21 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/985/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича
на рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі
за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави
до: 1) Львівської міської ради,
2) фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича
про визнання незаконними та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, припинення права користування земельною ділянкою, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації об'єкта нерухомого майна, припинення права власності та зобов'язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення (демонтажу) розміщеної на ній споруди станції технічного обслуговування.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Круш Т. О., представник Львівської міської ради - Коржевич У. Ф.
У квітні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова (далі - Прокурор) в інтересах держави (Територіальної громади міста Львова) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича далі - ФОП Баранецький Р. Б.) про:
визнання незаконними та скасування пунктів 2, 3 ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 № 3475 «Про внесення змін до договору оренди землі від 01.11.2017 № С-4483» (далі - ухвала від 17.05.2018 № 3475);
визнання незаконним та скасування пунктів 1, 2.1.1. ухвали Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4480 «Про продовження ФОП Баранецькому Р. Б. терміну оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 253 » (далі - ухвала від 20.12.2018 № 4480);
визнання недійсним договору оренди землі від 20.02.2019 № С-4631 укладеного між Львівською міською радою та Баранецьким Р. Б. щодо земельної ділянки, кадастровий номер 4610136800:04:002:0034, вул. Зелена, 253 у м. Львові , площею 0,0490 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1413760346101) (далі - договір оренди землі);
припинення права користування земельною ділянки, кадастровий номер 4610136800:04:002:0034 на вул. Зеленій, 253 у м. Львові, площею 0,0490 г та повернення земельної ділянки від Баранецького Р. Б. територіальній громаді м. Львова;
скасування державної реєстрації 24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі під літ. «Б-1» площею 326,3 кв. м на вул. Зеленій, 253 у м. Львові (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1820214646101, індексний номер рішення: 46668318 від 26.04.2019);
зобов'язання Баранецького Р. Б. звільнити земельну ділянку кадастровий номер 4610136800:04:002:0034 на вул. Зеленій, 253 у м. Львові площею 0,0490 га шляхом знесення (демонтажу) розміщеної на ній тимчасової споруди, станції технічного обслуговування автомобілів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положенням частини другої статті 124, частин першої - третьої статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:04:002:0034, розташовану по вул. Зеленій, 253 у м. Львові (далі - спірна земельна ділянка) надано в оренду Баранецькому Р. Б. без проведення земельних торгів (аукціону). Крім цього, Прокурор вказував на порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (у межах червоних ліній), що відповідно до вимог статті 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішення про надання земельної ділянки, угоди щодо неї, її державної реєстрації. Прокурор також акцентував увагу на тому, що Баранецьким Р. Б. порушено умови оренди земельної ділянки, передбачені спірними ухвалою від 20.12.2018 № 4480 та договором оренди землі від 20.02.2019 № С-4631: у частині умови оренди - для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів - без оформлення права власності на цей об'єкт (24.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності Баранецького Р. Б. на нежитлову будівлю під літ. «Б-1» площею 326,3 кв. м); щодо об'єкта оренди, що тягне за собою припинення оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації тимчасової споруди як об'єкта нерухомого майна та прав на неї.
Правовими підставами позову вказано положення статей 1, 12, 19, 20, 83, 116, 124, 134, 152 ЗК України, статей 11, 16, 181, 182, 203, 215, 216, 331, 373, 638, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 10, 24, 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 2, 14, 16, 25, 33 Закону України «Про оренду землі», статей 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статей 2, 5, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 1, 15, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.08.2023 (суддя Трускавецький В. П.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (Бойко С. М. - головуючий, судді: Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) позовні вимоги задоволено повністюю.
Так, суди попередніх інстанцій ураховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах червоних ліній вуличної мережі (належить до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення), зазначили, що вона не може належати до земель житлової та громадської забудови та розташування на ній будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин не допускається, а тому в цьому випадку поновлення договору оренди землі суперечить вимогам Закону України «Про оренду землі», зокрема, положенням частини дванадцятої статті 33 цього Закону, відповідно до яких у разі зміни цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
Разом з цим, враховуючи те, що на час ухвалення оскаржуваних ухвал та укладення договору оренди землі на спірній земельній ділянці були відсутні об'єкти нерухомого майна, а розміщувався об'єкт інфраструктури - тимчасова споруда станції технічного обслуговування автомобілів, що підтверджується умовами договору оренди землі, суди зазначили, що спірна земельна ділянка могла бути надана в оренду лише за результатами проведення земельних торгів.
За таких підстав суди дійшли висновку, що Львівською міською радою надано, а Баранецьким Р. Б. отримано в оренду спірну земельну ділянку всупереч вимогам частини другої статті 124, частин першої - третьої статті 134 ЗК України (без проведення земельних торгів (аукціону)), а також з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель що, відповідно до вимог статті 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішення про надання земельної ділянки, угоди щодо неї та її державної реєстрації.
Поряд з цим, оскільки судами в цій справі встановлено, що Баранецьким Р. Б. порушено умови оренди земельної ділянки, передбачені спірними ухвалою від 20.12.2018 № 4480 та договором оренди землі, а також порушено обмеження щодо об'єкта оренди, суди зауважили, що відсутні підстави для застосування принципу «належного урядування» в тому числі враховуючи, що питання продовження договору оренди землі не належить до предмету дослідження, а також наголосили, що вказане є підставою для припинення оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації тимчасової споруди як об'єкта нерухомого майна та прав на неї.
Суд також погодилися із вимогами Прокурора та його обґрунтуваннями проте, що ФОП Баранецький Р. Б. повинен відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення, а тому заявлена вимога про зобов'язання останнього звільнити земельну ділянку шляхом знесення (демонтажу) розміщеної на ній споруди станції технічного обслуговування автомобілів є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 10.08.2023 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 914/985/21, ФОП Баранецький Р. Б. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій застосовано:
положення статей 134, 135 ЗК України, щодо необхідності застосування процедури земельних торгів, без врахування висновків, викладених постановах Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 153/1548/23, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19;
положення статей 16, 203, 215, 216, ЦК України, статей 136, 137 ЗК України, щодо визнання недійсним договору оренди землі, без врахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14, від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14, від 11.05.2016 у справі № 6- 824цс16, від 10.10.2018 у справі № 663/2055/16-ц, від 18.06.2020 у справі № 236/2120/17, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 03.12.2020 у справі № 236/2122/17, від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19;
положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо права особи на мирне володіння майном, без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 902/1090/16, від 06.07.2020, у справі № 914/2618/16, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20, від 29.09.2020 у справі № 655/2908/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20;
положення статей 16, 203, 215, 216, ЦК України, статті 236 ГПК України щодо ефективності захисту прав держави шляхом визнання недійсним договору оренди та скасування державної реєстрації права оренди, без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 05.10.2022 у справі № 922/3166/20, постановах Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 527/600/17, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, постанові Верховного Суду України від 01.05.2015 у справі № 3-195гс15, постановах Вищого господарського суду України від 23.09.2014 у справі № 5011-34/10316-2012, від 15.04.2012 у справі № 16/558, від 24.12.2009 у справі № 16/96.
Львівська обласна прокуратура у відзиві просить судові рішення залишити в силі, посилаючись на те, що вони є законними та обґрунтованими.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, ухвалою Львівської міської ради від 20.10.2005 № 2704 «Про погодження приватному підприємцю Волоцюзі Б. Д. місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Зеленій, 253 у м. Львові» погоджено ПП Волоцюзі Б. Д. місце розташування та дозволено виготовити проект відведення земельної ділянки площею 0,049 га на вул. Зеленій, 253 в оренду терміном на 5 років для розміщення та обслуговування збірно-розбірного тимчасового павільйону станції технічного обслуговування автомобілів.
Ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 № 904 «Про затвердження суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Волоцюзі Б. Д. проекту відведення земельної ділянки на вул. Зеленій, 253 у м. Львові » затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,049 га на вул. Зеленій, 253 в оренду терміном на 5 років за рахунок земель, що не надані у власність або користування, за функцією використання - землі комерції для розміщення та обслуговування тимчасового павільйону станції технічного обслуговування автомобілів, у тому числі в межах червоних ліній земельної ділянки площею 0,049 га з обмеженнями.
24.07.2007 між Львівською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Волоцюгою Б. Д. укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:04:002:0034, яка знаходиться у м. Львові на вул. Зеленій, 253 для розміщення та обслуговування тимчасового павільйону станції технічного обслуговування автомобілів. Цільове призначення земельної ділянки землі житлової та громадської забудови, категорія земельної ділянки за функціональним призначенням комерційного використання. Строк дії договору до 07.06.2012.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.08.2008 № 782 «Про проектування і встановлення ФОП Волоцюгою Б. Д. тимчасової збірно-розбірної станції технічного обслуговування автомобілів на два пости на вул. Зеленій, 253 , без права капітального будівництва зі знесенням існуючої нежитлової металевої споруди та без оформлення права власності» дозволено проектування тимчасової збірно-розбірної станції технічного обслуговування автомобілів на два пости на вул. Зеленій, 253 , без права капітального будівництва зі знесенням існуючої нежитлової металевої споруди та без оформлення права власності. Зобов'язано розробити у ліцензованій проектній організації робочий проект та погодити його у департаменті містобудування. Зобов'язано Департамент економічної політики видати ФОП Волоцюзі Б. Д. дозвіл на відкриття тимчасової збірно-розбірної станції технічного обслуговування автомобілів.
Згідно з Робочим проектом збірно-розбірного тимчасового павільйону станції технічного обслуговування на 2 пости на вул. Зеленій, 253 в м. Львові розробленим ТзОВ «Фазис» (ліцензія АВ № 369939 від 12.12.2007) у 2009 році, зокрема, п. 4.2. Основні архітектурно-будівельні рішення, закріплено: Робочим проектом передбачається будівництво збірно-розбірного тимчасового павільйону з розмірами 9,0х17,5 м одноповерховий, в осіх Б-В; 2-4; двоповерховий. В конструктивному відношенні павільйон являє собою будівлю з каркасом з металевих конструкцій. Огороджуючі стіни і перегородки з сендвіч-панелей. Павільйон встановлений на основу з фундаментних блоків.
12.07.2012 ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» складено технічний паспорт на станцію технічного обслуговування автомобілів по вул. Зеленій, 253 . Згідно технічного паспорта, споруда складається з першого поверху та мансардного поверху. Опис основних конструкцій: фундамент б/бетон, стіни сендвіч-панелі, покрівля сендвіч-панелі, перекриття бетон. Загальна площа будівлі складає 326,3 кв. м, виконано Куца В. С. та перевірено Дідух М. С. 29.05.2017.
Згідно з Висновком Департаменту містобудування Управління архітектури львівської міської ради про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою. Містобудівельні обмеження в користуванні земельною ділянкою: 1. Обмеження щодо генерального плану міста Львова: - земельна ділянка знаходиться в межах червоних ліній вулиці; 2. Обмеження щодо червоних ліній вулиць: земельна ділянка площею 0,0490 га, знаходиться в межах червоних ліній вулиці, забороняється будь-яке капітальне будівництво та посадка багаторічних дерев. 4. Обмеження щодо нового будівництва і реконструкції: забороняється будь-яке капітальне будівництво.
Ухвалою Львівської міської ради від 30.05.2013 № 2397 «Про продовження фізичній особі-підприємцю Волоцюзі Б. Д. терміну оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 253 » продовжено ФОП Волоцюзі Б. Д. на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,0490 га у межах червоних ліній з обмеженнями для обслуговування тимчасового павільйону станції технічного обслуговування автомобілів за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції. ФОП Волоцюгу Б. Д. зобов'язано укласти договір оренди землі, що передбачало розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м. Львові на вул. Зеленій, 253.
Львівським комунальним підприємством «Центр земельного кадастру та землеустрою» на замовлення ФОП Волоцюги Б. Д. виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м. Львові на вул. Зеленій, 253. Відділом Держземагенства у м. Львові Львівської області надано висновок про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 15.01.2014 № 40/01-15/128, у пункті 6.7. якої зазначено: наявність на земельній ділянці будівель та споруд: на земельній ділянці знаходяться тимчасова споруда.
01.11.2017 між Львівською міською радою (Орендодавець) та ФОП Волоцюгою Б. Д. (Орендар) укладено договір оренди землі. Згідно з умовами цього договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування тимчасового павільйону станції технічного обслуговування автомобілів, з кадастровим номером 4610136800:04:002:0034, яка знаходиться у м. Львові на вул. Зеленій, 253. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0490 га, у тому числі під забудовою 0,0202 га, під твердим покриттям 0,0288 га (у тому числі площею 0,0490 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права будь-якого будівництва та посадки багаторічних насаджень). Строк дії договору до 30.05.2018.
Право оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 01.11.2017 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.11.2017, номер запису 23477815.
08.12.2017 між Волоцюгою Б. Д. (Продавець) та фізичною особою-підприємцем Баранецьким Р. Б.м (Покупець) укладено договір купівлі-продажу тимчасової збірно-розбірної станції технічного обслуговування автомобілів. Згідно з умовами якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає, і зобов'язується оплатити на нижче вказаних умовах тимчасову збірно-розбірну станцію технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 326,3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253 , та безпосередньо розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4610136800:04:002:0034 (площа 0,0490 га) згідно договору оренди землі від 01 листопада 2017 року № С-4483, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав за № 104498094 від 21.11.2017 року. Відчужуваний об'єкт встановлений продавцем, за вказаною в п. 1 цього Договору адресою, на підставі ухвали сесії Львівської міської ради № 2704 від 20.10.2005 та № 904 від 07.06.2007 та Дозволу № 4 від 13.01.2010 Сихівської районної адміністрації ЛМР. Продавець надає згоду на зміну сторони в договорі оренди землі від 01.11.2017 № С-4483 та вилучення з його користування земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:04:002:0034 (площа 0,0490 га) на користь Покупця, в зв'язку з відчуженням вищевказаного об'єкта.
Цього ж дня Волоцюгою Б. Д. складено нотаріально посвідчену заяву щодо надання згоди на заміну сторони в Договорі оренди землі від 01.11.2017 № С- 4483 та вилучення з його користування земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:04:002:0034 (площа 0,0490 га), що розташована за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253 , на користь ФОП Баранецького Р. Б..
12.12.2017 Баранецьким Р. Б. подано до Львівської міської ради заяву про внесення змін до договору оренди землі від 01.11.2017 № С-4483 в частині зміни орендаря.
Ухвалою Львівської міської ради від 17.05.2018 № 3475 «Про внесення змін до договору оренди землі від 01.11.2017 № С-4483» вилучено за згодою з користування ФОП Волоцюги Б. Д. земельну ділянку площею 0,0490 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень на вул. Зеленій 253 (кадастровий номер 4610136800:04:002:0034); вирішено внести зміни до договору оренди землі, зареєстрованого у Львівській міській раді 01.11.2017 за № С-4483 (книга записів реєстрації Договорів оренди землі С-4) та у реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції, замінивши у договорі сторону орендаря.
30.05.2018 між Львівською міською радою та ФОП Баранецьким Р. Б. укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованого у Львівській міській раді 01.11.2017 року за № С-4483 та у реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції (інформаційна довідка від 21.11.2017 № 104498094, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1413760346101, дата державної реєстрації 16.11.2017, номер запису про інше речове право 23477815), яким замінено сторону орендаря в договорі на ФОП Баранецького Р. Б.
13.06.2018 на підставі заяви № 28677003 Баранецького Р. Б. внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, зокрема, на підставі внесених змін до договору оренди землі від 30.05.2018 зазначено орендарем Баранецького Р. Б. Строк дії договору 30.05.2018.
Ухвалою Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4480 «Про продовження ФОП Баранецькому Р. Б. терміну оренди земельної ділянки на вул. Зеленій, 253 » прийнятою на підставі заяви ФОП Баранецького Р. Б. від 30.05.2018 та від 21.06.2018 ухвалено продовжити ФОП Баранецькому Р. Б.на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,0490 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень на вул. Зеленій, 253 (кадастровий номер 4610136800:04:002:0034) для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів без оформлення права власності за рахунок земель житлової та громадської забудови.
20.02.2019 між Львівською міською радою та ФОП Баранецьким Р. Б. укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі», ухвал Львівської міської ради від 30.06.2016 № 631, від 25.05.2017 № 1995 та від 20.12.2018 № 4480 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів без оформлення права власності з кадастровий номер 4610136800:04:002:0034, яка знаходиться у м Львові на вул. Зеленій, 253. В оренду передається земельна ділянка площею 0,0490 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень у тому числі під забудовою - 0,0202 га, під твердим покриттям - 0,0288 га. На земельній ділянці розміщені споруда станції технічного обслуговування автомобілів. Строк дії договору до 20.12.2023 (5 років).
Також, пунктом 16 цього договору закріплено, що цільове призначення земельної ділянки: код КВЦПЗ - 03.13 - для обслуговування тимчасової споруди станції технічного обслуговування автомобілів без оформлення права власності.
Пунктом 26 цього договору вказано, на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб згідно з містобудівними обмеженнями та сервітутами щодо користування земельною ділянкою від 06.08.2018 № 2401-4233, виданими управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради.
У містобудівних обмеженнях та сервітутах щодо користування земельною ділянкою від 06.08.2018 № 2401-4233 виданими Департаментом містобудування Управління архітектури та урбаністики, вказано: 3. Рекомендована категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. 7. Обмеження щодо нового будівництва і реконструкції: в межах червоних ліній дозволяється обслуговування тимчасового торгового павільйону, без права капітального будівництва та без оформлення права власності за будівлями, в разі вимог виконавчих органів Львівської міської ради земельна ділянка в межах червоних ліній вулиці підлягає вилученню у встановленому законодавством України порядку.
Право оренди земельної ділянки Баранецьким Р. Б. на підставі договору оренди землі від 20.02.2019 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.02.2019, номер запису 30541020.
26.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано будівлю під літ. «Б-1», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1820214646101, загальною площею 326,3 кв. м, опис об'єкта нерухомого майна зазначений у технічному паспорті, адреса: Львівська обл., м. Львів, вул. Зелена, буд 253. Номер запису про право власності 31365697, підстава виникнення права власності: довідка 1/5085 від 23.04.2019, видавник ОКП «БТІ та ЕО»; технічний паспорт серія 1125 виданий 12.07.2012, видавник ОКП ЛОР «БТІ та ЕО». Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46668318 від 26.04.2019. Власник Баранецький Р. Б.
У листі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові від 19.02.2021 повідомлено Прокурора, що у Реєстрі будівельної діяльності відсутні відомості щодо реєстрації будь-яких документів, виданих Баранецькому Р. Б. на об'єкт, розташований за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253 , земельна ділянка з кадастровим номером 4610136800:04:002:0034. Також повідомлено, що Інспекцією не проводились заходи державного архітектурно-будівельного контролю на відповідному об'єкті.
Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 22.03.2023 № 3905 експертом надано такі відповіді на питання: 1) за результатами проведених досліджень встановлено, що «Станція технічного обслуговування автомобілів», загальною площею 326,3 кв. м, розташована за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253 , належна на праві власності Баранецькому Р. Б., можливо віднести до категорії «нерухоме майно», оскільки об'єкт розміщений на земельній ділянці, нерозривно пов'язаній з землею, переміщення об'єкту неможлтве без його знецінення; 2) в результаті співставлення робочого проекту на досліджуваний об'єкт та даних натурного обстеження встановлено, що об'єкт «Станція технічного обслуговування автомобілів», загальною площею 326,3 кв. м, розташована за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253 не в повному обсязі відповідає робочому проекту, розрабленому ТзОВ «Фазис» на замовлення ФОП Волоцюги Б. Д. на виконання рішення Львівської міської ради від 12.12.2008 № 782, а саме: замість запроектованої основи із збірних фундаментних блоків забудовником влаштовано бутобетонний фундамент під будівлю, а також з/бетонне монолітне перекриття та бетонні сходи по металевим косоурам.
Також, експертом надано письмові відповіді на питання, поставлені у судовому засіданні 27.06.2023 щодо наданого останньою висновку. Так, по питанню 1 зазначено, що існуюча будівля станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 326,3 кв. м, розташована на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253, за переліченими ознаками віднесена до нерухомого майна. По питанню 2, враховуючи параметри та результати проведених будівельно-технічних досліджень, будівлю станції технічного обслуговування автомобілів, загальною площею 326,3 кв. м, розташована на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 253 можливо віднести до виробничої будівлі з класом капітальності - IV.
Разом з цим, як вже зазначалося, скаржник, оскаржуючи рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилався на неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України та Вищого господарського суду України викладених у постановах від 07.08.2024 у справі № 153/1548/23, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19; від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14, від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14, від 11.05.2016 у справі № 6- 824цс16, від 10.10.2018 у справі № 663/2055/16-ц, від 18.06.2020 у справі № 236/2120/17, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 03.12.2020 у справі № 236/2122/17, від 30.06.2021 у справі № 917/1134/19, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 23.04.2019 у справі № 902/1090/16, від 06.07.2020, у справі № 914/2618/16, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20, від 29.09.2020 у справі № 655/2908/16-ц, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 05.10.2022 у справі № 922/3166/20, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 527/600/17, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 01.05.2015 у справі № 3-195гс15, від 23.09.2014 у справі № 5011-34/10316-2012, від 15.04.2012 у справі № 16/558, від 24.12.2009 року у справі № 16/96.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Колегія суддів також зазначає, що така підстава для касаційного оскарження як неврахування висновку Верховного Суду стосується саме застосування певної норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справі, що розглядається, позовні вимоги було заявлено про визнання незаконними та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, припинення права користування земельною ділянкою, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації об'єкта нерухомого майна, припинення права власності та зобов'язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення (демонтажу) розміщеної на ній споруди станції технічного обслуговування.
Водночас у справі № 153/1548/23 (постанова Верховного Суду від 07.08.2024), на яку посилається скаржник, розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про: визнання незаконним та скасування рішення; визнання в порядку визначеному статтею 120 ЗК України права на отримання у власність земельної ділянки, на якій розташоване належне на праві власності нерухоме майно; зобов'язання повторно розглянути клопотання про передачу у власність земельної ділянки, та за наслідками розгляду прийняти рішення. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав та законних інтересів позивачки на набуття (перехід) права власності на земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт нерухомого майна (об'єкт малої приватизації - стоматологічна поліклініка, розташована по АДРЕСА_2 ) право власності на який набуто позивачкою на підставі договору купівлі-продажу, 26.12.2022, укладеного за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону від 15.11.2022 № UA-PS-2022-10-19-000008-3. Так, суд касаційної інстанції, у наведеній скаржником постанові, з огляду на встановлені обставини справи щодо розташування на спірній земельній ділянці належної позивачці на праві власності стоматологічної поліклініки, зазначив, що спірна земельна ділянка не підлягає продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах), а тому позивач має переважне право на викуп земельної ділянки або права на них чи оренди без проведення земельних торгів (частини перша - друга статті134 ЗК України).
У справі № 910/12366/18 (постанова Верховного Суду від 03.03.2021), на яку посилається скаржник, розглядався спір за позовом заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 15.02.2018 № 166/4230 «Про передачу земельної ділянки промислово-технічній компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на вул. Академіка Булаховського, 5 у Святошинському районі м. Києва», яким затверджено проект землеустрою та передано в оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,1255 га (кадастровий номер 8000000000:75:099:0001) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з переходом права власності на майно. Позовні вимоги Прокурора мотивувано тим, що відповідачем при прийнятті рішення від 15.02.2018 № 166/4230 не було враховано того, що площа земельної ділянки, яка надана в користування, перевищує площу майна, розташованого на ній і при цьому розмір земельної ділянки (0,1255 га) жодним чином не обґрунтований. Крім цього, Прокурор стверджував, що право оренди на частину земельної ділянки, яка вільна від забудови, ПТК ТОВ "Агромат", могла набути лише на конкурентних засадах, як те передбачено частиною першою статті 134 ЗК України (у редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення Відповідачем). Більше того, Прокурор вказав, що на момент прийняття оспорюваного рішення право власності чи право користування на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:75:099:0001 не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, а тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ПТК ТОВ "Агромат" відповідно до приписів статті 120 ЗК України.
Разом з тим, суд касаційної інстанції залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні вимог Прокурора вказав, що при поданні позову з підстав, які заявляє Прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.
Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 914/985/21, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 153/1548/23 та від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки у наведених справах положення статті 134 ЗК України застосовано з урахуванням обставин розташування на земельних ділянках об'єктів саме нерухомого майна. Проте, у справі № 914/985/21, що розглядається, встановлено протилежні обставини, а саме наявність тимчасових споруд на спірній земельній ділянці, на час ухвалення оскаржуваних ухвал та укладення договору оренди землі, що підтверджується умовами договору оренди землі. Отже, висновки щодо застосування положень статей 134, 135 ЗК України у наведених справах не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Щодо твердження скаржника про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, то воно колегією суддів оцінюється критично, адже скаржник у скарзі не вказав якого саме висновку із вказаної постанови не було враховано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень. У тексті касаційної скарги жодних пояснень щодо цієї постанови скаржник взагалі не наводить. При цьому зі змісту цієї постанови не вбачається, що суд касаційної інстанції під час перегляду судових рішень викладав будь-який висновок щодо застосування положень статей 134, 135 ЗК України.
Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14 та від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14 не приймаються до уваги Судом, оскільки, по-перше, за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанова Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми. З наведених також мотивів також відхиляються посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 23.09.2014 у справі № 5011-34/10316-2012, від 15.04.2012 у справі № 16/558, від 24.12.2009 у справі № 16/96. По-друге, вказані постанови від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14 та від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14 скасовані постановами Верховного Суду України від 01.07.2015, а тому не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом норм матеріального права.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що у справі № 6-824цс16 предметом позову було визнання недійсним та скасування розпорядження Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області, визнання недійсним договору оренди землі. Верховний Суд України (постанова 11.05.2016), скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору оренди та приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення позову зазначив, що договір в частині визначення орендної плати суперечить приписам чинного законодавства, оскільки при його укладенні нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, була проведена з порушенням встановлених вимог та порядку. Отже у цій справі Прокурор доводив неправильне визначення нормативної грошової оцінки землі сторонами договору оренди за наявності можливості її визначення, внаслідок недобросовісних дій сторін.
У справі № 663/2055/16-ц розглядалися позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокиївка» (далі - ТОВ «Новокиївка») про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації, з підстав того, що такий догові суперечить діючому законодавству, не відповідає волевиявленню, позивачки не містить декілька істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі». Крім цього, позивачка вказувала на те, що відповідач ввів її в оману щодо оцінки земельної ділянки, від якої обраховується розмір орендної плати.
Верховний Суд України залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог, у постанові від 10.10.2018 у справі № 663/2055/16-ц погодився з тим, що сторони не дійшли у встановленому законом порядку згоди щодо умов, які визначені істотними для договорів оренди землі, щодо строку оренди та розміру орендної плати, а тому спірний договір, має бути визнано недійсним на підставі положень статті 15 Закону України «Про оренду землі» та частини третьої статті 203 ЦК України, і відповідно підлягає скасуванню його державна реєстрація. При цьому, суд касаційної інстанції виклав правовий висновок про те, що непроведення нормативної грошової оцінки у порядку, встановленому законодавством, також є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Спір у справі № 236/2120/17 також стосувався визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 29.03.2013 між Криволуцькою сільською радою в особі сільського голови Філоненко Л. В. та ОСОБА_5 та припинити виконання зобов'язань за ним на майбутнє, з підстав його невідповідності вимогам Закону України «Про оренду землі», оскільки такий договір не містить всіх істотних умов, а саме нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.
У свою чергу, у справі № 665/2508/16-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання розпорядження незаконним, визнання договору оренди землі та договорів суборенди землі недійсними, вилучення з користування земельних ділянок, оскільки судами встановлено, що заява ОСОБА_3 не містить обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, до неї не додано необхідних документів, фермерське господарство так і не було створене, а отже, районна державна адміністрація під час її розгляду не надала оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, не в повному обсязі перевірила доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, та не пересвідчилася в дійсності волевиявлення ОСОБА_3 , наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, що призвело для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
У справі № 236/2122/17 спір стосувався визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 52,4271 га та припинення виконання зобов'язань за цим договором на майбутнє, з підстав того, що такий договір не відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі», оскільки не містить всіх істотних умов, а саме нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Крім того, додатковим обґрунтування недійсності такого договору визначено також недотримання учасниками спірних правовідносин вимог Закону України «Про фермерське господарство», а саме відсутність належного волевиявлення та формальний підхід до вирішення заяви про надання ділянки для ведення фермерського господарства, що створило передумови для невиправданого штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного пільгового порядку одержання суб'єктами в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою земельних торгів.
У справі № 917/1134/19 розглядався спір про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання договору суборенди припиненим та зобов'язання повернути земельну ділянку, з підстав того, що передача спірної земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства відбулася з порушенням порядку, передбаченого ЗК України та Законом України «Про фермерське господарство», оскільки ОСОБА_4 27.10.2000 вже використано право на отримання земельної ділянки державної власності площею 40,72 га для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки громадянин може отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах. До того ж, спірний договір оренди землі укладено без проведення нормативно грошової оцінки та без розроблення агрохімічного паспорта поля.
Отже, висновки Верховного Суду у наведених справах № 916/1736/14, № 916/2772/14, № 6-824цс16, № 663/2055/16-ц, № 236/2120/17, № 665/2508/16-ц, № 236/2122/17, № 917/1134/19 ґрунтуються на конкретних обставинах справ, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що оскаржувана постанова у цій справі ухвалена без урахування висновків щодо застосування норми права (положень статей 16, 203, 215, 216 ЦК України, статей 136, 137 ЗК України) у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними. Фактичні обставини у цих справах і справі, яка переглядається, не є подібними, зокрема як обставини, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу та й нормативно-правовою кваліфікацією обставин, якими обґрунтовано такі вимоги.
Також колегія суддів зазначає, що доводи скаржника щодо застосування апеляційним судом в оскаржуваній постанові норми права (статті 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо права особи на мирне володіння майном) без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у інших перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц (спір, в якому задоволено позов прокурора про визнання незаконним рішення, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння), від 23.04.2019 у справі № 902/1090/16 (спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме комплексу будівель та споруд, загальною площею 5 125, 4 кв. м, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Оратівський район, с. Якимівка, вул. Заводська, буд. 43), від 06.07.2020 у справі № 914/2618/16 (спір про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу майна та свідоцтва, скасування запису про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання передати (повернути) майно), від 20.07.2020 у справі № 923/196/20 (спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (спір про визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися та визнання права власності на земельну), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (спір про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу майна та свідоцтва, скасування запису про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання передати (повернути) майно), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (спір про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації) та від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (спір про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки) колегією суддів бути прийняті також не можуть, оскільки касаційна скарга не містить чітких аргументів щодо неврахування судами у справі № 914/985/21 висновків, викладених саме у цих постановах. При цьому положення ГПК України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 287 ГПК України, зобов'язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність. Суд відзначає, що скаржники не наводять мотивів, яким чином неврахування висновків, викладених у перелічених скаржником справах призвело до прийняття незаконної постанови у цій справі.
Щодо твердження скаржника про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 13.12.2023 у справі № 914/1258/22, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 05.10.2022 у справі № 922/3166/20, постановах Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 527/600/17, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, постанові Верховного Суду України від 01.05.2015 у справі № 3-195гс15, то воно колегією суддів також оцінюється критично, адже скаржник у скарзі не вказав якого саме висновку із вказаної постанови не було враховано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень, обмежившись посиланням на статті 16, 203, 215, 216 ЦК України та статті 236 ГПК України. У тексті касаційної скарги жодних пояснень щодо цих постанов скаржник взагалі не наводить. При цьому проаналізувавши предмети та підстави позовів у наведених справ, варто звернути увагу на те, що їх зміст також свідчить про те, що ці справи є різними за своїми фактичними обставинами, а правовідносини у цих справах є неподібними до справи № 914/985/21.
Наведена в касаційній скарзі постанова від 29.09.2020 у справі № 655/2908/16-ц взагалі відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень і її копія не додана скаржником до касаційної скарги, що виключає можливість її оцінки на предмет подібності правовідносин.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.
Суд зазначає, що саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Варто також зазначити, що зі змісту ухвали Верховного Суду від 25.11.2024 у цій справі № 914/985/21 вбачається, що скаржник обґрунтував зазначену ним підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однак не обґрунтував, передбачену пунктом 3 цієї норми. Відтак, касаційне провадження у даній справі відкрито лише на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. Ураховуючи викладене, інші доводи касаційної скарги, зокрема, щодо застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, судом касаційної інстанції не розглядаються.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічно й частина перша статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v.» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).
Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.
За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ФОП Баранецького Р. Б., згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Баранецького Ростислава Богдановича на рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 914/985/21 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Г. М. Мачульський
С. К. Могил