Номер провадження: 22-ц/813/1848/25
Справа № 509/5500/23
Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
30.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Лозко Ю.П, Карташова О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Крупської М.Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,
на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 червня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Козирського Є.С., в смт Овідіополь Одеської області,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, в обґрунтування якого зазначив, що 14 вересня 2014 року він продав власну квартиру АДРЕСА_1 , яка перейшла до нього у спадок після смерті матері та батька.
На отримані від продажу власної квартири грошові кошти, 03.10.2014 року позивач придбав садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755300:00:02:006:0370 на якій він розташований.
За відсутності місця реєстрації у позивача, оскільки садовий будинок не належить до житлового фонду, нотаріус повідомив, що не зможе оформити на позивача договір купівлі-продажу садового будинку. В зв'язку з зазначеним ОСОБА_1 погодився оформити договір купівлі-продажу судового будинку з земельною ділянкою на свою дружину ОСОБА_2 .
Позивач вказує, що у відповідача під час шлюбу не було жодних доходів та власних заощаджень, тому вважає, що зазначене майно належить виключно йому та є його особистою приватною власністю.
ОСОБА_1 просив суд визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755300:00:02:006:0370 за адресою садівничий кооператив «Механізаторів», смт Великодолинське, Овідіольський район, Одеська область.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 11 червня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, відмовив.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які би доводили той факт, що спільно набуте подружжям майно під час шлюбу, а саме: садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170752351237) та земельна ділянка площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755300:02:006:0370 за адресою: садівничий кооператив «Механізатор», смт Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170734251237) є його особистою приватною власністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що в судовому засіданні було достовірно встановлено лише одне єдине джерело придбання спірної нерухомості - це кошти від продажу власної квартири позивача.
Вказує, що до придбання спірного будинку відповідачка працювала перукарем як ФОП один рік і 9 місяців, отримуючи за цей час певний дохід. Відповідач стверджує, що отримуючи дохід, мала можливість відкладати кошти та вносити їх до спільного бюджету сім'ї, однак, як випливає з об'єктивних даних та досліджених у судовому засіданні доказів, це не відповідає дійсності.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, наданих податковою службою на запит суду, всього у шлюбі за 4 роки та 1 місяць відповідачем зароблено 3768 грн, а позивачем 74674,45 грн.
За період перебування у шлюбі до моменту покупки будинку та земельної ділянки подружжя не забезпечило собі навіть мінімальний рівень життя, що безумовно підтверджує відсутність навіть теоретичної можливості накопичення спільних коштів подружжя на покупку нерухомості вартістю 245668,68 грн та взагалі виключає можливість накопичення.
Крім того, суд посилається у рішенні на висновки Верховного Суду, які зроблені стосовно інших обставин, водночас не застосовує висновки, які прямо відносяться до спірних правовідносин, а також проігнорував вимогу закону та сталу судову практику про встановлення, крім часу придбання майна, джерела придбання цього майна.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.08.2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою та роз'яснювалося відповідачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги представник відповідача отримав 11.12.2024 року о 0:54:46 годині, в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
Копію ухвали про відкриття провадження представник позивача отримав 13.08.2024 року о 20:34:42 годині, в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
ОСОБА_2 подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, щоматеріали справи не містять доказів, що кошти від продажу особистої нерухомості, одержані позивачем, використані для купівлі спірного майна.
На момент укладання даних договорів купівлі-продажу спірного майна позивачем не заперечувався той факт, що дане спірне майноє спільною сумісною власністю подружжя, що є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Також, допитані свідки підтвердили той факт, що ОСОБА_2 працювала протягом всього часу перебування у шлюбі з позивачем, вони обидва обирали спільне майно. Отже, опитування свідків ще раз підтвердило той факт, що дане спірне майно є спільною сумісною власністю.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Ларіонов С.Б. в судовому засіданні 12.12.2024 року доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Ларіонов С.Б. в судове засідання призначене на 30.01.2025 року не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином і в установленому законом порядку шляхом отримання судової повістки 13.12.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином і в установленому законом порядку, відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник ОСОБА_4 - адвокат Хижняк А.В. в судовому засіданні просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які би доводили той факт, що спільно набуте подружжям майно під час шлюбу, а саме: садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170752351237) та земельна ділянка площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755300:02:006:0370 за адресою: садівничий кооператив «Механізатор», смт Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170734251237) є його особистою приватною власністю.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
В статті 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі № 331/5662/18 (провадження № 61-6033св23) зазначено, що: «за загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зроблено висновок, що «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
Судом першої інстанції встановлено, що 05 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб Першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції за актовим записом №769.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 29.08.2023 по справі № 522/5985/23 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
03 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О,Ю., зареєстрований в реєстрі за № 823, за умовами якого продавець передає майно у власність покупця, а покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.
Пунктом 1.2. договору купівлі-продажу передбачено, що предметом договору є садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 садівничий кооператив, кадастровий номер земельної ділянки на якій він розташований 5123755300:02:006:0370, купівля-продаж якої посвідчена одночасно з посвідченням цього договору.
Згідно пункту 2.3. договору купівлі-продажу покупець, доводить до відома продавця, що на момент придання зазначеного садового будинку перебуваю у зареєстрованому шлюбі. Цей договір вчинений за письмовою згодою чоловіка покупця, справжність підпису на якій засвідчена Кобзарем О.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 01 жовтня 2013 року за реєстровим № 822, викладеною окремою заявою, яка зберігається у справах приватного нотаріуса.
Також 03 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О,Ю., зареєстрований в реєстрі за № 824, за умовами якого продавець передає майно у власність покупця, а покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.
Пунктом 1.2. договору купівлі-продажу передбачено, що предметом договору є земельна ділянка під № НОМЕР_1 , площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755300:02:006:0370, яка розташована на території Великодолинської селищної ради за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Великодолинське, СК «Механізатор», що є приватною власністю продавця на підставі Державного акту серії ЯЕ № 652854 на право власності на земельну ділянку, виданого Відділом земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області 10 вересня 2007 року, акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право: постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010752900433, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 28.04.2006 року за реєстровим № 2916. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва.
В пункті 2.4. договору купівлі-продажу зазначено, що покупець, доводить до відома продавця, що на момент придання зазначеної земельної ділянки перебуває у зареєстрованому шлюбі. Цей договір вчинений за письмовою згодою чоловіка покупця, справжність підпису на якій засвідчена Кобзарем О.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 01 жовтня 2013 року за реєстровим № 822, викладеною окремою заявою, яка зберігається у справах приватного нотаріуса.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 12.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, витребував належним чином засвідчені копії: договору купівлі-продажу садового будинку з господарчими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 , договору купівлі-продажу земельної ділянки під № НОМЕР_1 , площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755300:02:006:0370, та заяви письмової згоди чоловіка на укладення договорів.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування фактичних обставин справи та оцінки доказів, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично-значущих обставин та надання доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
Аналіз статті 367 ЦПК України свідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції досліджувався договір купівлі-продажу садового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки в яких зазначено, що договір вчинений за письмовою згодою чоловіка покупця, справжність підпису на якій засвідчена Кобзарем О.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 01 жовтня 2013 року.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що пункт 2.5. договору купівлі продажу земельної ділянки не містить положення про спільну сумісну власність земельної ділянки. Натомість, в пункті 2.4. договору зазначено, що відчужувана земельна ділянка є спільною сумісною власністю продавця. Судом першої інстанції не зазначено, як впливає правовий режим власності на спірну нерухомість до її придбання позивачем.
Тому, враховуючи викладені вище обставини, які зазначалися в суді першої інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги, з метою повного та всебічного встановлення обставин по справі, апеляційний суд вважав за доцільне витребувати у приватного нотаріуса зазначені вище докази і їх дослідити, які не є новим доказом, а надані на підтвердження обставини про які зазначалося в суді першої інстанції.
01.10.2013 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Кобзар О.Ю. засвідчив справжність підпису ОСОБА_1 на заяві, у якій останній повідомляв, що дає згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_2 за ціну та на умовах їй відомих, садового будинку з господарчими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій він розташований, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Великодолинське, «Механізатор» садівничий кооператив. Підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання зазначеного садового будинку та земельної ділянки, є нашою спільною сумісною власністю. Придбаний садовий будинок та земельна ділянка також будуть об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуваються нами за час шлюбу. З діями дружини повністю згоден і не має заперечень проти оформлення договорів купівлі-продажу зазначеного садового будинку та земельної ділянки, які укладаються в інтересах сім'ї. Умови договорів купівлі-продажу (в тому числі сума договорів ) мені відомі і їх укладання відповідає нашому спільному волевиявленню.
Отже наявність письмової згоди позивача на укладення дружиною ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу, зафіксованої у письмовій заяві, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність подружжя, оскільки згода іншого подружжя ОСОБА_1 на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
Таким чином, садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 та земельна ділянка під № НОМЕР_1 , площею 0,0600 га, кадастровий номер 5123755300:02:006:0370, яка розташована на території Великодолинської селищної ради за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, СК «Механізатор» придбані під час перебування сторін у шлюбі, тому у відповідності до ст. 60 СК України є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 та земельну ділянку, оскільки останнім надана згода на купівлю дружиною ОСОБА_2 вказаного майна за спільні гроші, зазначивши, що майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, яка зафіксована в заяві від 01.10.2013 року, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість про набуття майна в спільну сумісну власність.
З урахуванням викладених вище обставин не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 та земельна ділянка придбані за кошти від продажу квартири позивача, та відсутності накопичених спільних коштів у сторін.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29.07.2020 року у справі № 127/16354/17, постанові від 22.05.2019 року у справі 523/8319/14-ц, оскільки
Верховний суд у складі Об'єднаної палата Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2024 року у справі № 712/3590/22 відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».
У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 червня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 04 лютого 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов