вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" січня 2025 р. Справа№ 910/1583/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Пантелієнка В.О.
Остапенка О.М.
Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.
За участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 : Кобилецький В.В - за ордером серії АА №1446919 від 20.09.2024
від ОСОБА_2 : Константін А.В. - за ордером серії АІ №1783101 від 02.01.25
від ОСОБА_3 : Константін А.В. - за ордером серії АІ №1783106 від 02.01.25
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 (суддя Омельченко Л.В., повний текст ухвали складено та підписано - 13.09.2024)
за заявою ОСОБА_4
про неплатоспроможність боржника фізичної особи
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 (суддя Омельченко Л.В., повний текст ухвали складено та підписано - 13.09.2024), зокрема, визнано кредиторами фізичної особи ОСОБА_4 :
- ОСОБА_1 на загальну суму 10 075 394,01 грн, з яких: 6 056,00 грн - судовий збір (позачергово); 10 069 338,01 грн - основний борг (друга черга);
- ОСОБА_2 на загальну суму 2 706 056,00 грн, з яких: 6 056,00 грн - судовий збір (позачергово); 2 700 000,00 грн - основний борг (друга черга);
- ОСОБА_3 на загальну суму 11 006 056,00 грн, з яких: 6 056,00 грн - судовий збір (позачергово); 11 000 000,00 грн - основний борг (друга черга).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24; скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 за заявою ОСОБА_4 про неплатоспроможність в частині визнання кредиторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції без з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права - ст. ст. 76,77 ГПК України та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції визнавши кредиторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до боржника на вказану суму, не врахував порядок розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство про неплатоспроможність фізичної особи боржника, а саме те, що досліджуючи боргові розписки та договір позики даних кредиторів, суд повинен був виявляти справжню правову природу укладених правочинів, а також надати оцінку всім наявним доказам, які б підтверджували наявність реального боргу у боржника перед цими кредиторами за цими розписками та договором, але цього в даному випадку на думку скаржника суд не здійснив і тому безпідставно визнав ці кредиторські вимоги.
Крім того, скаржник посилається на те, що судом не враховано того, що боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей, при цьому на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
02.01.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представників кредиторів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, згідно з якими останні просять суд, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 за заявою ОСОБА_4 про неплатоспроможність в частині визнання кредиторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Пантелієнко В.О., ОСОБА_5.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі № 910/1583/24 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1583/24 за заявою ОСОБА_4 про неплатоспроможність боржника фізичної особи; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.
17.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/1583/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 у справі № 910/1583/24, зокрема, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 залишено без руху.
08.11.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 910/1583/24, поміж іншого, задоволено клопотання ОСОБА_1 , та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1583/24; розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 призначено на 15.01.2025.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/100/25 від 14.01.2025 у зв'язку із ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя від 19.11.2024 про звільнення у відставку судді ОСОБА_5 , призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1583/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/1583/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Пантелієнко В.О., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі № 910/1583/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Пантелієнко В.О., Остапенко О.М.
Явка представників учасників справи
15.01.2025 у судове засідання з'явилися представники ОСОБА_1 та кредиторів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позиції учасників справи
У судовому засіданні 15.01.2025 представник ОСОБА_1 просив подану ним апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 в частині визнання кредиторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до боржника.
Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 в частині визнання кредиторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_4 з відповідними правовими наслідками; уведено процедуру реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_4 ; призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_4 арбітражного керуючого Литвиненка Сергія Сергійовича.
30.05.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про визнання кредитором боржника, а також 29.07.2024 до суду від ОСОБА_3 надійшла заява про визнання кредитором боржника.
Так, розглянувши заяву ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника в сумі 2 700 000 грн, суд встановив на наступне.
26.12.2019 між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено Договір позики № 1, за умовами якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти у розмірі 2 700 000 грн, а позичальник зобов'язується повернути зазначену суму у строк до 26.12.2022.
На підтвердження отримання коштів від ОСОБА_2 на підставі зазначеного договору позики ОСОБА_4 склав 26.12.2019 власноруч розписку, в якій останній підтверджує отримання позикодавця - ОСОБА_2 коштів у розмірі 2 700 000 грн та зобов'язався повернути цю суму у строк до 26.12.2022.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконав щодо повернення у визначений строк ОСОБА_2 зазначену суму позики, 20.03.2023 ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про повернути протягом 10 днів вказану суму боргу у розмірі 2 700 000 грн, який виник за договором позики № 1 від 26.12.2019, проте позичальник повідомив, що не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за цим договором позики, але просить відтермінувати повернення грошових коштів у зв'язку з скрутним фінансовим становищем.
З огляду на те, що станом на дату звернення до суду із заявою про визнання кредитором, грошові зобов'язання не виконані, заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 становить 2 700 000 грн, на підтвердження заявлених грошових вимог кредитором було надано до копії:- Договору позики № 1 від 26.12.2019;- розписки від 26.12.2019;- вимоги від 20.03.2023;- відповіді на Вимогу від 03.05.2023.
Керуючим реструктуризацією боргів Литвиненком С.С. розглянуті та визнані у повному обсязі грошові вимоги ОСОБА_2 до боржника, при цьому і боржник ці вимоги кредитора визнав у повному обсязі.
Таким чином, врахувавши вище наведене та положення ст. ст. 526, 599, 1046, 1047 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що наявні підстави для визнання грошових вимоги ОСОБА_2 до боржника на загальну суму 2 706 056,00 грн, з яких: 6 056,00 грн - судовий збір (позачергово); 2 700 000,00 грн - основний борг (друга черга), які підтвердженні належними доказами.
Розглянувши заяву ОСОБА_3 з грошовими вимогами до боржника в сумі 11 000 000 грн, судом встановлено наступне.
03.02.2020 ОСОБА_4 (позичальник) позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 11 000 000 грн, на підтвердження отримання цих коштів ОСОБА_4 склав розписку від 03.02.2020 (написана власноруч), якою підтвердив отримання від ОСОБА_3 позики у сумі 11 000 000 грн та зобов'язався їх повернути за першою вимогою або не пізніше 01.01.2026.
Проте, станом на дату подання заяви про кредиторські вимоги зобов'язання щодо повернення суми позики не виконано, а тому заборгованість ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 відповідно до розписки від 03.02.2020 складає 11 000 000,00 грн, на підтвердження заявлених грошових вимог кредитором було надано до суду копії:- розписки ОСОБА_4 від 03.02.2020;- паспорту ОСОБА_3 ;- довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
При цьому, грошові вимоги ОСОБА_3 до боржника розглянуті та визнані у повному обсязі керуючим реструктуризацією боргів Литвиненком С.С. , а також цей борг визнає і сам боржник.
Відтак, з огляду на наведене вище, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для визнання грошових вимоги ОСОБА_3 до боржника на загальну суму на загальну суму 11 006 056,00 грн, з яких: 6 056,00 грн - судовий збір (позачергово); 11 000 000,00 грн - основний борг (друга черга)., які підтвердженні належними доказами.
За наслідками розгляду вищевказаних заяв про визнання грошових вимог, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Північний апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті судового рішення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст. 1 КзПБ грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов'язань належать зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45, 46, 47 КзПБ.
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
Наведені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з КзПБ (відповідно до пункту 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (статті 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20, для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Так, у даному випадку в обґрунтування грошових вимог до боржника фізичні особи-кредитори ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїх заявах посилалися на чинний договір позики та наявність відповідних розписок на підтвердження отримання боржником цих позик.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.
Згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.
Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Таким чином, задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 902/221/22.
Як зазначалось вище, ОСОБА_2 звернувся до суду з грошовими вимогами до боржника у розмірі 2 700 000,00 грн, які виникли на підставі договору позики та розписки, а також ОСОБА_3 подав до суду заяву про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 11 000 000 грн, сума позики отриманої боржником за розпискою. Ці кредиторські вимоги до боржника були визнанні судом першої інстанції, оскільки підтвердженні належними доказами.
Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що за відсутності в матеріалах справи належних і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, які підтверджують факт наявності у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коштів, які було передано боржнику за договором позики № 1 від 26.12.2019 та за розписками від 26.12.2019, від 03.02.2020, а також того, що вказані суми позики реально були передані боржнику у даній справі, підстав для визнання кредиторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із заявленими ними грошовими вимогами до фізичної особи ОСОБА_4 немає.
При цьому, апеляційний господарський суд погоджується з доводами скаржника, які наведені в апеляційній скарзі, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали відповідних документів, які б свідчили про надання боржнику таких значних сум позики та їх кредиторські вимоги, спрямовані на формування більших вимог ніж у скаржника.
Таким чином, оскільки, як було зазначено вище, запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 в частині визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до боржника скасувати, прийнявши в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до боржника у зв'язку з недоведеністю заявлених кредиторських вимог, належними доказами.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції», національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Трофимчук проти України» зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За змістом положень ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушеннями норм права при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи скаржника, які викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак, наявні правові підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/1583/24 в частині визнанні кредиторських вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до боржника - скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до боржника.
3. Справу № 910/1583/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови складено та підписано 04.02.2025.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді В.О. Пантелієнко
О.М. Остапенко