Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
03 лютого 2025 року Справа №200/662/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Волгіна Н.П., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Лихачова Романа Борисовича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30 січня 2020 року по 22 січня 2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2020 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2021 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2022 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2023 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2024 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 1 січня 2025 року по 22 січня 2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2025 року за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату позивачу, індексації грошового забезпечення за період з 26 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку, не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 22 січня 2025 року із застосуванням положень абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 22 січня 2025 року із застосуванням положень абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу, додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у бойових діях за період з 24 лютого 2022 року по 22 січня 2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у бойових діях за період з 24 лютого 2022 року по 22 січня 2025 року.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Вирішуючи питання щодо дотримання/не дотримання позивачем при зверненні до суду із даним позовом строку, установленого законом, суддя виходить з наступного.
Згідно зі ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 даної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 наведеної статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом із цим в КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (в т.ч. грошового забезпечення) у разі порушення працедавцем законодавства про оплату праці.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013, де вказав, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України “Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. […] Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Верховного Суду, поняття «грошове забезпечення», «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Подібну правову позицію Верховний Суд висловлював, зокрема, у постановах від 22 травня 2020 року у справі № 808/3200/17, від 4 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, від 8 червня 2023 року у справі № 240/15540/20, від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 та інших.
У постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 8 лютого 2024 року у справі № 640/22254/21, від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23 Верховний Суд зазначив, що заявлення до суду позовних вимог стосовно стягнення заробітної плати/грошового забезпечення (в тому числі окремих складових), на яку працівник мав право станом на 19 липня 2022 року, не обмежується будь-яким строком звернення.
Таким чином, право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати всіх складових заробітної плати (грошового забезпечення, в тому числі індексації цього грошового забезпечення) за періоди до 19 липня 2022 року не було обмежено будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни, зокрема до КЗпП України.
Так, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду із трудовим спором, у тому числі щодо належної працівнику заробітної плати (грошового забезпечення), обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023року у справі № 260/3564/22, від25квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 та інших справах за подібних правовідносин.
Заробітна плата (грошове забезпечення) є періодичним платежем.
Відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, грошове забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий.
Таким чином, про виплату грошового забезпечення в неналежному розмірі позивачу мало бути відомо при проведенні виплати грошового забезпечення за попередній місяць.
Як наслідок, із позовними вимогами стосовно розміру грошового забезпечення за періоди з 19 липня 2022 року по 31 липня 2024 року позивач мав звернутись до суду: за липень 2022 року - не пізніше 28 лютого 2023 року, за серпень 2022 року - не пізніше 31 березня 2023 року, […] за травень 2024 року - не пізніше 31 грудня 2024 року.
Дану позовну заяву подано до суду 30 січня 2025 року.
Отже, позовну заяву в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за періоди з 19 липня 2022 року по 31 травня 2024 року подано до Донецького окружного адміністративного суду із пропуском строку для такого звернення.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
До позовної заяви позивачем додано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, яке обґрунтовано тим, що позивач є діючим військовослужбовцем, який проходить військову службу в умовах воєнного стану.
Також позивачем зазначено, що 22 січня 2025 року його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 (у зв'язку із переведенням до іншої військової частини), але жодного письмового повідомлення або інших документів, які б свідчили про нараховане та виплачене йому грошове забезпечення за період проходження військової служби при виключенні зі списку особового складу військової частини, відповідачем надано не було.
Посилається на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, відповідно до якої протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст.ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції.
Вирішуючи питання стосовно поважності/неповажності пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суддя виходить з наступного.
Інститут обмеження строку реалізації права на судовий захист має на меті полегшення надання учасниками процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Зазначене обмеження покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Поряд із цим право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій таке право надано.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема Рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, […] не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги […] в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (п.п. 22-23); в п. 30 Рішення від 25 жовтня 2007 року у справі «Балацький проти України» йдеться, що неможливо припустити, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан із 5 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженими відповідними законами, дія воєнного стану неодноразово продовжувалась та станом на час розгляду справи в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач протягом спірного періоду та станом на час звернення до суду із даним позовом перебував та перебуває на дійсній військовій службі в умовах воєнного стану.
Враховуючи наведене, суддя вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 31 травня 2024 року та поновити цей строк.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; […].
Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються […] докази, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України позивач з о б о в ' я з а н и й додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Всупереч приписам п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві не наведено жодного доказу на підтвердження заявлених вимог, а всупереч приписам ч. 4 ст. 161 КАС України позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів на підтвердження зазначеного у позові, а саме: доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у спірний період грошового забезпечення у неналежному (за твердженням позивача) розмірі (на підтвердження заявлених вимог до позовної заяви додано лише копію довідки про участь позивача у бойових діях та заходах, пов'язаних із захистом Батьківщини, та копія наказу відповідача від 22 січня 2025 року про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ).
Отже, позивачем не виконані вимоги п. 5 ч. 5 ст. 160, ч. 4 ст. 161 КАС України.
У позові вказано, що доказів (окрім тих, що додані до позову) позивач не має, оскільки інші документи при виключенні його зі списків особового складу позивачу не надавались. При зверненні до відповідача для надання інших документів, заяви позивача були проігноровані.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, […].
Відповідно до ст. 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, п о в и н н і подати докази р а з о м із поданням позовної заяви. […] Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен н а д а т и д о к а з и, які підтверджують, що він з д і й с н и в у с і залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Суду не надано доказів на підтвердження того, що позивач вчиняв будь-які дії, спрямовані на отримання доказів, які підтверджують заявлені ним позовні вимоги (як про це зазначено у позовній заяві).
При цьому, як вбачається зі змісту наказу відповідача № 22 від 22 січня 2025 року, позивача наказом Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 січня 2025 року призначено на посаду сержанта резерву 15 запасної роти військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 , куди він вибув після виключення з особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, після виключення з особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивач не бере активної участі у бойових діях та заходах по захисту Батьківщини.
Крім цього, даний адміністративний позов подано до Донецького окружного адміністративного суду представником позивача - адвокатом, тобто особою із фаховою юридичною освітою.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху […]. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищевикладене вище, позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу десятиденного строку для усунення встановлених судом недоліків.
Керуючись ст.ст. 77, 79, 80, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 172, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за періоди з 19 липня 2022 року по 31 травня 2024 року та поновити цей строк.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів після отримання даної ухвали шляхом надання суду:
- доказів на підтвердження заявлених позовних вимог а б о доказів на підтвердження того, що позивач д о звернення до суду із даним позовом вчиняв будь-які дії, спрямовані на отримання зазначених доказів.
Роз'яснити позивачеві, що при невиконанні вимог даної ухвали, зазначена позовна заява буде повернута і що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Н.П. Волгіна