28.01.2025
Справа № 489/5889/23
Провадження №2/489/72/25
28 січня 2025 м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Ставратій Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорна Людмила Сергіївна про стягнення боргу за договором позики та визнання правочину недійсним
встановив.
Позивачка звернулася до суду з позовом, яким просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 19.09.2019 у розмірі 921250,00 грн.; визнати недійсним договір дарування від 20.10.2022, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 1832, укладений між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони; стягнути з відповідачів судові витрати. Мотивуючи свої вимоги тим, що 19 вересня 2019 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала від неї суму грошових коштів у розмірі 25000,00 доларів США, що на дату подачі позову за офіційним курсом НБУ становить 921250,00 грн. Факт отримання відповідачкою коштів підтверджується письмовою розпискою від 19.09.2019. За умовами договору позики, ОСОБА_2 зобов'язалася повернути борг у строк до 20.09.2022, також остання зазначила, що у разі неможливості повернути борг, у зазначений в договорі строк, вона зобов'язалася здійснити відчуження належній їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на користь позивачки. ОСОБА_2 умови договору не виконала. З початку жовтня 2022 року вона неодноразово нагадувала відповідачці про необхідність виконати умови договору позики. У вересні 2023 року їй стало відомо, що 20.10.2022 ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 . Від виконання умов договору відповідачка ухиляється.
Від представниці відповідачки ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_5 вважає, що позивачкою подано до суду завідомо безпідставний позов, який має очевидно штучний характер, а дії позивачки можна кваліфікувати як зловживання процесуальними правами. 01 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. З цього часу від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли напружені особисті відносини та спір щодо поділу спадкового майна. З поданої позивачем копії розписки вбачається, що датою повернення ОСОБА_2 боргу є 20 вересня 2022 року. З позовною заявою ОСОБА_1 звернулася лише через рік після настання строку на повернення боргу, а саме після смерті ОСОБА_4 , в період отримання спадкоємцями свідоцтв про право власності на спадкове майно. Крім того, строком повернення боргу є 20 вересня 2022 року, а договір дарування з ОСОБА_4 був укладений 20 жовтня 2022 року, тобто після строку дії розписки. Відчужувана квартира належала ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. 20 вересня 2019 року. Тобто, в день складання розписки, а саме 19 вересня 2019 року, квартира АДРЕСА_1 , ще не належала ОСОБА_2 . У звязку з цим, станом на день написання розписки, відповідачка не мала законних підстав відчужувати те, що не належало їй на праві приватної власності. У п. 1.2 Договору дарування, зазначено, що дарувальник свідчить, що подарунок (квартира) до цього часу нікому іншому не продана, не подарована, не перебуває в заставі, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи користування іншими особами. Відсутність обтяжень нерухомого майна, також перебування відчуженого майна під іпотекою, в податковій заставі, нотаріусом перевірено 20 жовтня 2022 року. Також позивачкою зазначено, що підставою для визнання договору дарування недійсним, є у тому числі той факт, що у відповідачки ніби то відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитом. Для спростування зазначеного твердження позивачки, наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається, що станом на цей день в приватній власності відповідачки знаходиться двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . Саме ця квартира була у власності відповідачки в період підписання розписки, однак, чомусь ОСОБА_2 вирішує, у разі несплати боргу, переоформити квартиру, яка ще не була у її приватній власності та станом на сьогоднішній день відноситься до спадкового майна.
Ухвалою суду від 04.10.2023, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження, зобов'язано позивача надати оригінал розписки та витребувано докази.
Ухвалою суду від 04.10.2023, забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно.
Ухвалою суду від 23.11.2023, залучено третю особу, відкладено підготовче судове засідання та витребувано докази.
Ухвалою суду від 26.03.2024, залучено в якості співвідповідача ОСОБА_3 , закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті та витребувано докази.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Позивачка та її представниці у судове засідання не з'явились.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, 28.01.2025 надійшла заява про відкладення розгляду справи, у звязку з тим, що вона перебуває за межами України та копії позовної заяви не отримувала. Вказана заява надійшла на електрону пошту суду без накладення електронного цифрового підпису (про що складений відповідний акт), що позбавляє суд можливості достеменно ідентифікувати особу яка її подала. Також суд бере до уваги, що з моменту відкриття провадження у справі 04.10.2023 було призначено 8 судових засідань, по дату та час яких всі учасники справи повідомлялись належним чином у тому числі за допомогою телефонограм та смс-повідомлень. Доказів неналежного повідомлення або неможливості проведення судового розгляду за її участю в режимі відеоконференції суду не надано. З урахуванням функціонування підсистеми Електронний суд, відповідачка не була позбавлена можливості зареєструвати електронний кабінет, ознайомитись з позовом та додатками та висловити свою позицію подавши відзив, проте таким правом не скористалась. З огляду на вказане суд не вбачає передбачених законом підстав для відкладення судового розгляду.
Від представниці відповідачки надійшла заява про проведення розгляду справи за її відсутності, підтримує доводи відзиву на позовну заяву.
При вирішенні питання щодо можливості проведення судового розгляду цивільної справи за відсутністю сторін, суд керується тим, що сторонам надавалось достатньо часу на подання заяв по суті справи, клопотань, тощо. Також бере до уваги відсутність ухвали про визнання явки сторін обов'язковою, тривалість розгляду, належність повідомлення сторін та учасників справи, необхідність дослідження додаткових доказів, окрім тих, що наявні в матеріалах цивільної справи, допиту свідків, тощо.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Як вбачається з розписки від 19.09.2019, ОСОБА_2 отримала в борг грошові кошти у ОСОБА_1 у розмірі 25000 доларів США. Вказані грошові суми зобов'язується повернути не пізніше 20 вересня 2022 року. у разі неможливості повернути борг у повному обсязі у вказаний строк, зобов'язалася нотаріально оформити на ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Представниця позивачки зазначає, що до теперішнього часу відповідачкою борг не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з дійсним позовом.
Норми права та мотиви їх застосування.
Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України). Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики, розписки про отримання коштів внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Правова позиція з цього приводу викладена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові 13.12.2017 у справі №309/3458/14-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року справа №524/4946/16-ц.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц, від 31.10.2018 при розгляді справи № 707/2606/16-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Як доказ правомірності своєї вимоги до відповідачки ОСОБА_2 про виконання боргового зобов'язання сторона позивача надала до суду ксерокопію розписки від 19.09.2019.
Ухвалами суду від 04.10.2023 та від 26.03.2024, зокрема, зобов'язано ОСОБА_1 надати оригінал розписки від 19 вересня 2019 на суму 25000,00 доларів США, що еквівалентно 921250,00 грн., виданої ОСОБА_2 .
Позивачкою, ані на підготовчих судових засідань, ані на судових засідань по суті, не надано до суду оригіналу вищевказаної розписки від 19.09.2019.
Будь-яких доказів щодо наявності у позивача оригіналу боргової розписки (крім посилання у позовній заяві) матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку із зазначеним суд вважає, що позивачкою не доведено наявності обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог про стягнення боргу за розпискою, не доведено належними і достовірними доказами факту укладення договору позики, та позивачка не пояснила відсутність оригіналу боргової розписки. За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення боргу за розпискою слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування від 20.10.2022, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 1832, укладений між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони, суд приходить до наступного.
20 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 (далі - дарувальник) та ОСОБА_4 (далі - обдарований) укладено Договір дарування квартири, відповідно до якого дарувальник безоплатно передає обдарованому цілу трикімнатну квартиру, а обдарований приймає у власності належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 1832.
Відчужувана квартира належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. 20.09.2019, зареєстрованого в реєстрі за № 2434.
Відповідно до п. 1.2 Договору дарування, дарувальник свідчить, що дарунок до цього часу нікому іншому не проданий, не подарований, не перебуває у заставі, в тому числі податковій, в спорі, під арештом чи забороною не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи користування іншими особами. Дарувальник свідчить, що вищевказане нерухоме майно вільне від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які в момент складання договору дарувальник не міг знати. Відсутність обтяжень нерухомого майна, а також перебування відчужуваного майна під іпотекою, в податковій заставі, нотаріусом перевірено 20 жовтня 2022 року.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 29.09.2023, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 20.10.2022, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1832.
Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Отже, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи можливе в порядку ст.55 ЦПК України шляхом залучення правонаступника, а не зміни відповідача, однак лише за умови, що фізична особа померла після відкриття провадження у справі.
Згідно із п. 7 ч. 1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_4 є його дружина - ОСОБА_3 , яка ухвалою суду від 26.03.2024, залучена у справу в якості співвідповідачки.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно зі ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).
Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.
У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) Верховний Суд вказав, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
У відповідності до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі №6-996цс17, Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18) та від 14.04.2020 у справі №628/3909/15 (провадження № 61-42915св18).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №908/1879/17.
Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зловживання правом це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Як вбачається з розписки від 19.09.2019, ОСОБА_2 зобов'язалася повернути борг не пізніше 20.09.2022 та у разі неповернення боргу в повному обсязі, зобов'язалася нотаріально оформити на ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 .
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 21.03.2024, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_2 20 вересня 2019 року на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 2434.
Тобто, на час укладення розписки ОСОБА_2 , спірна квартира не перебувала у її власності.
Долучена до матеріалів справи копія розписки від 19.09.2019 не є Договором іпотеки та не посвідчена нотаріально, як того вимагає чинне законодавство України, а тому зобов'язання щодо переоформлення нерухомого майна не є належно оформленим Іпотечним договором.
Крім того, позивачкою не надано до суду оригіналу розписки від 19.09.2019, а отже, не доведено факту наявності заборгованості у відповідачки перед позивачкою.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування від 20.10.2022, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Чорною Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 1832, укладений між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Щодо судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 137. ч.1 ст. 141 ЦПК України, витрати на правничу допомогу та судові витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.
У відзиві на позовну заяву, представниця відповідачки ОСОБА_3 - адвокатка Щукіна Н.О. просила стягнути з позивачки на користь відповідачки ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 2, 3ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про стягнення понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наявні у матеріалах справи: копія договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 12.05.2023; копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1102904 від 13.11.2023; попередній орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу; платіжна інструкція № 0.0.3552827363.1 від 26.03.2024 та платіжна інструкція № 0.0.3564461588.1 від 03.04.2024 про сплату ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у загальному розмірі 15000,00 грн.
Представницею відповідачки надано суду належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, а тому, в силу приписів ст. 141 ЦПК України, разі відмови у задоволенні позову, судові витрати стягуються з позивача, тому з позивачки на користь відповідачки ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорна Людмила Сергіївна про стягнення боргу за договором позики та визнання правочину недійсним - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. 00 коп.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідачі:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 .
ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорна Людмила Сергіївна, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. В. Морська, 70.
Повний текст судового рішення складено «03» лютого 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева