Справа № 755/12200/24
Провадження № 2/755/562/25
"05" лютого 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Мартюк К.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (далі - ТОВ «Цикл Фінанс») звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 14 січня 2022 року
№ S-00012528 в загальному розмірі 7 500,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту
- 2 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 5 500,00 грн та судові витрати, що складаються з витрат на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гвадіана» (далі - ТОВ «ФК «Гвадіана») та ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у позику № S-00012528, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування ними на строк до 20 днів. Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підписанням кредитного договору відповідач засвідчила також, що вона ознайомлена з умовами Договору та Правилами, Паспортом кредиту. Первісний кредитор зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином.
07 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором.
На дату звернення ТОВ «Цикл Фінанс» до суду борг за кредитним договором становить: - 7 500,00 грн, що складається з: суми боргу по тілу кредиту - 2 000,00 грн; суми боргу по відсоткам - 5 500,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 7 500,00 грн та судові витрати.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк на усунення недоліків - два дні з дня отримання копії ухвали про залишення позову без руху.
15 серпня 2024 року представником ТОВ «Цикл Фінанс» - адвокатом Юхименком Ю.Ю., через систему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази направлення позовної заяви з додатками на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, чим виконано вимоги ухвали про залишення позову без руху у встановлений судом строк.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подала. Конверт з ухвалою про відкриття провадження, що двічі направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня
2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 14 січня 2022 року між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ОСОБА_1 укладено договір № S-00012528 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Гвадіана» зобов'язалося надати відповідачу кредит у сумі 2 000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності та забезпеченості, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС кредитодавця, доступ до якої забезпечується позичальнику через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході в особистий кабінет (пункти
1.1, 1.2 договору).
Кредит надано строком на 20 днів, тобто до 02 лютого 2022 року від дати надання кредиту (пункт 2.1 договору).
Згідно пункту 2.2 договору кредитодавець надає кредит шляхом його переказу на рахунок позичальника протягом 3-х календарних днів з дня укладення договору. Кредит надається позичальнику у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної позичальником НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 2.6 договору за користування кредитом встановлена стандартна процентна ставка 2,50 % на добу.
Згідно із пунктом 3.1 плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою, становить 912,50 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом і не може бути збільшена без письмової згоди позичальника. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом включаючи день отримання та день його повернення, дати пролонгацій та автопролонгації.
Прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом згідно додатку
№ 1 до цього договору не зупиняє нарахування процентів, як протягом строку надання кредиту, визначеного пунктом 2.1 цього договору, так і після закінчення цього строку протягом подальшого користування позичальником наданими грошовими коштами, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавцем (пункт 3.6 договору).
Відповідно до пункту 4.1 договору клієнт має право продовжити (пролонгувати) строк повернення кредиту. Для цього він зобов'язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату пролонгації проценти за користування кредитом та пеню/штраф у разі наявності. Продовження строку надання кредиту доступне всім позичальникам до 90 дня прострочення зобов'язання включно. З 91 дня прострочення зобов'язання продовження строку надання кредиту доступне тільки для клієнтів, сума (тіло) кредиту яких перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Оплата в повному обсязі нарахованих процентів за кредитом є підтвердженням згоди позичальника щодо активації/продовження строку надання кредиту потребує підписання додаткових угод до цього договору.
Згідно пункту 11.1 договору строк дії цього договору становить 20 днів.
Цей договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого передбачено Законом України «Про електронну комерцію» (пункт 12.2 договору).
До матеріалів справи також долучено додаток № 1 до договору від 14 січня 2022 року
№ S-00012528, у якому відображено графік платежів, реальну річну процентну ставку (241 338,08 % річних) та обчислення загальної вартості кредиту, що становить 3 000,00 грн, з яких: сума кредиту - 2 000,00 грн, проценти за користування кредитом - 1 000,00 грн.
Аналогічні умови кредитування визначені в паспорті споживчого кредиту, що міститься в матеріалах справи, зокрема вказано, що процентна ставка в період строку кредиту становить - 2,50 % в день, що складає 912,50 % річних (пільгова ставка), водночас, застосування процентної ставки у розмірі 2,50 % в день передбачено також у випадку невиконання умов щодо застосування пільгової процентної ставки та в період пролонгації, а також в період прострочення виконання зобов'язань. Процентна ставка, що застосовується при невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту
- 2,50 % в день, нараховується на початкову суму кредиту, нараховується і за період прострочення, але не більше 90-ти календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 14 січня 2022 року № S-00012528, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір оформлений сторонами в письмовій формі.
Відповідачем не спростовано факту укладення кредитного договору від 14 січня 2022 року
№ S-00012528.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 14 січня 2022 року
№ S-00012528 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 7 500,00 грн, з яких:
2 000,00 грн - залишок заборгованості за тілом кредиту, 5 500,00 грн - залишок заборгованості за відсотками.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Із дослідженого судом договору від 14 січня 2022 року № S-00012528 встановлено, що його укладено в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року
№ 127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як встановлено судом, договір від 14 січня 2022 року № S-00012528 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатору, та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З наданих матеріалів вбачається, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, судом встановлено, що укладений між сторонами договір від 14 січня 2022 року
№ S-00012528 відповідає вимогам Закону та є обов'язковим до виконання.
Кредитний договір від 14 січня 2022 року № S-00012528 містить персональні дані клієнта, зокрема, зазначення номеру банківського рахунку/картки, паспортних даних відповідача, адреси проживання/реєстрації та контактної інформації.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
На підтвердження виконання ТОВ «ФК «Гвадіана» зобов'язання за кредитним договором від 14 січня 2022 року № S-00012528, надано копію інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» від
13 травня 2024 року № 1544/05 відповідно до якої через платіжний сервіс «Platon» 14 січня 2022 року о 15:30 год. проведена успішна транзакція з переказу коштів у сумі 2 000,00 грн на картку
№ НОМЕР_1 , призначення платежу «Виплата кредиту за договором № S-00012528 ОСОБА_1 НОМЕР_2».
Отже, судом встановлено, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від
14 січня 2022 року № S-00012528 ТОВ «ФК «Гвадіана» надало відповідачу кредитні кошти у встановленому договором розмірі.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів за договором від
14 січня 2022 року № S-00012528 належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідно до розрахунку позивача дорівнює - 2 000,00 грн за тілом кредиту, 5 500,00 грн - за відсотками.
Відповідач контррозрахунку заборгованості суду не надав.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від
23 вересня 2015 року у справі № 6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З матеріалів справи судом встановлено, що 07 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами відповідно до реєстру боржників згідно Додатку № 1. Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває права грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами (пункти 1.1, 1.2 договору). Права вимоги переходять до фактора з моменту набрання чинності договором та підписання Акту приймання-передачі прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
07 травня 2024 року на виконання вказаних умов договору факторингу ТОВ «Цикл Фінанс» передало ТОВ «ФК «Гвадіана» грошові кошти в сумі 128 451,00 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 6141.
Також 07 травня 2024 року між ТОВ «Цикл Фінанс» передало ТОВ «ФК «Гвадіана» підписано Акт приймання-передачі Реєстру Боржників від 07 травня 2024 року до Договору факторингу від
07 травня 2024 року № 1, відповідно до якого, згідно з вимогами пункту 8.2. Договору факторингу від 07 травня 2024 року № 1, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників від 07 травня 2024 року, складений за формою згідно із Додатком № 1 до Договору. Кількість боржників 2 119.
Згідно з витягом з реєстру прав вимоги, який є додатком до договору факторингу від 07 травня 2024 року № 1, вбачається, що право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про надання коштів у позику від 14 січня 2022 року № S-00012528 на суму боргу 4 050,00 грн, з яких: 2000,00 грн - залишок по тілу кредиту, 2 050,00 грн - залишок заборгованості по відсоткам, передано від ТОВ «ФК «Градіана» до ТОВ «Цикл Фінанс».
Матеріали справи не містять повідомлення боржника ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 14 січня 2022 року № S-00012528 та передачу персональних даних боржника, надання йому інформації про фактора, що обумовлено частиною першою статті 18 Закону України «Про споживче кредитування».
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що ТОВ «ФК «Гвадіана» передало ТОВ «Цикл фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 січня
2022 року № S-00012528 на суму 4 050,00 грн, з яких 2 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 2 050,00 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 14 січня 2022 року станом на 24 травня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 складає 4 050,00 грн, з яких:
2 000,00 грн - сума боргу за тілом кредиту, 2 050,00 грн - сума боргу за відсотками.
При цьому, позивачем проведено додаткове нараховання відсотків за користування кредитними коштами за період з 14 січня 2022 року по 04 травня 2022 року (110 календарних днів), відповідно до розрахунку ТОВ «Цикл Фінанс» розмір заборгованості ОСОБА_1 складає
7 500,00 грн, з яких: 2000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 500,00 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Судом встановлено, що відповідачем факту отримання коштів за кредитним договором не спростовано, доказів погашення кредитної заборгованості суду не надано, власного розрахунку заборгованості за кредитним договором не надано.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами, вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.
Відповідно до статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи за кредитним договором від 14 січня 2022 року
№ S-00012528, укладеним між ТОВ «ФК «Гвадіана» та ОСОБА_1 , відповідачем порушено умови договору в частині погашення основної заборгованості, оскільки матеріали справи не містять інформації про внесення відповідачем грошових коштів на погашення наявної заборгованості та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявність заборгованості перед позивачем за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн.
З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк, кошти не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням у розмірі 2 000,00 грн, що підлягає стягненню з відповідача.
Щодо вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами суд зазначає таке.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Судом встановлено, що відповідачем факту отримання коштів за кредитним договором від
14 січня 2022 року № S-00012528 не спростовано, доказів погашення кредитної заборгованості суду не надано, власного розрахунку заборгованості за кредитним договором не надано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі
№ 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) зроблено висновок, що «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від
04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), у постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі
№ 707/206/22 (провадження № 61-9369св22).
Однак суд враховує, що згідно з умовами договору сторонами погоджено розмір процентної ставки - 2,50 % на добу протягом 20-ти днів, що становить 1 000,00 гривень (50 грн х 20 днів). Також сторонами була визначена загальна сума повернення кредиту з нарахованими процентами
(2 000,00 грн за тілом кредиту + 1 000,00 грн за нарахованими проценти) в розмірі 3 000,00 грн.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.
Здійснений позивачем розрахунок свідчить, що відсотки становлять суму 5 500,00 грн, однак нараховувались вони після визначеного періоду кредитування, що не відповідає умовам договору, а даних про застосування процедури пролонгації матеріали справи не містять.
Також враховуючи, що наданий розрахунок складений позивачем і не містить деталізації зокрема щодо часткового погашення тіла кредиту, сум на які нараховувались проценти і періоду їх нарахування, вказаний розрахунок не є належним та допустимим доказом у справі, а тому не приймається до уваги.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором від
14 січня 2022 року № S-00012528 у розмірі 7 500,00 грн з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 20 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 5 500,00 грн.
Відповідачем не надано контррозрахунку суми заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за користування кредитом. Також відповідачем не надано доказів щодо належного виконання ним умов кредитного договору.
З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк, кошти не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість згідно договору від 14 січня 2022 року № S-00012528 за основним зобов'язанням у розмірі 2 000,00 грн та за нарахованими відсотками у розмірі 1 000,00 грн, що нараховані у межах погодженого сторонами строку кредитування з 14 січня 2022 року по 02 лютого 2022 року.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України, частини першої, третьої статті
137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У Постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі
№ 922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 12 березня 2018 року серії КВ
№ 000117, довіреність від 18 червня 2024 року, договір від 03 червня 2024 року № ЦФ/2024 про надання правничої допомоги, укладений між Адвокатським об'єднанням «Альма Теміс» та ТОВ «Цикл Фінанс», додаткову угоду від 03 червня 2024 року № 1 до договору 03 червня 2024 року
№ ЦФ/2024 про надання правничої допомоги, Акт прийому-передачі наданих послуг від 18 червня 2024 року № 12 на суму 3 500,00 грн, а також платіжну інструкцію від 04 червня 2024 року № АТ0012 на суму 3 500,00 грн про сплату за договором від 03 червня 2024 року № ЦФ/2024.
Суд враховує, що дана справа про стягнення заборгованості за кредитним договором за критеріями предмету та підстав позову, кількості учасників та предмету доказування належить до справ незначної складності, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада
2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року
№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті
41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться документально підтверджені витрати позивача на правову допомогу на загальну суму 3 500,00 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення даної вимоги у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, оскільки відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі - 1 400,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати, а саме витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 05 липня 2024 року про оплату судового збору на суму 2 422,40 грн.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору у сумі 968,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 526, 534, 549, 610, 611, 615, 625, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, статтями 12, 13, 49, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за договором від 14 січня 2022 року № S-00012528 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що складається із простроченої заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок), заборгованості за відсотками у розмірі 1 000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок), що разом складає 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок), витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1 400,00 грн (одна тисяча чотириста гривень
00 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43453613, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду виготовлено 05 лютого 2025 року.
Суддя О.О. Хромова