31 січня 2025 року № 640/33101/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині неналежного проведення розрахунку звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 сум компенсації за невикористані у період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченою статтею 162 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2015-2017 роках одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину компенсакції за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у сумі 15591,28 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину компенсакції за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 31182,58 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях) у сумі 172037,91 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військоовї служби (частини одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористані у 2015-2017 роках частини основної щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 17.12.2019 по 20.09.2021 включно в сумі 460332,40 грн.;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора перерахувати заборгованість по грошовому забезпеченню при неналежному виконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №826/15594/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №640/20405/19, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/21771/20 за весь час затримки по день фактичної виплати відповідно до індексу інфляції у порядку визначеному Законом України "Про компенсацію громадянанм втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Позов мотивовано тим, що відповідачем, на виконання судових рішень, неправильно було здійснено розрахунок компенсації за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також одноразової грошової допомоги, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до провадження, визначено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позов зазначив про порушення позивачем місячного терміну на звернення до суду з позовом у цій справі. Крім того, відповідач стверджує, що на виконання судових рішень із позивачем був проведений повний розрахунок, внаслідок чого позовні вимоги є безпідставними.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України 30 жовтня 2015 року, відповідно до якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно з витягом із наказу Міністра оборони України від 13 квітня 2017 року №250 позивач звільнений з військової служби у запас за пунктом «г» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з проведенням організаційних заходів).
Наказом Генерального прокурора України від 13 квітня 2017 року №418-ц позивач звільнений з посади заступника військового прокурора сил антитерористичної операції та виключений зі списків особового складу цієї прокуратури, усіх видів забезпечення з 13 квітня 2017 року та призначений на посаду заступника начальника управління особливо важливих справ - начальника відділу пріоритетних доручень Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 14 квітня 2017 року.
У подальшому, Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 24 квітня 2017 року №36дск позивач з 13 квітня 2017 року відкликаний з району проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях до місця постійної дислокації та виведено з підпорядкування керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2020, у справі № 826/15594/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не оформлення та не надсилання особової справи ОСОБА_1 до військового комісаріату, визначеного п. 3 наказу Міністра оборони України від 13.04.2017 року №250 (з урахуванням змін, внесених наказом пункту 12 параграфу 12 наказу Міністра оборони України від 04.10.2017 року №703 (по особовому складу)).
Зобов'язано Генеральну прокуратуру України оформити та надіслати особову справу ОСОБА_1 до військового комісаріату, визначеного пунктом 3 наказу Міністра оборони України від 13.04.2017 року №250 (з урахуванням змін, внесених наказом пункту 12 параграфу 12 наказу Міністра оборони України від 04.10.2017 року №703 (по особовому складу)).
Визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме премії за відпрацьований період з 01 квітня по 13 квітня 2017 року на посаді заступника військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції; одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористану у 2017 році відпустку.
Зобов'язано Генеральну прокуратуру України провести розрахунок грошового забезпечення майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому у запас, премію за відпрацьований період з 01 квітня по 13 квітня 2017 року на посаді заступника військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції та його виплату з урахуванням висновків суду у відповідності до положень Порядку №260 та Закону №2011.
Зобов'язано Генеральну прокуратуру України нарахувати та виплатити майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому у запас, премію за відпрацьований період з 01 квітня по 13 квітня 2017 року на посаді заступника військового прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції в порядку, передбаченому Положенням про преміювання працівників органів прокуратури України, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 18.06.2015 року № 84; одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
На виконання вищевказаного судового рішення, наказом Генерального прокурора України від 10 грудня 2019 року №1088-вк наказано нарахувати та виплатити майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому з військової служби у запас: одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 4 повних календарних роки служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); премію за період з 01.04.2017 по 13.04.2017 у розмірі 230% місячного грошового забезпечення; компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
Грошові кошти були виплачені позивачу 16.12.2019, що підтверджується копією платіжних доручень № 4889, 4890, 4888, 4887.
У подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №640/20405/19 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/13, код ЄДРПОУ 00034051) провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14 квітня 2017 року по 16 грудня 2019 року включно у сумі 696 775,86 (шістсот дев'яносто шість тисяч сімсот сімдесят п'ять) гривень 86 копійок.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2021 та постановою Верховного Суду від 22.12.2021, у справі № 640/21771/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсації за невикористані у період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2015-2017 роках.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках під час проходження ОСОБА_1 військової служби в органах прокуратури України, виходячи з суми (розміру) грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 13 квітня 2017 року.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 13 квітня 2017 року.
На виконання зазначеного рішення відповідач, 20.09.2021, виплатив ОСОБА_1 :
- компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 13267,70 грн;
- компенсацію за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках у розмірі 6633,86 грн.
22.10.2021 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати належним чином завірені: копію відпоідного наказу, згідно з яким здійснено розрахунок, нарахування та виплата сум на виконання рішення суду від 29.04.2021 №640/21771/20; довідку - розрахунок виплачених на виконання рішення суду від 29.04.2021 №640/21771/20 сум компенсації за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках та за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік; копії платіжних доручень згідно з якими перераховано суми на картковий рахунок.
У відповідь на запит позивача Офіс Генерального прокурора, листом від 27.10.2021 №27/3-3119вих.21, повідомив, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2021 ВП НОМЕР_3 відповідачем здійснено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.04.2017, у розмірі 13469,75 грн (без урахування сплати до відповідного бюджету військового збору).
Згідно із пунктом 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Проінформовано, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 13.07.2017 становить 4169,22 грн, отже, розмір компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки дорівнює 13469,75 грн (4169,22 грн / 13 днів х 42 дні).
На думку позивача, відповідачем невірно обраховано розмір його грошового забезпечення, внаслідок чого бездіяльність відповідача, що полягає у непроведенні з 14.04.2017 повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби є протиправною, що стало підставою для звернення до суду з позовм у цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Відповідно до частин 1-3 статті 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 цього Кодексу передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є мірою відповідальності, яка може бути застосована лише у разі протиправної бездіяльності роботодавця (невиплата всіх належних працівнику сум при звільненні), вини роботодавця.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).
Відповідно до абз. 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абзац 3 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100).
Відповідно до пункту 5 розділу IV даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 7 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Тобто, Порядок № 100 розмежовує обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки та усі інші випадки обчислення середньої заробітної плати.
Виплата грошової компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи із середньої заробітної плати, що обчислюється за правилами, встановленими Порядком №100.
Згідно з абзацами першим і другим пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
В абзаці першому пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати, надбавки, виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
При цьому згідно з абзацом четвертим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (пункт 7 розділу IV Порядку №100).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач виплатив позивачу: компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 13267,70 грн; компенсацію за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у 2015 - 2017 роках у розмірі 6633,86 грн., з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 320,71 грн.
Відповідно до приписів статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Суд зазначає, що між сторонами немає спору щодо права позивача на отримання компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток, а також кількості цих днів.
При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2020, у справі № 826/15594/17 зобов'язано Генеральну прокуратуру України нарахувати та виплатити майору юстиції ОСОБА_1 , звільненому у запас, зокрема, компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
На виконання вказаного рішення, наказом Генерального прокурора України від 10.12.2019 №1088-вк наказано нарахувати та виплатити позивачу звільненому з військової служби у запас, зокрема, компенсацію за невикористану у 2017 році відпустку.
Так, згідно з розрахунковим листом за грудень 2019 року позивачу нараховано і виплачено компенсацію за невикористані 20 днів основної відпустки у 2017 році в сумі 21166,75 грн.
Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача в квітні 2017 року склав 21166,75 грн / 20 днів = 1058,34 грн.
Отже, суму компенсації невикористаних календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток позивача потрібно розраховувати наступним чином:
42 дні х 1058,34 грн = 44450,28 грн (сума компенсації невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки);
21 день х 1058,34 грн = 22225,14 грн (сума компенсації невикористані календарні дні щорічної основної відпустки).
Зазначені кошти у повному обсязі виплачені позивачу при звільненні не були, внаслідок чого адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити недоплачену частину одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях) у сумі 172037,91 грн, суд зазначає таке.
Згідно із абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Частиною 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини 4 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011 встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 1, 3 статті 9 Закону №2011, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок та умови нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регулюється розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку №260, у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Абзацами 1-4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці 1 цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги (абзаци п'ятий, сьомий пункту 10 Постанови № 393).
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Постанови № 393).
За змістом правових норм абзацу 1 частин другої статті 15 Закону №2011, абзацу 2 пункту 10 Порядку № 393 та пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку №260 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги «за наявності вислуги 10 років і більше».
При цьому суд зазначає, що законодавець не надає визначень ні «календарної вислуги років», ні «пільгової вислуги років». Правовими нормами Порядку №393 та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2104/17, від 24.11.2020 у справі №822/3008/17, яка відповідно до вимог статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів такі військовослужбовці мають права на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).
Разом з тим, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2020, у справі № 826/15594/17 встановлено, що станом на 14.04.2017 стаж роботи ОСОБА_1 складає 12 років 7 місяців 08 днів та резюмовано що позивачу підлягає нарахуванню також одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів за наявності вислуги років 12 років 7 місяців 08 днів, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.
В даному випадку, розмір такої допомоги визначається у вигляді 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 повних календарнних років служби позивача, а не як виплачено відповідачем за 4 роки.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років служби, внаслідок чого у зв'язку з виплатою цієї грошової допомоги за 4 календарні роки, не виплаченими залишаються за 8 повних календарних років (12 років - 4 роки виплачено).
Таким чином, суд вважає за необхідне, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 12 повних календарних років військової служби та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову допомогу при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за недоплачені 8 повних календарних років військової служби.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військоовї служби (частини одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористані у 2015-2017 роках частини основної щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 17.12.2019 по 20.09.2021 включно в сумі 460332,40 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи.
Суд дійшов висновку, що позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним основні та додаткові відпустки в сумі 44450,28 грн та 22225,14 грн відповідно, про те йому було нараховано та виплачено 13267,70 та 6633,86 грн компенсації.
Таким чином, право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані ним у відпустки в повній сумі є порушеним. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.
Установивши при розгляді справи про стягнення компенсації за невикористані відпустки , що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 у справі № 524/1714/16-а та від 28.10.2020 №240/222/20
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови КМУ "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995р № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. , обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.
Абзацом першим п.8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. (Абз.3 п.8 Порядку № 100).
Таким чином, з огляду на положення п.8 Порядку №100, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен проводитися шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 640/20405/19 встановлено розмір середньоденного заробітку позивача - 1 046,21 грн.
Число робочих днів затримки складає 440.
Так, відповідно до зазначених положень п.8 Порядку №100, розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2019 по 20.09.2021 необхідно проводити шляхом множення середньоденного заробітку 1 046,21 грн. на число робочих днів 440, що становить 460332,40 грн.
Суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Так, визначаючись щодо суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 року.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні даного питання суд враховує, що позивачу мали виплатити 66675,42 грн. (загальний розмір компенсації позивача за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки; це сума встановлена судом, відповідно розмір частки 100%), а фактично виплачено 19901,56 грн. (29,9% від цілої частки), тобто істотність невиплаченої частки становить 70,1%. З урахуванням істотної частки несплаченої компенсації в розмірі 70,1%, сума середнього заробітку, яка належить до стягнення становить 322693,01 грн. (460332,40 грн * 70,1%).
Щодо зобов'язання Офісу Генерального прокурора перерахувати заборгованість по грошовому забезпеченню при неналежному виконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 у справі №826/15594/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №640/20405/19, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/21771/20 за весь час затримки по день фактичної виплати відповідно до індексу інфляції у порядку визначеному Законом України "Про компенсацію громадянанм втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", суд зазначає таке.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру (частина друга статті 2 Закону)
- пенсії;
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» своєчасно неотриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо невиплати сум компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати», суд вважає відсутніми підстави для їх задоволення, з огляду на наступне.
Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати регулюється статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Так, компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підлягають виплати, які не мають разового характеру, що прямо встановлено частиною другою статті 2 цього Закону.
Стягнення середнього заробітку за час затримки до дня фактичного розрахунку на підставі судового рішення має разовий характер, а тому не підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Застосування наведених норм права відповідає правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.10.2019 у справі № 500/5724/16-ц та від 28.03.2019 у справі № 569/14363/17.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки у загальній сумі 46773,86 грн. (сорок шість тисяч сімсот сімдесят три грн. 16 коп).
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2019 по 20.09.2021 у сумі 322693,01 грн. (триста двадцять дві тисячі шістсот дев'яносто три грн. 01 коп.)
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 12 повних календарних років військової служби.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за недоплачені 8 повних календарних років військової служби.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.