печерський районний суд міста києва
Справа № 757/57224/20-ц
пр. 2-4001/22
16 жовтня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
представник третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення пені та трьох відсотків річних за користування депозитом, -
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - відповідач, АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення пені та трьох відсотків річних за користування депозитом.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 05 грудня 2013 року уклав із АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 (вклад «Депозит плюс»), за умовами якого банк відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховується вклад у розмірі 17 500,00 євро на строк 6 місяців до 05 червня2014 року включно, з процентною ставкою на суму вкладу 5,5% річних, період нарахування процентів - 1 місяць.
За умовами договору, якщо по закінченню строку вкладу вкладник не заявив банку про бажання забрати належні йому кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк, проценти на час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу. Окрім того, сторони мають право достроково розірвати дійсний договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.
05 жовтня 2017 року він звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору від 05 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») та просив повернути вклад разом із нарахованими відсотками. Вказану заяву банк отримав 17 жовтня 2017 року, проте залишив без реагування.
У зв'язку із цим він змушений був звернутися з позовом до суду про стягнення вкладів та відсотків за вказаним договором.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року задоволено частково його позов до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення заборгованості. Розірвано договір від 05 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс»), який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк». Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 05 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») у розмірі 17 500,00 євро та проценти за користуванням банківським вкладом у розмірі 3512,47 євро, які нараховані за період із 01 березня 2014 року до 16 жовтня 2017 року включно.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року змінено. Зменшено суму процентів, яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» за користування банківським вкладом за договором № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року за період із 01 березня 2014 року до 16 жовтня 2017 року включно, з 3 512,47 євро до 3 230,31 євро. Сума процентів визначена без врахування податків, зборів та обов'язкових платежів. Збільшено суму відшкодування судового збору з 3 317,50 грн до 5977,77 грн. У решті рішення залишено без змін.
28 лютого 2020 року заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Д.В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 17 лютого 2020 року у справі № 755/61822/17-ц.
Цього ж дня, 28 лютого 2020 року, виконавче провадження № НОМЕР_4 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_5.
Станом на час звернення з цим позовом зазначене судове рішення не виконано, заборгованість за договором № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року йому не повернуто.
За таких обставин, вважає, що з відповідача на його користь підлягає стягненню 3 % річних відповідно до статті 625 ЦПК України, у зв'язку з простроченням банком виконання грошового зобов'язання.
Крім того, фактична відмова банку повернути депозит клієнту свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Посилаючись на наведене, просить: стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 3% річних у розмірі 1 574 євро 99 центів за період з 18 грудня 2017 року до 18 грудня 2020 року включно; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь пеню у розмірі 109 830,54 грн, яка нарахована за період із 18 грудня 2019 року до 18 грудня 2020 року включно; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені та трьох відсотків річних за користування депозитом та призначено підготовче засідання у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2021 року справа передана для розгляду судді Хайнацькому Є. С. у зв'язку зі смертю судді Печерського районного суду м. Києва Писанця В.А.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року вказану цивільну справу прийнято до провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 20 січня 2022 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені та трьох відсотків річних за користування депозитом, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - третя особа, ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон»), у зв'язку з чим підготовче засідання відкладено на 01 квітня 2022 року.
20 січня 2022 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Нежигай І. О. надійшла заява щодо зміни позовних вимог в частині періоду стягнення пені, в якій позивач просив: стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 3% річних у розмірі 1 574 євро 99 центів за період із 18 грудня 2017 року до 18 грудня 2020 року включно; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь пеню у розмірі 110 088, 96 грн, яка нарахована за період із 18 грудня 2019 року до 21 січня 2020 року включно; судові витрати покласти на відповідача.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2022 року відкладено підготовче засідання на 20 червня 2022 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року провадження у цивільній справі № 757/57224/20-ц зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду рішення у цивільній справі № 199/3152/20.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року поновлено провадження у вищевказаній цивільній справі та призначено цивільну справу до розгляду в підготовчому засіданні на 14 серпня 2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року відкладено підготовче засідання на 16 жовтня 2023 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року відкладено підготовче засідання на 12 лютого 2024 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 757/57224/20-ц та призначено розгляд справи по суті в загальному позовному провадженні на 25 квітня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року розгляд справи відкладено до 24 липня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 липня 2024 року розгляд справи відкладено до 16 жовтня 2024 року.
Позивач та його представник в судове засідання 16 жовтня 2024 року не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; в матеріалах справи наявна заява представника позивача, в якій він просить проводити розгляд справи за його відсутності та позивача, задовольнити позов в повному обсязі.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з'явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій в просить відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Суд установив, що 05 грудня 2013 року шляхом подання ОСОБА_1 до банку заяви, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір №SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс»), відповідно до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» оформив депозитний вклад на суму 17 500 євро на строк 6 місяців до 05 червня 2014 року включно з відкриттям депозитного рахунку № НОМЕР_2 з процентною ставкою 5,5 % річних, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року у справі № 757/61822/17-ц задоволено частково позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення заборгованості. Розірвано договір від 05 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс»), який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк». Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 05 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») у розмірі 17 500,00 євро та проценти за користуванням банківським вкладом у розмірі 3512,47 євро, які нараховані за період із 01 березня 2014 року до 16 жовтня 2017 року включно.
У вказаній справі встановлено, що на виконання вказаного договору 05 грудня 2013 року позивачем на рахунок банку було внесено 17 500,00 євро.
Відповідно до пункту 3 укладеного між сторонами договору, якщо по закінченню строку вкладу вкладник не заявив банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки до банку.
Проценти на час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу. Поточний розмір діючої процентної ставки по вкладу можна дізнатися у відділенні або на сайті банку pb.ua (п. 4 договору).
Згідно пунктом 5 договору, сторони мають право достроково розірвати дійсний договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.
05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про розірвання договору №SAMDNWFD0070027851400 (Вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року та повернення вкладу разом з нарахованими відсотками. Також у цій заяві вкладник запросив інформацію щодо ставки за депозитами після пролонгації депозитних договорів, залишку та виписки на рахунках. Банком отримано вказану заяву 17 жовтня 2017 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року змінено. Зменшено суму процентів, яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» за користування банківським вкладом за договором № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року за період з 01 березня 2014 року по 16 жовтня 2017 року включно, з 3 512,47 євро до 3 230,31 євро. Сума процентів визначена без врахування податків, зборів та обов'язкових платежів. Збільшено суму відшкодування судового збору з 3 317,50 грн. до 5977,77 грн. У решті рішення залишено без змін.
Постановою від 28 лютого 2020 року заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Д.В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа від 17 лютого 2020 року у справі № 755/61822/17-ц.
Постановою від 28 лютого 2020 року виконавче провадження № НОМЕР_4 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_5.
Також усиновлено, що станом на час звернення з цим позовом судове рішення про стягнення заборгованості не виконано, заборгованість за договором № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року позивачу не повернута.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Посилаючись на невиконання банком обов'язку з повернення вкладу позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних за період із 18 грудня 2017 року до 18 грудня 2020 року, надавши відповідний розрахунок 3% річних щодо грошового зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто, відповідно до положень статті 11 ЦК України, рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року, зокрема стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 05 грудня 2013 року №SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») у розмірі 17 500,00 євро та проценти за користуванням банківським вкладом у розмірі 3512,47 євро, які нараховані за період із 01 березня 2014 року до 16 жовтня 2017 року включно.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року зменшено суму процентів, яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» за користування банківським вкладом за договором № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року за період з 01 березня 2014 року по 16 жовтня 2017 року включно, з 3 512,47 євро до 3 230,31 євро.
Вказане судові рішення не виконано.
Таким чином, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання - повернення вкладу та процентів на суму вкладу, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача трьох процентів річних за несвоєчасне виконання ним грошового зобов'язання є обґрунтованими.
Нарахування 3 % річних повинно здійснюватися за такою формулою: сума депозиту х кількість днів прострочення х 3 % : 100 : 365).
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за прострочення повернення сум вкладів на підставі частини другої статті 625 ЦК України за договором від 05 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс») за період із 18 грудня 2017 року до 18 грудня 2020 року у розмірі 1 574 євро 99 центів (17 500,00 євро х 3 %/ 365 * 1064 днів = 1 574,99 євро).
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що фактична відмова банку повернути депозит свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». К зв'язку з цим, просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь пеню у розмірі 110 088, 96 грн, яка нарахована за період із 18 грудня 2019 року до 21 січня 2020 року включно.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі №357/15284/18 (провадження №61-13518св21).
Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі №756/420/17 (провадження №61-18833св21).
У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі (частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження №14-133цс20) зроблено висновок, що: «пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа №320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.
Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону не нараховується».
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21) вказано, що: «позивач листом від 12 вересня 2016 року звернувся до відповідача зі зверненням, про розблокування рахунків та повернення коштів, тобто про розірвання договору вкладу, проте отримав повідомлення від Банку про те, що на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя АТ КБ «ПриватБанк» не має правових підстав та можливості для здійснення банківської діяльності, у зв'язку з чим банк фактично не має доступу до свого майна та договорів на окупованій території, припинив свою діяльність в Криму;
сторони в договорах банківського вкладу передбачили право на односторонню відмову та момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. Згідно умов договорі №SAMDN47000700060956 та № SAMDN47000706220395 він вважається розірваним через два дні з дати отримання відповідної заяви, тобто з 15 вересня 2016 року, вказані договори є таким, що вже розірвані».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі №757/34314/18-ц (провадження №61-7121св21) вказано, що: «частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) вказано, що Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача. Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року у справі № 757/61822/17-ц встановлено, що згідно з пунктом 5 укладеного між сторонами 05 грудня 2013 року договору сторони мають право достроково розірвати дійсний договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.
05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про розірвання договору №SAMDNWFD0070027851400 (Вклад «Депозит плюс») від 05 грудня 2013 року та повернення вкладу разом з нарахованими відсотками. Вказану заяву банк отримав 11 жовтня 2017 року.
У відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, з 14 жовтня 2017 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за цими договорами. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Окрім того, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року у справі № 757/61822/17-ц також у судовому порядку розірвано договір від 05 грудня 2013 року № SAMDNWFD0070027851400 (вклад «Депозит плюс»), який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Зміст постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, яким змінено рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року в частин стягнення процентів, свідчить про те, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року переглядалось лише в частині вимог про стягнення вкладу та процентів, в частині вимог про розірвання договору вкладу апеляційним судом не переглядалось. Таким чином, рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року в частині вимог про розірвання договору вкладу набрало чинності 12 серпня 2019 року.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з банку пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 18 грудня 2019 року до 21 січня 2020, тоді як договір банківського рахунку було розірвано 14 жовтня 2017 року за її власною ініціативою та додатково судовим рішенням 11 липня 2019 року.
Таким чином, оскільки між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» з 14 жовтня 2017 року припинено правовідносини за вказаним договором банківського рахунку, то частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за договором банківського рахунку від 05 грудня 2013 року відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зазначене узгоджується з правовими висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №757/10991/19-ц (провадження №61-2639св22), від 23 листопада 2023 року у справі № 757/42452/20 (провадження № 61-11837св23), від 11 березня 2024 року у справі № 446/562/21 (провадження № 61-849св23).
З врахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з викладених вище підстав.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а суд дійшов висновку про часткове задоволення їх позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 536,41 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 1058, 1060, 1075 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення пені та трьох відсотків річних за користування депозитом,- задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних за період із 18 грудня 2017 року до 18 грудня 2020 року у розмірі 1 574 євро 99 центів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в сумі 536 гривень 41 копійка.
Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570.
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, буд. 29-А; код ЄДРПОУ 38920700.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 28.10.2024 року.
Суддя Є.С. Хайнацький