Іменем України
28 січня 2025 року
м. Харків
справа № 642/7544/21
провадження № 22-ц/818/311/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря: Смелянець К.І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року, постановлене під головуванням судді Вікторова В.В., -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, прийнятої судом 25.10.2023 року, просив суд:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок літ."А- 2" з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр.колодязь №2 загальною площею 227.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA державний номерний знак НОМЕР_1 ;
- у порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ."А-2" з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр.колодязь №2 загальною площею 227.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.098 га
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.098 га;
- припинити право власності позивача на належну частку у рухомому майні - автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, державний номерний знак НОМЕР_1 , визнати право особистої приватної власності за відповідачем на автомобіль марки ЗАЗ модель VIDA, державний номерний знак НОМЕР_2 , та стягнути на користь позивача грошову компенсацію вартості частки вказаного автомобіля у розмірі 79953,18 грн., та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя: - визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №1, тр. колодязь №2 - загальною площею 227.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .; визнано за ОСОБА_2 право власності на іншу частину житлового будинку літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №1, тр. колодязь №2 - загальною площею 227.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки вартості автомобіля марки ЗАЗ модель VIDA, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , у розмірі 79953 грн. 17 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір за подання позову в сумі 8510 грн. 23 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, відступивши від засади рівності часток подружжя, та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 32,24% житлового будинку літ “А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №1, тр. колодязь №2 - загальною площею 227.5 кв.м та земельної ділянки, площею 0,098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . За ОСОБА_2 визнати право особистої приватної власності на 67,76% житлового будинку літ “А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №1, тр. колодязь №2 - загальною площею 227.5 кв.м та земельної ділянки, площею 0,098 га (кадастровий номер 6310137200:08:010:0011), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права; Вказує, що при розгляді справи, судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки з одночасним поділом домоволодіння, яке на ній знаходиться, не відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди нормам закону.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Рішення суду в частині компенсації вартості автомобіля сторонами не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено та сторонами не заперечується, що житловий будинок літ. «А-2» з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №1, тр. колодязь №2 - загальною площею 227.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, оскільки був побудований ними під час перебування у шлюбі за спільні кошти, незалежно від того, що право власності зареєстровано за відповідачем. В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідачки та поділу не підлягає.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 08.06.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб зареєстрований виконавчим комітетом Коктебельської селищної ради м. Феодосії Автономної Республики Крим актовий запис №10.
Сторони мають двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюбний договір не укладався.
Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09.03.2021 року.
В період шлюбу, а саме 08.11.2017 року ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу за особисті кошти придбала у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0980, кадастровий номер 6310137200:08:010:0011 за 637580,00грн. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На цій земельній ділянці сторонами в період шлюбу збудовано погосподарським способом житловий будинок літ."А- 2" з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр.колодязь №2 загальною площею 227.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано 17.05.2019 року на підставі Декларації про готовність об?єкта до експлуатації серія ХК №141191310636, виданої 11.05.2019 року Інспекцію ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.10.2021 року.
Вартість житлового будинку складає 2234560.96 грн. відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості № 201-20211031-0002933777 від 31.10.2021 року, разом із земельною ділянкою, на якій він розташований складає 2468205,48 грн.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що між сторонами наявний спір щодо поділу майна подружжя, оскільки, об'єкт нерухомості: будинок з господарським будівлями та спорудами побудований за спільні кошти та спільними зусиллями сторін в період шлюбу, а відтак є спільним сумісним нерухомим майном, в зв'язку з чим підлягає поділу в рівних частинах між сторонами, та земельна ділянка під таким будинком належить подружжю у тих же частках, незважаючи на підставу отримання її для титульного власника, а тому зважаючи на те, що відповідачем зазначені обставини не визнаються, позивач вимушений звернутися до суду із даним позовом.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто ст. 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Зазначені вимоги Сімейного кодексу України кореспондуються з ч.3 ст.368 ЦК України майно, за якою набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 08.11.2017 року ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу за особисті кошти придбала у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0980, кадастровий номер 6310137200:08:010:0011 за 637580,00грн. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На цій земельній ділянці сторонами збудовано погосподарським способом житловий будинок літ."А- 2" з господарськими будівлями та спорудами: зливна яма №l, тр.колодязь №2 загальною площею 227.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірний житловий будинок було зареєстровано 17.05.2019 року на підставі Декларації про готовність об?єкта до експлуатації серія ХК №141191310636, виданої 11.05.2019 року Інспекцію ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.10.2021 року.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначене нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.
Матеріали справи свідчать про те, що після розірвання шлюбу відповідачем було проведено ряд ремонтних робіт, що підтверджується Договором підряду на виконання робіт №б/н від 02.04.2021; Актом приймання виконаних робіт від 13.12.2021 року; Розпискою виконавця ФОП Науменко І.О. про отримання від ОСОБА_2 коштів.
Відповідно до висновку судової комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи №37-23 від 26.04.2023 року проведеної на підставі заяви адвоката Стеця М.Л. в порядку ст.106 ЦПК України судовим експертом Бихно М.В., призначеним відповідно до розпорядження від 04.04.2023 року ТОВ «Судово-експертна компанія «АЛІНГЕЗ», частка, якій відповідає вартість земельної ділянки по відношенню до вартості спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою, становить 21,22%; будівельні роботи, зазначені у акті б/н приймання виконаних будівельних робіт від 13.12.2021 року, що складений ФОП ОСОБА_6 , за договором підряду на виконання робіт об/н від 02.04.2021 року загальною вартістю 656 996,84 грн ідентифікуються, як «невід'ємні поліпшення» спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою; частка, якій відповідають будівельні роботи здійснені після 09.03.2021 року (дата розірвання шлюбу) за договором підряду на виконання робіт б/н від 02.04.2021 року, та визначені як невід'ємні поліпшення об'єкту по відношенню до вартості спірних житлового будинку разом із земельною ділянкою становить 14,30 %.
Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру часток у спільному майні подружжя та в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо розподілу земельної ділянки. Проте такі доводи апелянта не грунтуються на законі.
Доводи апелянта щодо наявності підстав для збільшення частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, у зв'язку з тим, що відповідачем були здійснені будівельні роботи як невід'ємні поліпшення спірного житлового будинку колегією суддів не приймаються. Понесені відповідачкою після розірвання шлюбу витрати на поліпшення будинку не є підставою для збільшення її частки, проте вона має право на стягнення компенсації з позивача.
Підстав для зарахування вартості земельної ділянки, на якій розташований будинок, що належить відповідачці на праві особистої власності, при визначенні частки у спільній сумісній власності кожного із подружжя колегія суддів не вбачає, оскільки вказана ділянка не є об'єктом права спільної власності подружжя та її вартість не входить до визначеної загальної вартості спільного майна подружжя.
Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки рішення суду позивачем не оскаржене, підстав для задоволення його вимог в частині земельної ділянки за апеляційною скаргою відповідача суперечить принципу диспозитивності.
Зменшення частки позивача у спільній власності подружжя за рахунок поділу іншого об'єкту, що є особистим майном відповідача, не відповідає вимогам закону.
Висновок суду першої інстанції про визначення часток кожного із подружжя у праві спільної сумісної власності на житловий будинок в розмірі 1/2 частини за кожним відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст судового рішення складено 04.02.2025 року.