Справа № 766/16185/24
н/п 2/766/2538/25
07.01.2025 м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Шестакової Я.В.,
за участю секретаря Сивкович О.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник позивача - адвокат Бачинський О.М. в інтересах ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» через систему «Електронний суд» звернувся да суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.11.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №000201120654. Договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферта) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на сайті ТОВ «Фінансова компанія «Форза», за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 5100 грн., а позичальник зобов'язався повернути позику та проценти за користування нею, однак не виконав своїх зобов'язань належним чином.
Право вимоги за цим договором позики перейшло до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» (на підставі договору факторингу №20210630-Ф/2 від 30.06.2021 року).
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань, заборгованість відповідача за договором позики становить 19172,62 грн., з них: 5 100 грн. - заборгованість за сумою позики, 1698,30 грн. - заборгованість за процентами за користування сумою позики, 11475 грн. - залишок заборгованості по простроченим процентам за користуванням поза межами строку дії договору, та 899,32 грн. - інфляційне збільшення (період нарахування 24.12.2020 -23.02.2022). У зв'язку із зазначеним позивач просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також покласти на нього судові витрати.
Ухвалою суду від 08.10.2024 року позовну заяву залишень без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 07.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача, в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання з'явився, надав суду заяву у якій зазначив, що повністю позовні вимоги не визнає, оскільки сума відсотків, яку просить стягнути позивач є великою, а також просив розгляд справи проводити без його участі за наявними у справі доказами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
24.11.2020 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», ідентифікаційний код юридичної особи: 41762679 та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201120654.
Договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту (далі - Оферта), що опублікована на веб-сайті www.forzacredit.com.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та акцептована відповідачем ОСОБА_1 , 24.11.2020 року, шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України) заяви-формуляра про акцептування оферти №000201120654 від 24.11.2020 року про прийняття пропозиції ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» укласти договір про надання позики на умовах фінансового кредиту на визначених умовах.
На умовах Договору позики (п.п.5.1. п5.) кредитодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених Договором позики №000201120654 у розмірі 5100.00 (п?ять тисяч сто гривень, нуль копійок) грн., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 23.12.2020 року (п.п.5.5. п.5.), реальна річна процента ставка складає 1.11% (п.п.5.12. п.5.), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення користування коштами поза межами строку дії договору позики (п.п.5.13. п.5).
30.06.2021 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» уклали договір факторингу №20210630-Ф/2 від 30.06.2021 року.
Згідно зазначеного договору факторингу у та відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АРТЕМІДА-Ф" набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», включно і до відповідача ОСОБА_1 .
Факт укладання договору та отримання у борг коштів відповідач не заперечував.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Отже, суд висновує, що наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. ч. 3, 4, 7, 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно приписів ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому, згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) вбачається, що абзац 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно з положенням частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Суд зауважує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі 310/11534/13-ц, від 04.червня 2013 року по справі 916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі 522/1528/15-ц.
При цьому, суд звертає увагу, що доказів того, що відповідач повністю сплатив грошові кошти за укладеним договором суду не надано, як і доказів про повернення наданих грошових коштів за даним кредитним договором теж не надано.
З урахуванням вищевикладеного, слід зробити висновок, що проценти в нарахованому позивачем розміру за укладеним договором з ОСОБА_1 в повному обсязі стягненню не підлягають виходячи з вищенаведених обґрунтувань, оскільки нарахування встановлених в договорі відсотків після закінчення строків, на які останні укладалися повинно бути припинене, так як у первісного кредитора, а в подальшому у позивача після закінчення строку, на який укладався договір позики виникло право на отримання від позичальника інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не процентів, передбачених договором, як плату за користування кредитом.
Іншими словами, порушення відповідачем строків повернення кредиту за укладеним договором, не має наслідком нарахування та стягнення з відповідача відсотків, визначених за цим договором, оскільки вони нараховуються в межах строку дії договору про надання фінансового кредиту.
Проте, має наслідком виникнення у первісного кредитора та у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не процентів, передбачених договором, як плату за користування кредитом. Позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 899,32 грн.
Тому, щодо укладання кредитного договору №000201120654 від 24.11.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 суд дійшов наступного висновку.
Згідно п.5 кредитного договору (позики) №000201120654, сума тіла кредиту, яка була надана ОСОБА_1 становила - 5100 грн, строк кредитування становив 30 днів, а відсоткова ставка нарахування відсотків у день становила 1,2% .
Отже, сторонами кредитного договору були погоджені наступні умови: 5100 (тіло кредиту)*1,2% (відсоткова ставка) = 61,20 грн - відсотки за один день; 30 днів (строк кредитування)* 61,20 грн (відсотки за один день) = 1836 грн. - борг за відсотками; 5100 (тіло кредиту) + 1836 (борг за відсотками) = 6936 грн. - борг за кредитом, згідно договору позики №000201120654.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає повне задоволення позовних вимог безпідставне в тому числі тому, що нарахування відсотків кредитором проводилося поза погодженого сторонами строку кредитування та розмір вимог не відповідає умовам кредитного договору та додатків до нього.
Таким чином, позовні вимоги доведені та обґрунтовані позивачем лише частково, тому суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме в загальній сумі, яка підлягає до стягнення з відповідача ОСОБА_1 в розмірі 7835,32 (6936 грн. - борг за кредитом, згідно договору позики №000201120654 + інфляційні втрати у розмірі 899,32 грн).
Щодо судових витрат.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача було надано договір про надання правової допомоги №20240919/2 від 19.09.2024 року, розрахунок суми судових витрат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001477, ордер серії ВС №1312140.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на зазначене, судом було встановлено, що стороною позивача з метою визначення розміру зазначених витрат не надано, як цього вимагає ч.3 ст.137 ЦПК України, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім цього, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували понесені витрати на правову допомогу позивача.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення витрат із відповідача на правову допомогу у розмірі 7000 грн є такими, що необґрунтовані, а отже не підлягають до задоволення.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.09.2024 року, то ці витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором позики №000201120654 від 24.11.2020 в розмірі 7835 (сім тисяч вісімсот тридцять п'ять) гривень 32 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, буд. 87, офіс 54; код в ЄДРПОУ 42655697.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 07.01.2025 року.
Суддя Я.В. Шестакова