Справа №:755/2520/24
Провадження №: 2/755/3478/25
"05" лютого 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Коваленко І.В.,
за участі секретаря судових засідань - Грищенко С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якому просив суд стягнути з відповідачів: заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії з жовтня 2016 року, з липня 2016 року заборгованість за гаряче водопостачання, у розмірі 77 804,46 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 8 899,23 грн, 3% річних у розмірі 2 180,87 грн та судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Позовну заяву обґрунтував тим, що ТОВ «Євро-реконструкція» здійснює надання послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , зокрема, до квартири АДРЕСА_2 , на підставі ліцензії № 198 від 01.06.2012 року. Письмовий договір з позивачем про надання послуг відповідачі не укладали, однак вони не звільняються від сплати за спожиті житлово-комунальні послуги. Відповідачі своєчасно з жовтня 2016 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, з липня 2016 року за послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01.01.2024 у розмірі 77 804,46 грн., відповідно до ст. 625 ЦК України на розмір заборгованості нараховані 3% річних у розмірі 2 180,87 грн., інфляційні втрати в розмірі 8 899,23 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
06.05.2024 року (вх.№25829) від представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Зубко Анастасії Олександрівни надійшов відзив на позов, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи. Зокрема, заперечуючи щодо стягнення основної суми заборгованості, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Зубко А.О. вказувала, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості не зазначено яким чином було здійснено нарахування, і на підставі чого вони були нараховані, а тому невідомо з яких підстав була нарахована вказана сума заборгованості. Щодо посилань позивача на ст. 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов'язаний утримувати своє майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, звертала увагу суду, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником 3/4 частин квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 з 21.05.2021року.
Окрім того, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Зубко А.О. просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог ТОВ «Євро-реконструкція», за якими позивач просить стягнути заборгованість з липня 2016 року по грудень 2023 року, оскільки позивач сам здійснював нарахування за послугу з опалення та гарячого водопостачання та йому достеменно було відомо про відсутність оплат з боку відповідачів з липня 2016 року за послугу з гарячого водопостачання та з жовтня 2016 року. Однак, з позовом до суду позивач звернувся лише у лютому 2024 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Таким чином, на думку сторони відповідача, до вимог про стягнення заборгованості з гарячого водопостачання за період з липня 2016 по грудень 2023 року та заборгованості з постачання теплової енергії за період з жовтня 2016 року по грудень 2023 року задоволенню не підлягають.
Щодо нарахування інфляції та 3% річних сторона відповідача, посилаючись на пп. 4 п. З Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-ІХ, вказувала, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID 19» було введено карантинні заходи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року. Таким чином, на думку представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Зубко А.О., нарахування 3% річних та інфляційних витрат за період з березня 2020 року по 30 червня 2023 року є незаконними і вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
17.05.2024 року (вх. №28366) від представника позивача ТОВ «Євро-реконструкція» - Костюченко В.А. надійшло пояснення щодо стягнення заборгованості, з урахуванням поданої відповідачкою ОСОБА_2 заяви про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності.
Щодо відсутності інформації про порядок та підстави здійснення нарахувань, внаслідок яких утворилась вказана сума заборгованості, позивач зазначив, що надав суду та відповідачу деталізовані розрахунки суми заборгованості за послуги з постачання централізованого опалення/постачання теплової енергії та деталізований розрахунок за послугу з постачання гарячої води, які містять інформацію, яким чин позивач визначив щомісячну суму заборгованості (які тарифи ним застосовувались, яка кількість спожитої води враховувалась, з чого позивач виходив, визначаючи саме такий розмір щомісячних споживань води відповідачами (кількість зареєстрованих осіб, покази лічильників тощо), кількість зареєстрованих осіб, щомісячну кількість спожитої гарячої води, порядку нарахування коштів тощо.
Щодо зазначення відповідачем у відзиві про ОСОБА_2 як про власника квартири АДРЕСА_3 , то позивач посилаючись на отриману відповідь Дніпровської районної в м. Києві держави адміністрації, вказує, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: ОСОБА_1 зареєстрована з 20.02.1997 року, ОСОБА_2 - з 20.02.1997 року, ОСОБА_3 - з 20.02.1997 року.
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 20.02.1997 року, а тому на момент подачі позовної заяви відповідач отримував та користувався послугами з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води разом з членами своєї сім'ї.
Щодо строків позовної давності позивач звертав увагу суду, що відповідачі своєчасно з жовтня 2016 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та з липня 2016 року за отримані послуги постачання гарячого водопостачання, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01.01.2024 року в розмірі 77 804,46 грн., з яких заборгованість з централізованого опалення/постачання теплової енергії становить 33 035,74 грн., та заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання в розмірі 44 768,72 грн. Посилався на положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності тривалістю у три роки та на ст. 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності, а також на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУІБ- 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України був встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений (від 25 березня 2020 року № 338, від 20 травня 2020 року № 392, від липня 2020 року № 641, від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року №956, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 23 лютого 2022 № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від серпня 2022 № 928).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1323 вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України до від 25 березня 2020 ра № 338 та від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якими продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню СОVID-19 до 30 червня 2023 року. Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року. Строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідні положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановлена Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширень коронавірусної хвороби (СОVID-19). Тому заява відповідача про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності може бути застосована судом лише до заявлених позовних вимог за отримані послуги з постачання теплової енергії/центрального опалення в межах періоду 01.10.2016 року по 12.03.2017 року та за послуги з постачання гарячої води в межах періоду з 01.07.2016 року по 12.03.10'7 року.
З урахуванням заявленої відповідачем заяви про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, підлягає стягненню заборгованість послугу з централізованого опалення/постачання теплової енергії постачання гарячої води складає 71 240,80 грн. (за централізоване опалення 26 816,86 грн. + постачання гарячої води 44 423,94 грн.), інфляційна складова боргу складає 5 633,14 грн. (за централізоване опалення 2 067 грн. + постачання гарячої води 3 565,60 грн.) та 3 % річних складають 1 168,86 грн. (централізоване опалення 392,77 грн. + постачання гарячої води 776,09 грн.).
Щодо нарахування інфляції та 3% річних позивач звертав увагу суду на наступні положення діючого законодавства України. Вказував, що Законом України від 28.07.2022 №2468-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження», а саме, тимчасово, на період дії воєнного стану, забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.
Пункт 102 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» доповнено новим абзацом згідно із Законом від 27.07.2022 № 2455-ІХ, в редакції Закону від 27.07.2022 №2456-ІХ, а саме зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
При цьому, вимоги Законів України від 28.07.2022 № 2468-ІХ, від 27.07.2022 №2456-ІХ, від 27.07.2022 №2455-ІХ не обмежуються права теплопостачальних організацій (виконавців послуг) чи інших підприємств, що надають споживачам житлово-комунальні послуги, стягувати заборгованість за спожиті послуги, яка в зв'язку із не проведенням споживачем своєчасної оплати наданих послуг - утворилась до моменту введення в дію військового стану (до 23.02.2022 року), та направляти позовні заяви та заяви про видачу судових наказів до суду, а також заяв на відкриття виконавчого провадження про стягнення заборгованості за спожиті послуги, яка утворилась до введення в дію військового стану.
Крім цього, постановою Кабінету міністрів України від 05 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», яка набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року, установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахування процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Таким чином, постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2022 №206 встановлено заборонену нарахування в період дії воєнного стану неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань та 3% річних на заборгованість за спожиті житлово-комуна послуги, яка виникла в період дії воєнного стану.
Оскільки, 3% річних та інфляційні втрати, які передбачені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання мають компенсаційний характер, тому до положення даної статті закону застосовує загальний строк позовної давності.
Посилаючись на доданий до позовної заяви Розрахунок суми боргу за послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячого водопостачання, позивач звертає увагу, що у ньому чітко вказано, що заборгованість обліковується станом на 01.02.2024 року нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу здійснюється по 23.02.2022 року, тобто до введення в дію воєнного стану в Україні.
19.06.2024 року (вх. №34671) від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Молявко О.М. надійшло клопотання про поновлення строку за зверненням із відзивом на позов.
Інших заяв та клопотань від учасників процесу не надходило.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, надання послуг з постачання теплової енергії/централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 , зокрема, до квартири АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», на підставі ліцензії № 198 від 01.06.2012 року.
Судом встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: ОСОБА_1 зареєстрована з 20.02.1997 року, ОСОБА_2 - з 20.02.1997 року, ОСОБА_3 - з 20.02.1997 року. Даний факт підтверджується отриманими на запит суду відомостями з Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА».
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником 3/4 частини квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування №517 від 21.05.2021. Відповідач ОСОБА_3 є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину №3-864, виданого 26.09.2016 року Десятою державною нотаріальною конторою.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»).
За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) це - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. (ст.1 Закону України «Про теплопостачання»)
Теплова енергія це - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Теплопостачальною організацією - є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії (ст.1 Закону України «Про теплопостачання»).
Отже, ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (Дарницька ТЕЦ) - є теплопостачальною організацією, яка виробляє теплову енергію та надає послуги з постачання централізованого опалення та гарячої води в житлові будинки Дніпровського та Дарницького районів міста Києва, у тому числі й до будинку АДРЕСА_1 , зокрема, до квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до вимог ст.25 Закону України «Про теплопостачання», теплопостачальна організація, серед іншого, має право: укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»; обмежувати або припиняти постачання теплової енергії споживачам після письмового попередження, надісланого не пізніше ніж за три робочі дні, в разі заборгованості за спожиту теплову енергію в порядку, встановленому законодавством.
Споживачем теплової енергії є - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. (ст.1 Закону України «Про теплопостачання»)
Матеріали справи свідчать, що між сторонами договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не укладався.
У той же час, відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
23 липня 2014 року у газеті «Хрещатик» № 103 (4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення до відповідних житлово-експлуатаційних організацій або до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ».
З матеріалів справи вбачається, що проект договору про надання ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» послуг централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 № 111 (4511).
Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) врегульовані права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором.
Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов'язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг одночасно покладено як на споживача (Відповідача), так і на виконавця (Позивача) (п.1 ч. 2 ст. 7, п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Обов'язок споживача щодо своєчасного укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії також встановлений у ст. 24 Закону України «Про теплопостачання».
Законом України № 2189 - VIII від 09.11.2017 «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 та Правилами надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1182 визначено порядок укладання індивідуальних договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання і укладаються з урахуванням статей 63, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, були опубліковані на офіційному веб-сайті ТОВ «Євро-Реконструкція» 13 жовтня 2021 року.
З урахуванням норми п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017, індивідуальним споживачем є фізична чи юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб за з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189- VIII 09.11.2017 споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг отриманих ним до укладення відповідного договору.
Крім того, в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачі є споживачами комунальних послуг.
Даним Законом передбачено, що під договором слід розуміти усну чи письмову угоду між споживачем та виконавцем послуг. Цей Закон також передбачає оформлення письмової угоди через посередництво квитанцій та інших розрахункових документів.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частиною 3 статті 13 Конституції України передбачено, що власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.
Власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно власники квартир багатоквартирних будинків є співвласникам усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньо будинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання належать до інженерного обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною. Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку пропорційно своїй частці спільного майна у будинку. Тобто, усі співвласники багатоквартирного будинку зобов'язанні проводити оплату за опалення місць загального користування, пропорційно своїй частці спільного майна у будинку.
Відсутність договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача (Відповідачів) від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 401/710/15-ц, Постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц та від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, не дивлячись на те, що відповідачі впродовж певного періоду споживали послуги без укладеного з позивачем договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, останні не звільняються від оплати за спожиті послуги у повному обсязі.
Суд також враховує той факт, що звернень з приводу ненадання або неналежного надання послуг від відповідачів протягом спірного періоду не надходило. Будь-якого належного й допустимого доказу, зокрема акту про відключення будинку чи квартири відповідача від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання, у визначеному Законом порядку, відповідачами до матеріалів справи не надано.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги також визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Дана норма узгоджується з положеннями ст.19 Закону України «Про теплопостачання», згідно якої споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до п.п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.
Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов'язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України зобов'язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, а тому особи, що є користувачами квартири несуть солідарні зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг.
Разом з тим, відповідно до ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, відповідачі належним чином свої зобов'язання по своєчасній сплаті комунальних послуг не виконують, внаслідок чого утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з жовтня 2016 року та з липня 2016 за гаряче водопостачання, у розмірі 77 804,46 грн, що підтверджується долученими позивачем розрахунками заборгованості (а.с.12-14).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Судом встановлено, що відповідачі своєчасно з жовтня 2016 року не вносили плати за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, з липня 2016 року за отримані послуги з постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.01.2024 складає 77 804,46 грн., з яких заборгованість з централізованого опалення становить 33 035,74 грн, заборгованість за послугу з гарячого водопостачання - 44 768,72 грн., ці обставини підтверджуються долученими до справи доказами, які надано позивачем.
Разом з тим, приймаючи до уваги заяву відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положення статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Згідно частини першої ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Представник позивача у відповіді на відзив стосовно застосування позовної давності посилається на п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений ( від 25 березня 2020 року № 338, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 23 лютого 2022 № 229, від 27 травня 2022 року № 630 , від 19 серпня 2022 № 928 був неодноразово продовжений.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 вносились зміни до постанов Кабінету Міністрів України до від 25 березня 2020 року № 338 та від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якими продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30 квітня 2023 року.
Отже, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року. Строк позовної давності за всіма вимоги, що виникли після березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згідно розрахунку заборгованості за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії борг нараховується з жовтня 2016 року та за послуги з гарячої води з липня 2016 року.
Суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності щодо нарахування боргу за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії з жовтня 2016 року по 12 березня 2017 року та за гаряче водопостачання з липня 2016 року по 12 березня 2017 року.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги відзив відповідача, оновлений розрахунок позивача, приймаючи до уваги заяву сторони відповідача про застосування загального строку позовної давності до вимог позивача, відповідь на відзив представника позивача на заяву про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що позов ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню, з урахуванням правил загальної позовної давності, та присуджує до солідарного стягнення з відповідачів нараховану позивачем за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2024 року заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 26 816,86 грн; та нараховану позивачем за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2024 року заборгованість за послугу з гарячого водопостачання (постачання гарячої води) у розмірі 44 423,94 грн.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в пункті 10 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. (Постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц)
Крім того, застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.
Разом з тим, суд враховує, що 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року й діє станом на день розгляду справи.
17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Крім цього, постановою Кабінету міністрів України від 05 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», яка набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року, установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахування процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Таким чином, ураховуючи наявність встановленого судом факту порушення відповідачами виконання зобов'язань по оплаті послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії та послуг з гарячого водопостачання/постачання гарячої води, подану відповідачами заяву про застосування строків позовної давності, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, суд визнає правомірною вимогу позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів на його користь втрати від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку - 5 633,14 грн. та 3% річних у розмірі 1 168,86 грн., нараховані позивачем за період з 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 658,58 грн (78 042,80/88 884,56 х 100), з кожного - по 886,19 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509, 526, 625, 901, 903 ЦК України, ст.ст.1, 13, 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», ст.2,4,6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» заборгованість за період з 12.03.2017 року по 31.12.2024 року за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 26 816,86 грн, за послуги за постачання гарячої води у розмірі 44 423,94 грн, 3% річних у розмірі 1 168,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 633,14 грн., що разом становить 78 042,80 грн (сімдесят вісім тисяч сорок дві гривні вісімдесят копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» судовий збір у розмірі 886,19 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» судовий збір у розмірі 886,19 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» судовий збір у розмірі 886,19 грн.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція», код ЄДРПОУ: 37739041, місцезнаходження: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП невідомий, адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 05 лютого 2025 року.
Суддя: