаючись на Інструкцію із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджену наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, зазначає, що відеозапис має бути безперервним від початку фіксації порушення до його закінчення. З невідомих причин відмова поліцейських доставити його до закладу охорони здоров'я не зафіксована відеозаписом, як і факт зупинки автомобіля, яким він керував, оскільки при складанні протоколу він сидів на кермом і не керував транспортним засобом. Натомість є короткий відеозапис, який зафільмував його в різних місцях за відсутності вказівок поліцейських, з якої причини відеозйомка перервана. Відеозапис підтверджує, що від огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я він не відмовлявся.
Працівники поліції не роз'яснили йому суть вимоги пройти медичний огляд та процесуальні наслідки, які настають в залежності від варіанту поведінки водія (проходження медичного огляду чи відмова від його проходження), до моменту встановлення факту вживання алкоголю чи медичних препаратів та ступінь їх впливу на реакцію водія.
Суд першої інстанції не спростував його докази і належним чином не обґрунтував, чому не взяв до уваги викладені ним факти, і прийняв постанову, яка не містить мотивів, з яких суд дійшов висновку про доведеність його винуватості у вчинення правопорушення.
З огляду на викладене ОСОБА_1 , посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Малофєєва проти Росії" та "Карелін проти Росії", стверджує про відсутність у справі належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували обставини, викладені в протоколі. Тому просить постанову судді скасувати і закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Крім того, апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, поважність причин пропуску якого ОСОБА_1 мотивує тим, що на неодноразові звернення до суду копію постанови отримав лише 12.12.2024.
До апеляційного суду ОСОБА_1 , який повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився і не повідомив про поважні причини неявки. А тому згідно з ч.6 ст.294 КУпАП його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи клопотання та апеляційної скарги, приходжу до таких висновків.
Згідно з ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подана ОСОБА_1 16.12.2024, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Разом з тим, суддя розглянув справу під час відсутності ОСОБА_1 і дані про дату отримання ним копії постанови у справі відсутні. Постанова надіслана до Єдиного державного реєстру судових рішень 07.12.2024, у зв'язку з чим ставити під сумнів той факт, що її копію ОСОБА_1 отримав безпосередньо в суді 12.12.2024, немає. Враховуючи те, що складання апеляційної скарги потребує ознайомлення зі змістом рішення, яке оскаржується, і сама апеляційна скарга подана без невиправданої затримки, строк оскарження пропущений з поважних причин і підлягає поновленню.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що суддя місцевого суду згідно з ст.ст.245, 252, 280 КУпАП всебічно, повно і об'єктивно з'ясував обставини вчиненого правопорушення, дав належну оцінку доказам і виніс постанову, зміст якої відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення є обґрунтованим і підтверджується наявними в справі доказами.
Такими доказами є дані, що містяться в: протоколі про адміністративне правопорушення, в якому детально викладено суть порушення, вчиненого ОСОБА_1 ; роздрукованих показаннях газоаналізатора "Drager Alcotest 6820", згідно з якими за наслідками огляду ОСОБА_1 станом на 00 годин 03 хвилини 09.09.2024 рівень алкоголю у видихуваному повітрі становив 1,72 ‰; копії акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу; записі портативного відеореєстратора поліцейського.
Оскільки вказані докази узгоджуються між собою, суд правильно поклав їх в обґрунтування своїх висновків.
При цьому ОСОБА_1 до суду не з'явився і ніяких доказів не надавав, у зв'язку з чим твердження в апеляційній скарзі, що суддя не вказав у постанові, чому не взяв до уваги викладені ним факти, недоречні.
У відповідності з вимогами ч.ч.2, 3 ст.266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Процедура направлення поліцейськими водія для проведення огляду на стан сп'яніння до найближчого закладу охорони здоров'я у разі незгоди з його результатами на місці зупинки передбачена також п.6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 (далі - Порядок), п.7 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 (далі - Інструкція).
Згідно з п.3 розділу І Інструкції ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Згідно з п.7 розділу ІІ Інструкції установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Згідно з п.5 Порядку підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду та згода
водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.
Огляд проведений у зв'язку з виявленими у ОСОБА_1 ознаками, які зазначені в направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, як то запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови.
Записом портативного відеореєстратора поліцейського зафіксовано, що на вимогу пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу з використанням газоаналізатора "Drager" або в закладі охорони здоров'я ОСОБА_1 погодився пройти його на місці. Свою незгоду з результатами огляду ОСОБА_1 не висловлював, а тому підстав для направлення його на огляд до закладу охорони здоров'я не було.
Дійсно, акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, як це передбачено п.10 розділу ІІ Інструкції, поліцейськими не складався. Однак ця обставина не тягне за собою недійсність огляду, сама процедура проведення якого порушена не була.
На законність постанови судді ніяким чином не впливає відсутність фіксації автомобіля під керуванням ОСОБА_1 у русі, оскільки цим же відеозаписом підтверджується, що порушник, до якого звертаються саме як до водія, факт керування транспортним засобом не заперечував. У протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 власноручно записав, що їхав на кладовище. Включення портативного відеореєстратора поліцейським відбулося з моменту початку виконання службових обов'язків, коли ОСОБА_1 було повідомлено, що він був зупинений іншим патрулем, який поїхав на виклик. Цей відеозапис є безперервним, що узгоджується з вимогами Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018. Відтак, твердження в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 транспортним засобом не керував, що з результатом огляду не погодився і виявив бажання проїхати за направленням до закладу охорони здоров'я, не відповідають дійсності.
Цілком логічним є те, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, і що встановлення факту керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння у спосіб огляду водія тягне за собою адміністративну відповідальність.
Відтак, незрозумілими є доводи, що працівники поліції не роз'яснили суть вимоги пройти медичний огляд та процесуальні наслідки, які настають в залежності від варіанту поведінки водія (проходження медичного огляду чи відмова від його проходження), до моменту встановлення факту вживання алкоголю чи медичних препаратів та ступінь їх впливу на реакцію водія.
При цьому посилання на рішення Європейського суду з прав людини є абсолютно формальними, оскільки суд, розглядаючи справу, формулювання суті правопорушення, яка вказана у протоколі, не змінював і докази на підтвердження винуватості особи самостійно не збирав.
Таким чином винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, доведена повністю.
Стягнення на ОСОБА_1 накладене в межах строків, встановлених ст.38 КУпАП, і відповідає санкції відповідної частини статті.
Отже, постанова судді є законною та обґрунтованою і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Поновити ОСОБА_1 строк апеляційного скарження постанови судді Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2024 року, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 /однієї тисячі/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 /сімнадцять тисяч/ гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 /один/ рік за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду Т.М. Тютюн