Справа № 750/18497/24
Провадження № 2/750/848/25
04 лютого 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді Косенка О.Д.,
секретар Веремій А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,-
30 грудня 2024 року Департамент соціальної політики Рівненської міської ради (далі - Позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 10 000 грн.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що на підставі поданої Відповідачкою заяви від 30.03.2022, Позивачем їй було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам на період з 01.03.2022 по 30.04.2022 у відповідності до Закону України «Про забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VІІ (далі - Закон № 1706-VІІ) та Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 (далі - Порядок № 332).
З урахуванням дитини ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) розмір допомоги на місяць становив 5 000 грн та за період з 01.03.2022 по 30.04.2022 склав 10 000 грн, які Відповідачу виплачено 25.04.2022.
Під час обміну інформацією з центральним рівнем унаслідок технічного збою в роботі сайтів, Відповідачці було повторно нараховано допомогу у розмірі 10 000 грн за той же період, тобто з 01.03.2022 по 30.04.2022.
25 жовтня 2024 року Позивачем надіслано Відповідачці вимогу про необхідність повернення надміру сплачених коштів допомоги, проте кошти добровільно не повернуто, борг не реструктуризовано.
Позивач просить стягнути з Відповідачки надміру виплачені кошти у вигляді допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам в розмірі 10 000 грн на розрахунковий рахунок позивача в ГУ ДКС України в Рівненській області.
Ухвалою суду від 31.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представником Відповідачки адвокатом Прокоф'євим Богданом Івановичем (далі - Представник Відповідачки) 20.01.2025 подано до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що проти задоволення позову він заперечує.
Узагальнені доводи Представника Відповідачки зводяться до того, що на час її звернення за отриманням допомоги для внутрішньо переміщених осіб на проживання, за діючим на той час законодавством, указана допомога призначалася на увесь період дії воєнного стану в Україні. Згідно з п. п. 2, 3 Порядку № 332 Відповідачка мала право на отримання виплачених 24.05.2022 коштів допомоги у розмірі 10 000 грн, а тому твердження Позивача про безпідставність їх набуття є необгрунтованим.
Також, Представник Відповідачки звернув увагу суду на відсутність доказів збоїв у роботі інформаційних систем, внаслідок яких були перераховані кошти допомоги. Також вказав на безпідставність звернення Позивача з вимогою про стягнення надлишково сплачених коштів, з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які чітко регламентують підстави і умови такого стягнення.
Від Позивача через електронний кабінет 29.01.2025 надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечує твердження Відповідачки, що повторна виплата допомоги була розцінена нею як виплата за два місяці. Позивач, із посиланням на Порядок № 332 та наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зазначає, що з огляду на відсутність населеного пункту, в якому зареєстрована Відповідачка, у переліку територіальних громад, розташованих в зоні проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, вона з 01.05.2022 втратила право на отримання допомоги ВПО. Також Позивач звертає увагу, що Відповідачка не заперечує факт отримання допомоги у подвійному розмірі, а тому повинна повернути надмірно сплачену суму допомоги.
В судове засідання 04.02.2025 представник позивача, не з'явився, через електронний кабінет 30.01.2025 надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду не заперечує, позовні вимоги підтримує.
Представник Відповідача через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі та без участі Відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
У зв'язку повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022, зокрема Чернігівської області, в березні 2022 року Відповідачка разом зі своїм сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які постійно проживали в АДРЕСА_1 , виїхали для поживання до м. Рівне Рівненської області, де перебували до 09.03.2023, що підтверджується відповіддю Відповідача на адвокатський запит Представника Відповідачки від 22.01.2025, № 05-01-150/25 (а.с. 45).
30 березня 2022 року Відповідачка звернулася до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради із заявою про взяття iї та сина ОСОБА_2 на облік як внутрішньо переміщених осіб та надання їм у зв'язку з цим допомоги на проживання (а.с. 8).
На підставі заяви, відповідно до Закону № 1706-VІІ та Порядку № 332, Відповідачці було видано довідку № 5612-5000771174 від 30.03.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 та довідку № 5612-5000771511 від 30.03.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи її сина ОСОБА_2 , з аналогічними відомостями щодо зареєстрованого та фактичного місця проживання (а.с. 10,11).
Також, рішенням Позивача від 19.04.2022 Відповідачці та її сину ОСОБА_2 призначено допомогу на проживання як внутрішньо переміщеним особам у розмірі 2 000 грн на неї та 3 000 грн на її сина, у загальному розмірі 5 000 грн на сім'ю щомісячно на період з 01.03.2022 по 31.05.2022, тобто на 3 місяці (а.с. 9).
25.04.2022 року на банківський рахунок Відповідачки, який вона зазначила в заяві про надання допомоги від 30.03.2022, було зараховано кошти в сумі 10 000 грн, про що вказують сторони у своїх заявах по суті справи. 24 травня 2022 року на рахунок Відповідачки надійшли кошти у розмірі 10 000 грн, що також не заперечується сторонами.
25 жовтня 2024 року Позивач надіслав Відповідачці лист з вимогою про повернення надміру сплачених коштів допомоги у розмірі 10 000 грн.
Листом від 25 жовтня 2024 року Позивачем надіслано Відповідачці вимогу про повернення надміру сплачених коштів допомоги (а.с. 12).
Згідно з ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Обставини тимчасового проживання Відповідачки разом з сином в м. Рівне у період активних бойових дій в Чернігівській області та перебування її та сина на обліку, як внутрішньо переміщених осіб, підтверджується письмовими матеріалами справи.
Факт перерахування Відповідачці коштів допомоги переміщеним особам на проживання у розмірі 10 000 грн у квітні, та у такому ж розмірі у травні 2022 року, всього 20 000 грн, та отримання нею цих коштів, суд також вважає встановленим, згідно з вимогами ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Також підтверджується виникнення спору між сторонами у зв'язку з направленням Позивачем вимоги про повернення надміру отриманих коштів та невиконанням цієї вимоги Відповідачем.
Отже, сторонам у цій справі необхідно довести або спростувати законність отримання Відповідачкою допомоги у розмірі 10 000 грн у травні 2022 року, правову природу цієї виплати та обставини її здійснення, підстави для її добровільного повернення чи стягнення, правові механізми такого стягнення.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам сторін та наданим ними доказам, суд доходить наступних висновків.
25 квітня 2022 року на банківський рахунок Відповідачки, який вона зазначила в заяві про надання допомоги від 30.03.2022, було зараховано кошти в сумі 10 000 грн. Відповідачка стверджує, що для себе вона зрозуміла, що зазначені кошти надійшли за 2 місяці, а саме за березень та квітень 2022 року (по 3 000 грн на дитину та по 2 000 грн для неї) для покриття витрат на вимушене проживання в місті Рівне.
24 травня 2022 року на рахунок Відповідачки знову надійшли кошти у розмірі 10 000 грн. За твердженням Відповідачки, надходження указаних коштів було нею сприйнято як допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам за два наступні місяці, а саме за травень та червень 2022 року. На той час вона разом із сином продовжувала перебувати у м. Рівне. Повернення до м. Чернігова було не можливим через відсутність побутових умов для проживання її та сина, через пошкодження об'єктів критичної інфраструктури внаслідок обстрілів міста. Інших джерел доходу у Відповідачки на той час не було.
Позивач зазначає, що під час обміну інформацією з центральним рівнем 11.05.2022, у зв'язку з перебоями в роботі сайтів, стався технічний збій, унаслідок якого Відповідачці було повторно нараховано допомогу у розмірі 10 000 грн за період з 01.03.2022 по 30.04.2022, яка нею вже була отримана.
Позивач також посилається на Порядок № 332 та наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, із змінами внесеними, згідно з наказами Міністерства № 80 від 28.04.2022 та № 82 від 01.05.2022. Зазначає, що відповідно до вказаних вище змін в законодавстві, станом на 30.04.2022, та з огляду на відсутність м. Чернігова у переліку територіальних громад, розташованих в зоні проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, Відповідачка з 01.05.2022 втратила право на отримання допомоги ВПО.
Статтею 2 Закону №1706-VII передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав i свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання aбo інтеграції за новим місцем проживання в Україні. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та мас право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті aбo з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок № 332.
Відповідно до пункту 3 Порядку №332 в редакції від 20.03.2022 року, яка діяла станом на час звернення Відповідачки з відповідною заявою, допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену ocoбу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень, для інших осіб - 2000 гривень.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 16.04.2022 до пункту 3 Порядку внесено зміни, за яким допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених.
Цією ж постановою Уряду України № 457 від 16.04.2022, із змінами, внесеними згідно з постановами № 507 від 29.04.2022 - застосовується з 1 травня 2022 року та № 602 від 17.05.2022, пункт 3 Порядку доповнено абзацами 9 та 10 наступного змісту: Починаючи з травня 2022 року допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20 травня 2022 заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг, або за умови подання документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації. Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Згідно з діючою станом на 24.05.2022 редакцією Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні, (блокуванні) станом на 18 травня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 № 74, у цьому Переліку були відсутні населені пункти та території Чернігівської області.
Суд відхиляє доводи Представника Відповідачки у відзиві на позовну заяву, де з посиланням на п. 2 Порядку № 332 в редакції від 20.03.2022 року (чинній станом на 24.05.2022), він вказує, що право на допомогу мають особи, які перемістилися з території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №204, а також стверджує, що включення Чернігівської області до переліку таких територій є самостійною підставою для нарахування і виплати такої допомоги.
Граматичний аналіз цієї норми законодавства дозволяє дійти висновку, що указані в ній підстави для виникнення права на допомогу повинні існувати одночасно, про що свідчить наявність сполучника «та» між рівнозначними реченнями, а також відсутність розділового знаку між ними.
Також суд не погоджується з доводами представника Відповідача, щодо можливості застосування до спірних правовідносин норми п. 3 Порядку, в редакції від 30.03.2022, яка діяла на час звернення Відповідачки із заявою про постановлення її на облік як внутрішньо переміщеної особи, та передбачала, що допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування, оскільки після змін, внесених постановою Уряду № 457 від 16.04.2022, ця норма була відсутня в діючій редакції Порядку на день перерахування Відповідачці другої допомоги - 24.05.2022.
Отже, суд доходить висновку, що нормами діючого законодавства на час проведення виплати другої допомоги у розмірі 10 000 грн, 24.05.2022, право на отримання такої у Відповідача було відсутнє.
Разом з тим, суд погоджується з доводами, що на момент подачі заяви про взяття Відповідачки на облік як внутрішньо переміщеної особи, вона могла бути поінформована представниками Позивача про саме такий період виплати допомоги, натомість могла не бути обізнаною про зміни у законодавстві та суб'єктивно усвідомлювала правомірність перерахування їй допомоги у травні 2022 року.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін, суд звертає увагу на таке.
Як вбачається з позовної заяви та листа на адресу Відповідачки від 25.10.2024, позовну вимогу про стягнення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам Позивач мотивує, як змінами у законодавстві, так і перебоями в роботі сайтів через які стався технічний збій, унаслідок чого кошти було сплачено помилково.
Однак Позивачем не конкретизовано, які саме сайти, яких установ, з яких технічних причин та за якими механізмами уможливили здійснення фінансової операції по перерахуванню бюджетних коштів, відповідних доказів суду не надано. Крім того, позивачем вказано, що збій мав місце 11.05.2022, тоді як кошти перераховані 24.05.2022.
З огляду на відсутність доказів, які б давали можливість встановити механізм та причину виникнення зазначеної помилки, а також з урахуванням факту здійснення виплат з проміжком в один місяць, суд не приймає до уваги доводи Позивача, що причиною надмірної виплати коштів стала технічна помилка інформаційних систем, а не помилка в застосуванні закону.
Стосовно підстав для звернення Позивача до суду з вимогою кондикційного характеру, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно aбo зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно i тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата i платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я a6o смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо ix виплата проведена фізичною a6o юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з iї боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, законом визначено дві умови, за наявності яких можливе повернення надміру сплаченої суми допомоги: по-перше, якщо така виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплати; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, i відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду Унраїни від 22.01.2014 у справі № 6-151цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14, від 02.02.2018 у справі № 556/1231/17, від 26.06.2018 у справі № 174/404/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц.
У п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України визначено характер помилки, яка може бути підставою для повернення коштів, а саме - рахункова помилка, тобто не всі помилки с підставою для повернення надміру сплачених коштів допомоги, а лише ті, які пов'язані з помилками у розрахунках (арифметичні).
Як вбачається з п. 24 постанови Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13, до лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один i той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів.
Крім того, у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04, остаточне рішення від 20.01.2012) Європейський суд з прав людини у пункті 71 рішення вказав: «... потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Piпe v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впpoвaджують aбo не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мaти можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій aбo уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного oргaну повинен покладатися на caму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Гаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12. 2007 та у справі «Tpro проти Хорватіі» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009).
За положеннями ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано до cуду належних допустимих, достатніх та достовірних доказів зловживань з боку Відповідачки, які б доводили її недобросовісність під час нарахування розміру допомоги та безпідставність отриманих грошових коштів. Фактів невиконання Відповідачкою своїх обов'язків, визначених п. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав i свобод внутрішньо переміщених осіб», Позивачем також не наведено.
Крім того, відповідно до п. 29 Порядку №332 у разі неправомірної aбo повторної виплати отримувачу допомоги за певний період суми такої виплаченої допомоги повертаються отримувачем добровільно aбo за вимогою органу соціального захисту населення. Орган соціального захисту населення з моменту виявлення факту надміру перерахованої (виплаченої) допомоги визначає обсяг неправомірно aбo повторно отриманих коштів та протягом 30 робочих днів повідомляє про це уповноваженій особі aбo отримувачу шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв'язку (із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи (за технічної можливості) засобами мобільного зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення aбo виклику. У разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки орган соціального захисту населення вирішує питання про ix стягнення в судовому порядку.
Позивачем вимогу про повернення надмірно нарахованих коштів надіслано Відповідачці 25.10.2024, тобто більш ніж через два роки після проведення виплат. Натомість відсутні жодні відомості та докази, коли саме, ким та за яких обставин цей факт виявлено, що не дає суду можливості перевірити дотримання указаного вище порядку, зокрема, щодо 30-денного строку направлення вимоги.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, понесені Позивачем витрати по сплаті судового збору мають бути покладені на нього.
3 метою захисту своїх прав Відповідачка зверталася за професійною правничою допомогою до адвоката.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За умовами визначеними ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Правову допомогу Відповідачці при підготовці до розгляду справи та її розгляді у суді надавав адвокат Прокоф'єв Б.І., який на підтвердження повноважень для участі у справі та обсягу наданих послуг надав копію договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025 № 02/25 (а.с. 30), ордер на надання правничої допомоги від 20.01.2025 (а.с. 34) та детальний опис робіт (наданих послуг) від 20.01.2025 (а.с. 31). Також представником Відповідачки надано суду копію Рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17.03.2023 року № 119 (а.с.33).
Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) адвокатом Прокоф'євим Б.І. затрачено 2 години на ознайомлення з матеріалами справи, 1 годину на підготовку та направлення запиту Позивачу, 5 годин на вивчення судової практики та виготовлення копій документів, 5 годин на підготовку відзиву на позовну заяву та подання його до суду, 1 годину на підготовку та участь у судовому засіданні.
Враховуючи викладене, а також відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, понесені Відповідачкою витрати на правову допомогу мають бути покладені на Позивача.
Відповідачем було сплачено адвокату винагороду за надання правничої допомоги в розмірі 8 000 грн, що передбачено п. 3.1 договору про надання правничої допомоги від 10.01.2025 та підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордера від 20.01.2025 (а.с. 32).
Разом з тим, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, які враховує суд при розподілі судових витрат, зокрема, суд має оцінити обгрунтованість таких витрат та пропорційність їх до предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Отже, суд може обмежити заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи з власної ініціативи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню, з урахуванням характеру правовідносин, ціни позову, обсягу та реальності наданих адвокатом послуг, необхідності вчинення процесуальних дій, принципів обгрунтованості, співмірності судових витрат та розумності їхнього розміру, суд доходить висновку про необхідність їх стягнення у розмірі 6 000 грн.
Керуючись статтями ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, -
В задоволенні позову Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (33028, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Соборна, будинок № 12, код ЄДРПОУ 03195441) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відмовити повністю.
Стягнути з Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 6 000 (шість тисяч) гривень у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя