79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
29.01.2025 Справа № 914/2611/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Комунального підприємства «МІСЬКЕ КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО»
до відповідача: Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Львові
про: стягнення 146 744,21 грн.,
представники:
позивача: Тимофеєнко Н.І.,
відповідача: Шандарівський Т.Г.,
23.10.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «МІСЬКЕ КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО» до відповідача: Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 146 744,21 грн.
28.10.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 20.11.2024р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов'язковою.
Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.
08.11.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№26943/24).
13.11.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 28.10.2024р., в якій викладено обгрунтування підстав звернення до Господарського суду Львівської області з врахуванням вимог підсудності (вх.№27469/24).
13.11.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№27470/24).
21.11.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№28257/24).
29.11.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про заміну неналежного відповідача (вх.№4461/24).
11.12.2024р. суд постановив ухвалу, відповідно до якої ухвалив: клопотання Комунального підприємства «МІСЬКЕ КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО» про заміну неналежного відповідача задовольнити, замінити первісного відповідача Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (адреса: Україна, 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 127; ідентифікаційний код: 00032112) на належного відповідача Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (адреса: Україна, 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 127; ідентифікаційний код: 00032112) в особі філії Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Львові (адреса: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, вул.Руставелі Ш., будинок 7; ідентифікаційний код: 09805171), відкласти розгляд справи на 08.01.2025р.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення з відповідача неустойки (пені) у розмірі 146 744,21 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що станом на 12.04.2023р., відповідач не повернув кошти сплаченого авансу та комісії в сумі 1 093 094,65 грн., хоча такі підлягали поверненню до 06.01.2023р. та покликається у своєму твердженні на ч.1 ст.17 Закону України «Про фінансовий лізинг» та Пункт 13.6 додатку 1 «Загальні умови фінансового лізингу» до Договору фінансового лізингу. Позивач нарахував пеню із розрахунку періоду нарахування у 98 днів з 06.01.2023р. по 12.04.2023р. та подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення в розмірі 25% річних, покликаючись на приписи ч.3 ст.17 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п.13.6 додатку 1 «Загальні умови фінансового лізингу» до Договору фінансового лізингу.
Відповідач вважає, що вимога про сплату пені за прострочення повернення суми авансового платежу повинна бути спрямована до Продавця - ТзОВ ТД «Альфатех», так як прострочення повернення коштів відбулось з вини Продавця, який повернув кошти не на рахунок, з якого такі кошти йому перераховувались.
За результатами дослідження наданих доказів, пояснень учасників справи та матеріалів справи, суд встановив наступне:
За результатами відкритих торгів, 05.01.2022р. позивач уклав з АТ «Укрексімбанк» Договір фінансового лізингу №22-LL0001, з лімітом фінансування 6 324 880,00 гривень.
Для виконання Договору фінансового лізингу АТ «Укрексімбанк» уклав два договори купівлі-продажу майна, а саме:
1)№060-00/3/050122 від 05.01.2022р. щодо придбання в продавця - ТзОВ ТД «Будшляхмаш» вакуумної машини КО-503В-55 на шасі Daewoo HC2AA, вартістю 2 822,0 тис. грн (з ПДВ). На виконання цього Договору купівлі-продажу позивач сплатив АТ «Укрексімбанк» авансовий платіж в розмірі 564 400,00 грн та комісію за надання фінансування в розмірі 4515,20 грн.
2)№060-00/4/050122 від 05.01.2022р. щодо придбання в продавця - ТзОВ ТД «Альфатех»: автогрейдера Shantui SG 16-3 з переднім бульдозерним відвалом і розпушувачем у кількості одна одиниця та повноповоротного гусеничного однокошового міні екскаватора Bobcat Е37 із навісним обладнанням у кількості одна одиниця, загальною вартістю 5210 146,07 грн (з ПДВ). На виконання цього Договору купівлі-продажу та Договору фінансового лізингу позивач сплатив АТ «Укрексімбанк» авансовий платіж в розмірі 1 084 960,09 гривень та комісію за надання фінансування в розмірі 8 134,56 гривень.
Предметом спору у даній справі є нарахування пені за несвоєчасне повернення позивачу сплаченого авансового платежу за Договором №060-00/4/050122, укладеним із ТзОВ ТД «Альфатех».
22.12.2022р. Листом №358, позивач повідомив АT «Укрексімбанк», ТзОВ ТД «Альфатех» та ТзОВ «ТД «Будшляхмаш» про відмову від Договору фінансового лізингу та договорів купівлі-продажу комунальної техніки №060-00/4/050122 від 05.01.2022р. та №060-00/3/050122 від 05.01.2022р. в односторонньому порядку.
27.12.2022р. АТ «Укрексімбанк» звернувся до ТзОВ ТД «Альфатех» з вимогою повернути перерахований їм авансовий платіж в розмірі 1 084 960,09 гривень (лист № 0600130/39194-22).
30.01.2023р. між сторонами правочину укладено договір про розірвання Договору фінансового лізингу. Договір про розірвання Договору купівлі-продажу з ТзОВ ТД «Альфатех» не укладався.
21.02.2023р. позивач звернувся до АТ «Укрексімбанк» з вимогою повернути сплачений авансовий платіж в розмірі 1 084 960,09 грн. та комісійну винагороду в розмірі 8 134,56 грн. На зазначену вимогу АТ «Укрексімбанк» надав відповідь (лист №0600130/9174-23 від 21.03.2023р.), в якій повідомив, що ТзОВ ТД «Альфатех» не повернуло суму сплаченого авансового платежу, що унеможливлює повернення цих коштів позивачу.
21.03.2024р. ТзОВ ТД «Альфатех» перерахував на рахунок АТ «Укрексімбанк» НОМЕР_1 , який не призначений для таких цілей (коррахунок Банку для міжбанківських розрахунків), кошти в сумі 1 084 960,09 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №19002 від 21.03.3023р.
12.04.2023р. позивач звернувся до АТ «Укрексімбанк» про повернення сум сплаченого авансу та комісії із зазначенням реквізитів своїх рахунків для перерахування коштів.
12.04.2023р. АТ Укрексімбанк повернув позивачу грошові кошти в сумі 1 084 960,09 грн. та 8 134,56 грн., що підтверджується доданими виписками по рахунку НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 .
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст.11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про фінансовий лізинг.
Так, відповідно до ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Це означає, що основні положення про найм (оренду) поширюються на договір лізинг, а загальні положення купівлю-продаж на відносини, пов'язані з лізингом, зокрема, на відносини між лізингоодержувачем та лізингодавцем; лізингодавцем та постачальником майна; лізингоодержувачем та постачальником майна. Однак, ці положення застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законом. Закон може встановити інші правила щодо договору лізингу та відносин, пов'язаних з лізингом.
Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері визначає Закон України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до цього Закону відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що виникають на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених законами України з питань регулювання діяльності з надання фінансових послуг, цим Законом та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами. Відносини, що виникають між лізингодавцем та продавцем (постачальником) у зв'язку з набуттям лізингодавцем у власність об'єкта фінансового лізингу для подальшої передачі цього об'єкта лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (стаття 3).
За загальними положеннями про купівлю-продаж продавець зобов'язаний передати покупцеві майно, що відповідає умовам договору купівлі-продажу. А частина друга статті 693 ЦК України встановлює, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, за загальним правилом у правовідносинах, пов'язаних з купівлею-продажем, право вимагати повернення суми попередньої оплати від продавця має покупець, якщо має місце прострочення поставки товару.
У статті 808 ЦК України визначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).
Аналогічні положення закріплені у статті 8 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг»:
-протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувачу забезпечується захист належних йому відповідно до закону та/або договору фінансового лізингу прав щодо об'єкта фінансового лізингу з дотриманням при цьому захисту встановлених законом та/або договором фінансового лізингу прав лізингодавця(ч.1);
-якщо відповідно до договору фінансового лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань щодо строку, якості, комплектності, справності предмета договору фінансового лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язаннями щодо продажу (поставки) предмета договору фінансового лізингу (ч.3);
-ремонт і технічне обслуговування об'єкта фінансового лізингу здійснюються продавцем (постачальником) або іншою особою, визначеною договором купівлі-продажу (договором поставки), за яким лізингодавець набув у власність об'єкт фінансового лізингу, на підставі такого договору або на підставі окремого договору, укладеного між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником) (ч.5).
Цей перелік правопорушень не є вичерпним, про що свідчить сполучник «тощо», вжитий наприкінці речення частини першої статті 8 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» та статті 808 ЦК України. Тому, сторони, керуючись принципом свободи договору, можуть врегулювати у договорі лізингу й інші права лізингоодержувача стосовно постачальника (продавця), якщо предмет лізингу не поставлений або поставлений із прострочкою чи не відповідає договору поставки.
Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі (частина перша статті 636 ЦК України).
Отже, у випадку непрямого лізингу, коли лізингодавець не є продавцем об'єкта лізингу, договір купівлі-продажу між лізингодавцем та продавцем є договором на користь третьої особи - лізингоодержувача, перед яким продавець (постачальник) несе відповідальність за порушення зобов'язання щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Аналогічний підхід застосовано і в Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, відповідно до якої обов'язки постачальника за договором поставки також стосуються лізингоодержувача, як це було б, якби лізингоодержувач був стороною цього договору і якби обладнання необхідно було постачати безпосередньо лізингоодержувачеві. Однак, постачальник не несе відповідальності перед лізингодавцем та лізингоодержувачем за один і той самий збиток (частина перша статті 10).
Як вже зазначалось, частина друга статті 693 ЦК України регулює загальні положення про договір купівлі-продажу та наслідки не передання попередньо оплаченого товару.
Водночас, стаття 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» визначає особливості правового регулювання наслідків не передання товару, що є об'єктом фінансового лізингу, оплаченого шляхом здійснення авансового платежу, а також особливості порядку та строків повернення цього платежу.
Зокрема, частина перша цієї статті встановлює, що:
У разі прострочення передачі лізингоодержувачу об'єкта фінансового лізингу більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором фінансового лізингу не передбачено інший строк, лізингоодержувач до моменту передачі йому об'єкта фінансового лізингу має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця. Для обрахунку строку прострочення не включаються дні, коли лізингоодержувач порушував свої обов'язки за договором фінансового лізингу, що призвело до такого прострочення, а також строк повідомлення лізингодавця лізингоодержувачем про односторонню відмову (абзац перший).
У разі якщо лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу з підстав, визначених абзацом першим цієї частини, такий договір вважається розірваним з дати, зазначеної лізингоодержувачем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення лізингодавцем (абзац другий).
У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов'язань за таким договором, у тому числі зобов'язань щодо сплати будь-яких платежів у зв'язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів, починаючи з робочого дня, наступного за днем отримання ним повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору фінансового лізингу (абзац третій).
У разі якщо об'єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником), а лізингодавець використав кошти (зокрема авансовий платіж), отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за цей об'єкт фінансового лізингу до того, як лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу, лізингодавець повинен письмово повідомити продавця (постачальника) про таку відмову протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингоодержувача про односторонню відмову від договору фінансового лізингу і повернути лізингоодержувачу кошти (зокрема авансовий платіж) не пізніше трьох робочих днів з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), який зобов'язаний повернути лізингодавцю кошти, отримані від такого лізингодавця, протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингодавця (абзац четвертий).
Здійснивши порівняльний аналіз положень частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг», суд дійшов висновку, Закон визначає різні строки виконання зобов'язання лізингодавцем щодо повернення коштів (зокрема, авансового платежу).
Так, абзаци перший та другий частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» в цілому встановлюють загальне право лізингоодержувача розірвати договір фінансового лізингу в односторонньому порядку, якщо лізингодавець не передав йому об'єкт лізингу у встановлений строк, та умови реалізації цього права.
У третьому абзаці закріплена норма, що визначає загальний наслідок такого розірвання, а саме: обов'язок лізингодавця повернути кошти сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу не пізніше трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу.
Стосовно цієї норми, правові норми, що закріплені у абзаці четвертому, є спеціальними, що підлягаю переважному застосуванню. Цей абзац стосується випадку, коли лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об'єкт фінансового лізингу, і об'єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником). У такому випадку строк настання обов'язку лізингодавця обумовлений (пов'язаний) з поверненням коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Зокрема, лізингодавець повинен виконати такий обов'язок у триденний строк, що обраховується не з дня отримання повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу, як це передбачено у третьому абзаці, а з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником). Водночас, у такому разі, лізингодавець повинен обов'язково письмово повідомити продавця (постачальника) про односторонню відмову лізингоодержувача від договору фінансового лізингу.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що:
-у разі, якщо лізингодавець не отримав від продавця об'єкт лізингу, а вже перерахував продавцю кошти, отримані від лізингоодержувача, то відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг», лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу всі гроші, сплачені ним за договором, протягом трьох робочих днів після того, як продавець поверне лізингодавцю гроші. Тобто, виникнення у лізингодавця зобов'язання стосовно лізингоодержувача обумовлено (пов'язано) з фактом повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), якого обрав лізингоодержувач. У такому разі права лізингоодержувача не порушуються, оскільки він має можливість реалізувати право на позов до постачальника, який прострочив поставку товару;
-у розумінні статей 530, 612 ЦК України, у системному взаємозв'язку з нормами частини першої статті 17 Закону України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» лізингодавець вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо повернення авансового платежу, що обумовлює право останнього вимагати повернення авансового платежу від лізингодавця, якщо він отримав кошти від продавця, повідомленого про односторонню відмову від договору фінансового лізингу, але не виконав свій обов'язок і не повернув їх у триденний строк лізингоодержувачу. У такому разі лізингоодержувач має право вимагати повернення авансового платежу від лізингодавця. Лізингоодержувач має таке право також, якщо прострочення передачі об'єкта фінансового лізингу є наслідком порушення лізингодавцем своїх обов'язків за договором.
Так, згідно з п.13.6 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №1 до Договору фінансового лізингу, за настання умов, передбачених цим пунктом Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №1 до Договору), всі кошти (зокрема Авансовий платіж), сплачені Лізингоодержувачем Лізингодавцеві за Договором, повертаються Лізингодавцем Лізингоодержувачу не пізніше 3 (трьох) банківських днів. Авансовий платіж повертається не пізніше 3(трьох) банківських днів з дати повернення Продавцем Лізингодавцю авансу, сплаченого Лізингодавцем на виконання умов Договору купівлі-продажу Об'єкта фінансового лізингу.
Доданою до відзиву платіжною інструкцією №171143 від 04.02.2022р. підтверджується, що АТ «Укрексімбанк», ще до односторонньої відмови позивача від Договору фінансового лізингу здійснив перерахування авансового платежу в користь Продавця, а також протягом 3-х робочих днів з дня отримання вимоги Лізингоодержувача щодо повернення авансового платежу, звернувся з відповідною вимогою до Продавця.
Отже, у АТ «Укрексімбанк» виникло зобов'язання з повернення позивачу авансового платежу по спливу 3-х робочих днів з дня повернення цих коштів Продавцем.
З виписки по рахунку № НОМЕР_4 слідує, що такий платіж повернутий був лише 21.03.2023р., а відтак обов'язок АТ «Укрексімбанк» щодо його повернення позивачу лише 24.03.2023р., а фактично кошти були перераховані позивачу 12.04.2023р.
Тобто, при встановлених обставинах, першим днем прострочення виконання вказаного обов'язку щодо повернення коштів (авансового платежу) є 25.03.2023р.
За змістом частини 3 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг», якщо лізингодавець та/або продавець (постачальник) не виконує обов'язку щодо повернення коштів (зокрема авансового платежу) у встановлений частинами першою та другою цієї статті строк, лізингоодержувач має право вимагати від відповідної сторони сплати неустойки (пені) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за повернення коштів (зокрема авансового платежу), у тому числі за сплату неустойки у визначеному цією частиною розмірі.
Оскільки кошти були перераховані позивачу 12.04.2023р., то суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обгрунтовані, а саме в частині стягнення з відповідача суми неустойки (пені) у розмірі 26 953,02 грн., які обраховано за період з 25.03.2023р. по 11.04.2023р.
Відповідно до ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст.74 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо покликань відповідача про те, що прострочення повернення коштів відбулось з вини Продавця, який повернув кошти не на рахунок з якого такі кошти йому перераховувались, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Банк повернув такі кошти Продавцю, як помилково перераховані. Крім того, своєчасність повернення коштів, в даному випадку, ні законом ні умовами договору, не ставиться в залежність від вини Продавця.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо своєчасного отримання грошових коштів. Відтак, позовні вимоги щодо стягнення неустойки (пені) підлягають задоволенню частково у встановленому судом розмірі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №302 від 16.10.2024р. на суму 3 028,00 грн.
Водночас, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо можливості повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Так, відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Однак, ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022р. у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд, судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Позовна заява у справі №914/2611/24 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом.
Отже, за подання позовної заяви з одною вимогою майнового характеру позивач мав сплатити 2 422,40 грн, а сплатив 3 028,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 448,97 грн.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (адреса: Україна, 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 127; ідентифікаційний код: 00032112) в особі філії Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Львові (адреса: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, вул.Руставелі Ш., будинок 7; ідентифікаційний код: 09805171) на користь Комунального підприємства «МІСЬКЕ КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО» (адреса: Україна, 81500, Львівська обл., Львівський р-н, місто Городок, майдан Гайдамаків, будинок 6; ідентифікаційний код - 31417210) суму неустойки (пені) у розмірі 26 953,02 грн. та 448,97 грн судового збору.
3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено 03.02.2025 р.
Суддя Король М.Р.