79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
29.01.2025 Справа № 914/3097/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг»
про: стягнення 20 125,66 грн.,
представники:
позивача: Савко Н.В.,
відповідача: не з'явився,
12.12.2024 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» про стягнення 20 125,66 грн.
19.12.2024 року Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 15.01.2025р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов'язковою.
Дана ухвала суду була надіслана позивачу в його електронний кабінет, про отримання якої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.
Відповідачу ухвала суду надіслана на адресу місцезнаходження, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вказана кореспонденція, направлена на адресу відповідача, була повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду 22.01.2025 року (вх.№1829/25) із позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018р. у справі № 904/6063/17 отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018р. у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018р. у справі № 906/587/17).
Хід справи викладено в ухвалах суду і протоколах судових засідань.
23.01.2025 року від позивача надійшов супровідний лист №14-11-00223 із засвідченими належним чином додатками до позовної заяви (вх.№1949/25).
У судове засідання 29.01.2025 року представник відповідача повторно не з'явився, причин неявки не повідомив, ухвалу про виклик у судове засідання направлено на адресу місцезнаходження, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 9 ст.165, ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. З врахуванням належного виконання обов'язку суду, щодо повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх учасників судового процесу, судом забезпечено учасникам судового процесу рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, та те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду спору по суті, а також враховуючи вимоги ст. 202 ГПК України, та строки розгляду спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву та представників відповідача та за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи викладене, не перебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Таким чином, судом було вчинено всіх можливих за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається.
Крім того, із 18.10.2023р. введено в дію Закон України № 3200-IX від 29.06.2023р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами». Наведеним Законом внесено відповідні зміни до Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Отже, чинна редакція Господарського процесуального кодексу України зобов'язує юридичних осіб/адвокатів та рекомендує іншим особам зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку та встановлює наслідки невиконання таких вимог-фактичне повернення/не врахування поданих учасниками (що не зареєстрували електронний кабінет в ЄСІТС) заяв по суті спору.
Позиція позивача.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (надалі позивач, орендодавець) звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» (надалі відповідач, орендар) про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.01.2016 року № 13 в розмірі 20 125, 66 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29.01.2016 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди державного майна (надалі договір).
07.10.2024 року рішенням Господарського суду Львівської області вирішено розірвати договір оренди нерухомого державного майна №13 від 29.01.2016 року та виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» з орендованих нежитлових приміщень №10, в будівлі автовокзалу м/п «Краковець», загальною площею 24,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути 18 178,29 грн заборгованості з орендної плати за період квітень 2023 квітень 2024 року, відповідно 2 812,49 грн пені, 1 817,83 грн штрафу та 9 084,00 грн судового збору.
Рішення набрало законної сили 31.10.2024 року. Позивач зазначив про те, що у період з 01.05.2024 року по 31.10.2024 року у відповідача виникла заборгованість по орендній платі у сумі 17 806,01 грн., у зв'язку із чим йому нараховано пеню у сумі 539,05 грн. та штраф у сумі 1780,60 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач участі представника в судових засіданнях не забезпечив, відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
29.01.2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» (Орендар) укладено договір оренди державного майна №13 (далі - Договір), згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно - нежитлове приміщення №10 в будівлі автовокзалу м/п «Краковець», загальною площею 24,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський р-н, смт.Краковець, вул.Вербицького, 54, реєстровий номер 38516786.14.АААЖЖ993 та перебуває на балансі Державної фіскальної служби України (в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці ДФС). Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно із звітом про оцінку майна станом на 31.07.2015, і становить за незалежною оцінкою 148849,00 грн., без ПДВ.
29.01.2016 року сторони підписали акт приймання-передавання державного нерухомого майна.
28.08.2016 року сторони підписали договір про внесення змін та доповнень до договору №13 від 29.01.2016 з додатками.
Відповідно до п.3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та Користувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 50% до Державного бюджету, 50% на рахунок Користувача.
Пунктами 3.7 та 3.8 договору (зі змінами) оренди встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 3 місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
07.10.2024 року Рішенням Господарського суду Львівської області вирішено розірвати договір оренди нерухомого державного майна №13 від 29.01.2016 року та виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» з орендованих нежитлових приміщень №10, в будівлі автовокзалу м/п «Краковець», загальною площею 24,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути 18 178,29 грн заборгованості з орендної плати за період квітень 2023 - квітень 2024 року, відповідно 2 812,49 грн пені, 1 817,83 грн штрафу та 9 084,00 грн судового збору.
Рішення набрало законної сили 31.10.2024 року. Позивач зазначив про те, що у період з 01.05.2024 року по 31.10.2024 року у відповідача виникла заборгованість по орендній платі у сумі 17 806,01 грн., у зв'язку із чим йому нараховано пеню у сумі 539,05 грн. та штраф у сумі 1780,60 грн. відповідно до п.3.8. Договору, у розмірі 10% від суми заборгованості у зв'язку із несвоєчасною сплатою орендної плати строком більше як 3 місяці.
За змістом п.3.11. договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до Державного бюджету та користувачу.
Згідно із п.10.6., чинність цього договору припиняється внаслідок дострокового припинення за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Ч. ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В даному випадку, як встановлено судом, договір розірвано в судовому порядку, рішення суду набрало законної сили 31.10.2024 року.
Таким чином, укладений між сторонами договір припинив свою дію 31.10.2024р.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу. надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 ГК України).
Орендоване за договором майно є державним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Приписами ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передбачено що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Положеннями п.3.1 та п.3.6 договору сторони погодили, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2015 року 4 969,69 грн. і перераховується орендарем не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним у відповідному співвідношенні. При цьому, орендна плата сплачується відповідачем, як орендарем відповідно до співвідношення визначеного пунктом 16 Умов договору, а саме 50 % орендної плати підлягало сплаті до Державного бюджету України, а 50 % - балансоутримувачу.
За змістом п.3.11. договору, у разі припинення договору орендар зобов?язаний сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди.
Згідно з пунктом 9.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобов?язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до висновку Верховного Суду у справі №910/12876/19 від 01.06.2021 року, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Суд вказав, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбачених умовами договору.
Судом встановлено, що відповідач свої зобов?язання за договором оренди нерухомого майна належним чином не виконував, орендну плату не сплачував, внаслідок чого на момент розірвання договору оренди та виселення з орендованого майна існувала заборгованість за період з 01.05.2024 року по 31.10.2024 року. Як слідує з матеріалів справи, відповідно до розрахунків позивача заборгованість з урахуванням інфляційних витрат відповідача перед позивачем складає 17 806,01 грн. Крім того, позивачем нараховано пеню у розмірі 539,05 грн та штраф у сумі 1 780,60 грн.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, зазначає, що такий здійснено арифметично вірно.
Відповідно позовні вимоги у розмірі зазначених сум підлягають задоволенню повністю.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказів сплати заявленої до стягнення сум заборгованості та доказів, які би спростовували позовні вимоги щодо її стягнення, відповідачем суду не подано.
З огляду на вищенаведене, позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» підлягають задоволенню повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №2054 від 04.12.2024р. на суму 3 028,00 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» (адреса: Україна, 65014, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Маразліївська, будинок 1/20, офіс 219; ідентифікаційний код 39161565) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (адреса: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, вул.Коперника М., будинок 4; ідентифікаційний код 42899921) заборгованість в сумі 17 806,01 грн., 539,05 грн. пені, 1780,60 грн. штрафу та 3 028,00 грн. судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено 03.02.2025 р.
Суддя Король М.Р.