04 лютого 2025 року справа №320/34484/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо непризначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, а саме: з 21.02.2024, а також щодо неврахування при призначенні їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розміру суддівського стажу, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 як 37 років 8 місяців 23 дні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із загального розміру її суддівського стажу, що визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 як 37 років 8 місяців 23 дні за період, починаючи з 21.02.2024, з виплатою недоотриманих сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду в м. Києві всупереч рішенню Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 не зараховано до стажу роботи суддею ОСОБА_1 , що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою тривалістю 2 роки та 5 місяців.
Також позивач зазначає про помилкове призначення їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 07.03.2024, оскільки вона була відрахований зі штату суду 20.02.2024, у зв'язку з чим щомісячне грошове утримання судді у відставці мало бути призначене з 21.02.2024 - наступного дня за днем відрахування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня відрахування зі штату, оскільки позивач до подання заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду як особа, яка отримує пенсію за віком. Відповідно, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за заявою ОСОБА_1 від 07.03.2024 здійснено переведення з одного виду пенсії на іншій, у зв'язку з чим щомісячне довічне грошове утримання призначено з дня подання відповідної заяви. При цьому відповідач не надав жодних пояснень щодо не зарахування до стажу роботи суддею ОСОБА_1 , що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою тривалістю 2 роки та 5 місяців.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) постановою Верховної Ради України від 16.11.1993 № 3600-ХІІ обрана суддею Київського обласного суду, постановою Верховної Ради України від 18.09.2003 № 1205-IV обрана суддею Апеляційного суду Київської області безстроково, постановою Верховної Ради України від 19.05.2011 № 3399-VI обрана суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі також - ВССУ).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв'язку з поданням заяви про відставку» позивач була звільнена з посади судді ВССУ у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії ВССУ Романківа І.П. від 20.02.2024 № 25-к ОСОБА_1 відрахована зі штату суду 20.02.2024.
Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, складає 37 років 8 місяців 23 дні.
07.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої були додані документи, передбачені пунктом 2 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
14.03.2024 позивач через електронний веб-портал звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про надання копії рішення про призначення довічного грошового утримання судді у відставці, а також відомостей про розмір призначеного довічного грошового утримання.
Листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України від 14.04.2024 № 14235-14097/Р-03/8-2800/24 ОСОБА_1 повідомлено про призначення їй з 07.03.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Листом Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві від 19.04.2024 на адресу позивача було скеровано рішення про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 15.03.2024 № 262240013857, згідно з яким ОСОБА_1 з 07.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди, виходячи зі стажу роботи суддею 35 років 03 місяці 24 дні.
19.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій, посилаючись на положення пункту 3 Порядку № 3-1, просила вважати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначеним з 21.02.2024. Також позивач просила здійснити перерахунок та виплату недоплаченого щомісячного довічного грошового утримання за період, починаючи з 21.02.2024.
Крім того, 21.05.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві із заявою про надання роз'яснень щодо причин неврахування при призначенні їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розміру її стажу роботи суддею, що визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 як 37 років 8 місяців 23 дні.
Також зважаючи на розбіжність у розмірах стажу, що зазначений у рішенні Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 та рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.03.2024 № 262240013857, ОСОБА_1 просила відповідача зазначити, який саме період її роботи тривалістю 2 роки 5 місяців не зарахований до стажу роботи суддею при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.03.2024 № 262240013857.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.05.2024 № 19048-18047/Р-02/8-2600/24 ОСОБА_1 повідомлено про те, що оскільки позивач до подання заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду як особа, яка отримує пенсію за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за заявою ОСОБА_1 від 07.03.2024 здійснене переведення з одного виду пенсії на іншій, у зв'язку з чим щомісячне довічне грошове утримання призначене з дня подання відповідної заяви.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.06.2024 № 24503-23645/Р-02/8-2600/24 позивача повідомлено про те, що розрахунок її стажу здійснений відповідно до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). Також у листі від 14.06.2024 відповідачем наведена таблиця розрахунку стажу, який врахований органом Пенсійного фонду при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Згідно з наданим розрахунком стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врахований стаж її роботи безпосередньо на посаді судді у період, починаючи з 30.11.1993, а також стаж роботи на посаді консультанта відділу по розгляду скарг на судові рішення в порядку нагляду в Верховному Суд Української РСР за період з 08.09.1988 по 29.11.1993.
У той же час, як вбачається із вказаного розрахунку, Головним управлінням Пенсійного фонду в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці до її стажу роботи суддею всупереч рішенню Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 не зарахована половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою тривалістю 2 роки та 5 місяців.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо непризначення їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, тобто з 21.02.2024, а також щодо неврахування при призначенні їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці суддівського стажу у тому розмірі, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 - 37 років 8 місяців 23 дні, з приводу чого суд зазначає таке.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998, згідно з якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/17, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Крім того, у зв'язку із систематичним нехтуванням пенсійними органами стажу судді, що визначається Вищою радою правосуддя при звільненні суддів у відставку, рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 звернута увага Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, та вказано на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, що визначений у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку.
Рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 також наголошено, що необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання, обчислюється Вищою радою правосуддя як єдиним, конституційним органом, при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку.
Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв'язку з поданням заяви про відставку» загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, становить 37 років 8 місяців 23 дні.
При поданні заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 07.03.2024 позивач надавала органу Пенсійного фонду України належним чином засвідчену копію рішення Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24.
У той же час Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці положення Закону № 1402-VIII та рішення Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 були проігноровані.
Так, згідно з наданим розрахунком стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці всупереч рішенню Вищою ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 протиправно не зарахована половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою тривалістю 2 роки та 5 місяців.
Аналізуючи доводи позовної заяви щодо протиправного незарахування до стажу роботи судді ОСОБА_1 при обчисленні її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як десять років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 року № 1097 «Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», було також встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
ОСОБА_1 обрана на посаду судді у листопаді 1993 року та звільнена у відставку у лютому 2024 року. Під час її роботи на посаді судді були прийняті: 10.07.1995 - Указ Президента України № 584/1995, 03.09.2005- постанова Кабінету Міністрів України № 865, які передбачали зарахування додаткового стажу до стажу роботи судді, що дає право на відставку. Ці нормативні акти у сукупності безперервно діяли більше 15 років, та припинили свою дію в березні 2008 року та в січня 2011 року відповідно.
Оскільки зазначені зміни до законодавства були внесені під час роботи ОСОБА_1 на посаді судді та діяли тривалий час, суддя набула відповідних прав, оскільки у неї виникли правомірні очікування щодо зарахування додаткового стажу, що дає право на відставку.
Стаття 8 Конституції України проголошує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до пункту 2.1.2 Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) є також принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань (спеціальне Дослідження Венеційської комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61).
Принцип легітимних очікувань походить від принципу правової визначеності та корелюється з іншими принципами, такими як добросовісність, правова визначеність, належне урядування, пропорційність, передбачуваність тощо. Легітимні очікування можуть виникати у зв'язку із тривалим, стійким та однаковим правовим регулюванням правовідносин.
Судова практика Верховного Суду в частині застосування статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо обрахунку стажу, що дає право на відставку судді, та щодо перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання як до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, так і до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше під час дії зазначених нормативно-правових актів, є сформованою, сталою та послідовною (пункти 20 постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19 та постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 686/16953/17).
Відповідно до правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийняття рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
ОСОБА_1 у період з 01.09.1983 по 30.06.1988 навчалася за денною формою у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, де отримала вищу юридичну освіту за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію юриста. Зазначене підтверджується копією трудової книжки та копією диплома серії НОМЕР_1 від 14.06.1988.
Таким чином, до стажу роботи ОСОБА_1 , що враховується при призначенні та обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає зарахуванню 2 роки та 5 місяців як половина строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі.
Аналізуючи доводи позовної заяви щодо дати, з якої має бути призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, суд виходить з такого.
Пунктами 8, 11 частини п'ятої статті 48 Закону № 1402-VIII передбачено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням, а також правом судді на відставку.
Згідно з частиною першою статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Частиною п'ятою статті 142 Закону № 1402-VIII встановлено, що пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що поняття «право на відставку» слід розуміти як одну із позитивних підстав припинення суддею своїх повноважень з одночасним гарантуванням отримання належного матеріального забезпечення після відставки. За своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах (в тому числі по інвалідності), є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, метою якої є належне матеріальне утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як матеріальна гарантія незалежності суддів.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 3-1 щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку або звільнення / припинення повноважень судді Конституційного Суду України (далі - звільнення судді з посади), якщо звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.
У разі звернення пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня звернення за його призначенням.
Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку № 3-1 днем звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання та документів, перелік яких наведено в розділі II цього Порядку.
ОСОБА_1 відрахована зі штату ВССУ 20.02.2024 на підставі наказу голови ліквідаційної комісії ВССУ Романківа І.П. від 20.02.2024 № 25-к. Із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач звернулася 07.03.2024, тобто в межах визначеного тримісячного строку з дня її відрахування зі штату суду.
За вказаних обставин щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці мало бути призначено органом Пенсійного фонду України з 21.02.2024 - дня, наступного за днем звільнення.
Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в обґрунтування позиції щодо необхідності призначення щомісячного довічного грошового утримання з дня звернення на положення частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) є помилковим.
Так, відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Водночас у спірному випадку мало місце не переведення з одного виду пенсії на інший, а призначення щомісячного довічного грошового утримання, яке є спеціальним видом грошового забезпечення судді у відставці, виплачується за рахунок коштів державного бюджету, а не коштів пенсійного фонду та не відноситься до жодного з видів пенсійних виплат, визначених у статті 9 Закону № 1058-ІV.
За наведеного правового регулювання дії відповідача в частині призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дати звернення із заявою, а не з дня, наступного за днем звільнення позивача, є протиправними.
Аналогічну позицію щодо дати, з якої має бути призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у разі, якщо суддя вже отримує пенсію відповідно до Закону № 1058-ІV, було висловлено Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 211/3380/17 (пункти 32-34 мотивувальної частини) та у подальшому підтримано у постановах від 10.12.2020 у справі № 359/1214/17 (пункти 18-20 мотивувальної частини) та від 23.09.2021 у справі № 620/1944/20 (пункти 45-49 мотивувальної частини).
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності вчинених дій або ж неналежного визначення відповідача за вказаним позовом.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо непризначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, а саме: з 21.02.2024, а також щодо неврахування при призначенні їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розміру суддівського стажу, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 як 37 років 8 місяців 23 дні, та, відповідно, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати відповідний стаж, а також здійснити перерахунок здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із загального розміру її суддівського стажу, що визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 як 37 років 8 місяців 23 дні за період, починаючи з 21.02.2024, з виплатою недоотриманих сум.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією, наявною в матеріалах справи.
Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Щодо вимог про стягнення правничої допомоги, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст.1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом 10.06.2024 укладений договір про надання правничої (правової) допомоги від 10.06.2024 № 3/06-24, а також додаткова угода від 15.07.2024 № 2 до нього, згідно з якими сторони домовились про фіксований розмір оплати у розмірі 15 000,00 грн.
Відповідно до умов додаткової угоди від 15.07.2024 № 2 Адвокат зобов'язується надати Клієнту наступні юридичні послуги:
написання позовної заяви про визнання протиправними дій органу Пенсійного фонду щодо відмови у зарахуванні стажу при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
написання відповіді на відзив на позовну заяву органу Пенсійного фонду у справі за позовом Клієнта до органу Пенсійного фонду про визнання протиправними дій та зобов'язання зарахувати стаж (у разі подання відповідачем відзиву на позовну заяву, за усною вимогою Клієнта);
участь у судових засіданнях у справі за позовом Клієнта до органу Пенсійного фонду про визнання протиправними дій та зобов'язання зарахувати стаж (у разі розгляду справи у відкритому судовому засіданні за усною вимогою Клієнта або ж на вимогу суду);
написання письмових пояснень з процесуальних питань на вимогу суду.
Згідно з пунктом 2 додаткової угоди від 15.07.2024 № 2 до договору від 10.06.2024 №3/06-24 сторони домовилися, що розмір гонорару і зобов'язання Клієнта здійснити оплату в повному обсязі не залежать від подання відповідачем відзиву на позовну заяву, порядку судового розгляду справи чи необхідності надання суду додаткових письмових пояснень.
Актом наданих послуг від 19.07.2024 № 1 підтверджується виконання Адвокатом зобов'язань за додатковою угодою від 15.07.2024 № 2 до договору від 10.06.2024 №3/06-24 в частині написання позовної заяви про визнання протиправними дій органу Пенсійного фонду щодо відмови у зарахуванні стажу при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди від 15.07.2024 № 2 Клієнт здійснює попередню оплату у розмірі 100 % вартості послуг, що надаються згідно з вказаною Додатковою угодою.
Згідно з платіжною інструкцією від 18.07.2024 №0.0.3770341175.1 Клієнтом здійснена 100% оплата послуг за додаткової угодою від 15.07.2024 № 2 до договору від 10.06.2024 №3/06-24, що відповідає пункту 3 додаткової угоди.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, щодо застосування положень частини четвертої статті 134 КАС України, який полягає втому, що у випадках, коли розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом часу, надання детального опису робіт для визначення розміру витрат не є необхідним.
Суд зазначає, що відповідач заперечень щодо заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (стосовно їх співмірності) не надав.
У той же час, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.
Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19, від 18.05.2022 у справі №640/4035/20, від 16.06.2022 у справі №380/4759/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, який полягає в наступному:
"Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України".
Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 28.10.2021 у справі №160/15983/20.
Крім того, така ж правова позиція була викладена і в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така ж правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 580/7963/21.
За таких обставин, враховуючи сталу практику Верховного Суду та її Великої Палати щодо відсутності у суду повноважень на здійснення за власною ініціативою оцінки співмірності заявлених до відшкодування сум витрат на професійну правничу допомогу без наявності відповідного клопотання сторони про це; приймаючи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат через їх неспівмірність, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.
Таким чином, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача, складає 16211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, а саме: з 21.02.2024, а також щодо неврахування при призначенні їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розміру суддівського стажу, який визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 як 37 років 8 місяців 23 дні.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із загального розміру її суддівського стажу, що визначений рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2024 № 484/0/15-24 як 37 років 8 місяців 23 дні за період, починаючи з 21.02.2024, з виплатою недоотриманих сум.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 16211,20 грн. (шістнадцять тисяч двісті одинадцять грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.