03 лютого 2025 р. № 400/9427/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся з позовною заявою до суду до військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - Відповідач) з вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати, зокрема індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 400/12033/21;
- зобов'язання нарахувати і виплатити компенсації втрати частини доходів через порушення встановлених строків їх виплати, зокрема індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, згідно рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 400/12033/21.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням суду по справі № 400/12033/21 зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та доплату належної індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням при розрахунках січня 2008 року.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. На підставі ч. 4 ст. 159 КАС України суд кваліфікує неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач у період з 07.10.2010 по 22.05.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/12033/21 від 31.08.2023 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильних нарахування та виплати ОСОБА_1 , на виконання Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 по справі № 400/1661/19, індексації грошового забезпечення за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, без застосування при цьому нарахуванні січня 2008 року, як місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, тобто без врахування правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 22.07.2020 по справі № 400/3017/19.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням при розрахунках січня 2008 року, як місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
12.08.2024 р. позивач звернувся з відповідною заявою до військової частини НОМЕР_1 , щодо виплати компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідач відповіді на заяву від 12.08.2024 р. не надав.
Не погодившись з такою бездіяльністю позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Справу розглянуто судом в порядку письмового провадження.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, судом встановлено :
В силу прямої дії ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон №2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Пункти 1, 2 цього Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно пункту 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Статтею 55 Закону України від 09.04.1992, № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) також визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, ст. 55 Закон № 2262-XII та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Позивач просить нарахувати та виплатити компенсацію втрату частини доходів по 28.02.2018, однак станом на день звернення до суду з даним позовом по вказаний період виплата не здійснена.
Отже, оскільки перерахунок та виплата індексації позивачу з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. не здійснена, а отже відсутня виплата в розумінні Закону №2050-ІІІ, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 03.02.2025 р.
Суддя Н. В. Лісовська