Справа № 302/1592/24
Провадження № 2/302/48/25
Номер рядка звіту 38
30.01.2025 селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого, судді Пухальського С. В.,
секретаря судового засідання Куруц В. І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 лютого 2023 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 364535-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до пункту 1 договору кредиту, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами договору кредиту сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,16395000 процентів за кожен день користування кредитом.
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн шляхом перерахування на банківську карту Позичальника № НОМЕР_1 (номер якої позичальником вказано при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті).
ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у боржника станом на 02 жовтня 2024 року утворилась заборгованість за договором № 364535-КС-003 про надання кредиту в розмірі 32 260,80 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 10 000,00 грн; сума прострочених платежів по нарахованих процентах - 20 760,80 грн; сума прострочених платежів за комісією - 1500,00 грн.
На підставі викладеного ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором № 364535-КС-003 про надання кредиту від 14.02.2023 у розмірі 32 260,80 грн та судові витрати у справі.
Ухвалами суду від 30 жовтня 2024 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано докази.
Ухвалою суду від 24 грудня 2024 року продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
17.01.2025 в системі «Електронний суд» сформовані додаткові пояснення у справі за змістом яких представник відповідача висловив прохання задовольнити позовні вимоги частково, а саме стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 364535-КС-003 від 14.02.2023 в розмірі 11500,00 грн. Таку свою позицію обґрунтовував зокрема тим, що довідка позивача про перерахування коштів за допомогою платіжної системи, не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів відповідачу. З огляду на вказане, на думку представника, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання позивачем умов кредитного договору щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Вважає, що матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті договору, саме відповідачу, що унеможливлює ідентифікацію належності електронного платіжного засобу відповідачу через відсутність оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача. В свою чергу встановлений сторонами договору розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання в розмірі, як зазначає, 12297,45% реальної річної процентної ставки, що в результаті становить 20 760,80 грн заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом, на його думку, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та суперечить встановленим обмеженням статті 21 Закону України Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України та становить більше ніж п'ятнадцять відсотків простроченого платежу. З урахуванням наведеного, вважає, що загальна сума кредиту мала становити 10 000,00 грн (сума кредиту) + 1 500,00 грн (сума відсотків, яка не перевищує 15% від суми простроченого платежу) = 11 500,00 грн. Також з наведенням відповідних обґрунтувань вважав нікчемними умови кредитного договору № 364535-КС-003 від 14.02.2023 щодо сплати комісії в розмірі 1 500,00 грн за надання кредиту. Справу представник відповідачки просив розглядати без його участі та участі його довірительки (а.с. 160-170).
17.01.2025 в системі «Електронний суд» сформовано додаткові пояснення у справі за змістом яких представник позивача, з відповідним обґрунтуванням, зауважив, що доводи представника відповідачки про необґрунтованість позовних вимог є безпідставними та такими, що не спростовують підстав позовної заяви. Також висловлено прохання проводити розгляд справи за відсутності представника позивача (а.с. 173-185).
Суд, врахувавши надані сторонами письмові пояснення, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, дійшов до таких висновків.
Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, на підставі принципу змагальності сторони учасники справи з метою ухвалення рішення на свою користь зобов'язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують, або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності ухвалення бажаного для них рішення.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 статті 77 та частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
14.02.2023 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 364535-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) (а.с. 33-41).
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» 14.02.2023 направлена ОСОБА_1 пропозиція (оферта) укласти договір № 364535-КС-003 про надання кредиту (а.с. 42-50).
14.02.2023 ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 364535-КС-003 про надання кредиту (а.с. 51-59).
Кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язувався повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (п. 2.1.), що підтверджується інформаційною довідкою (а.с. 63).
Строк, на який надається кредит: 16 тижнів, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована, знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16395000, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору.
Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку (п.п.2.2. - 2.4.).
Комісія за надання кредиту (надалі - комісія): 1 500,00 грн. Розмір комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановленні договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку (п. 2.5.).
Згідно з розрахунком у боржника станом на 02.10.2024 утворилась заборгованість за Договором № 364535-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 32 260,80 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 10 000,00 грн; сума прострочених платежів по нарахованих процентах - 20 760,80 грн; сума прострочених платежів за комісією - 1500,00 грн (а.с. 20-28).
З відповіді АТ «Універсал Банк» від 18.11.2024 № БТ/7219 встановлено, що банківська картка № НОМЕР_1 була емітована банком на ім'я ОСОБА_1 . З руху коштів по картці вбачається надходження 14.02.2023 коштів у сумі 10 000,00 грн (а.с. 133-136).
Наведеним спростовуються доводи представника відповідачки щодо відсутності належних доказів, підтверджуючих виконання позивачем умов кредитного договору щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника.
Частинами 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (стаття 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що стороною відповідача не доведено факту належного виконання нею умов кредитного договору, суд вважає, що у позивача наявні правові підстави для звернення до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положення частини 1 статті 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом частини 1 статті 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З матеріалів справи вбачається, що 14 лютого 2023 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір № 364535-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), який підписано електронним підписом позичальника з використанням одноразового ідентифікатора UA-1306, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 10 000,00 гривень, шляхом перерахування грошових коштів на її банківську картку, строком на 16 тижні, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована, знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16395000, фіксована, комісія за надання кредиту 1 500,00 грн ( а.с. 33-41).
Відповідачка умови зазначеного кредитного договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 02.10.2024 утворилась заборгованість за Договором № 364535-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 32 260,80 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 10 000,00 грн; сума прострочених платежів по нарахованих процентах - 20 760,80 грн; сума прострочених платежів за комісією - 1500,00 грн (а.с. 20-28), яку позивач просить стягнути з відповідачки.
Зміст кредитного договору свідчить, що сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір, щомісячного платежу, тощо).
Частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
Суд враховує, що ОСОБА_1 не скористалася своїм правом щодо відкликання згоди на укладення договору та, навпаки, прийняла виконання умов договору шляхом його підписання, з отриманням кредиту, що, виходячи зі змісту пояснень, нею не заперечується. Позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, банк надав позичальнику документи в електронній формі, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримала кредитні кошти, що не заперечувалось стороною відповідача висловивши в поясненнях прохання про стягнення з неї суми тіла кредиту в розмірі 1000,00 грн та суми відсотків, яка не перевищує 15 % від суми простроченого платежу в розмірі 1 500,00 грн.
Разом з тим, аналізуючи підстави заявленого позову в частині стягнення прострочених платежів по процентах та доводи сторони відповідача з цього приводу, суд виходить з наступного.
У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 6-40цс13 Верховний Суд України зазначив, що «визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві».
У даному випадку відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності всіх трьох необхідних умов визнання умов несправедливими згідно статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку із чим суд доходить висновку про укладення Договору № 364535-КС-003 від 14.02.2023 про надання кредиту договору з додержанням норм чинного законодавства.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
За змістом пункту 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит, порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).
Кредитодавець правильно зазначив умови договору, згідно чинного на момент укладення договору законодавства України, з якими позичальник ознайомився та погодився підписавши договір.
Зазначені правовідносини не відносяться до таких, за яких згідно пункту 6 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» позичальник звільняється від відповідальності за прострочення зобов'язань за кредитним договором, оскільки сплата фіксованих відсотків за користування кредитним договором не відноситься до платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором. Сплата відсотків є правомірним видом сплати за користування коштами, а не видом відповідальності за неправомірне користування грошовими активами чи порушення строків їх повернення. Тому суд не бере до уваги зазначені перехідні положення.
З паспорта споживчого кредиту (а.с. 29-32) вбачається, що за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування, відповідачка зобов'язалася сплатити проценти у розмірі 9540,00 грн.
Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16395000, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Термін дії договору: до 06.06.2023 (п. 2.7. кредитного договору).
Відповідно до п. 3.2.2. договору визначено, що сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку № 1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. Договору.
При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку № 1 до договору, та до закінчення терміну дії договору.
В пункті 3.2.3 договору сторони визначили обов'язковий графік платежів за договором.
Згідно з графіком платежів було погоджено, що якщо позичальник сплачує заборгованість згідно графіка платежів (без порушень), в дійсності має бути сплачено по договору 21 040,00 грн, з яких по процентах - 9540,00 грн, оскільки з кожним платежем сума загального боргу на яку нараховується кожного дня проценти зменшується. Отже, загальна сума до сплати по відсоткам дійсно становила би 9 540,00 грн, лише у випадку належного виконання позичальником зобов'язань та погашення обумовлених сум згідно з графіком платежів.
Однак, боржником не було сплачено жодного платежу на погашення кредиту Договором № 364535-КС-003 про надання кредиту, розрахунок та розмір якої зазначені у розрахунку заборгованості позичальника за вказаним договором, чим порушено зобов'язання, встановлені договором, що цілком закономірно призвело до подорожчання кредиту і збільшення процентної ставки, що чітко і заздалегідь було погоджено сторонами кредитного договору у пункті 3.2.2 Договору, що не спростовано стороною відповідача.
Відповідно до графіку платежів відповідачка мала зробити перший платіж 28.02.2023, у сумі 2 630,00 грн, однак платіж не був зроблений, тому з 01.03.2023 почалось прострочення заборгованості за кредитом, а після спливу 7 (семи) днів, починаючи з восьмого дня - 08.03.2023 почалось нарахування процентів за користування кредитом по збільшеній (Стандартній) процентній ставці - у відповідності до пункту 3.2.2 Договору.
Відповідно в період з 14.02.2023 по 07.03.2023 включно проценти нараховувались по зниженій (пільговій) процентній ставці.
У період з 08.03.2023 по 06.06.2023 включно проценти нараховувались по стандартній процентній ставці - 2,00000000% - як це було погоджено сторонами при укладенні договору.
Отже, відповідачкою встановлений графік погашення заборгованості не виконувався, за весь період дії кредитного договору не було сплачено жодного платежу, внаслідок чого починаючи з восьмого дня прострочення першого платежу почалось нарахування процентів за стандартною ставкою - 2,00000000%, а саме з 08.03.2023 по 06.06.2023 включно і після 06.06.2023 проценти не нараховувались.
Таким чином, проценти за користування кредитом у загальній сумі 20 760,80 грн включають в себе: нараховані за зниженою (пільговою) процентною ставкою 1,16395000%. - у сумі 2 760,80 грн у період з 14.02.2023 по 07.03.2023 (включно) + нараховані за стандартною процентною ставкою 2,00000000%. - у сумі 18 000,00 грн у період з 08.03.2023 по 06.06.2023 (включно).
Також, з розрахунку вбачається, що штрафні санкції за неналежне виконання умов договору не нараховувались та не входять до складу позовних вимог, а проценти за користування кредитом після 06.06.2023 не нараховувались і як встановлено, що 06.06.2023 їх розмір залишився незмінним - 20 760,80 грн.
З врахуванням викладеного вбачається, що розрахунок заборгованості наданий позивачем по кредитному договору № 364535-КС-003 повністю відповідає умовам Договору, а розмір нарахованих процентів відповідає положенням статей 1048, 1050 та 1056-1 ЦК України, тому доводи сторони відповідача з цього приводу суд вважає неприйнятними.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Це відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17.
Однак, не правильно ототожнювати зміну процентної ставки зі зниженою на стандартну і нарахування процентів за неправомірне користування чужими коштами, як це визначено статтею 625 ЦК України.
Частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, проценти, які нараховуються після спливу строку кредитування, є процентами, які кредитор (позикодавець) має право стягнути з позичальника на підставі статті 625 ЦК України, є процентами, які нараховуються після спливу строку кредитування і лише у випадку прострочення виконання основного зобов'язання - неповернення суми кредиту за кредитним договором та несплати процентів, нарахованих протягом строку кредитування в строки, визначені в кредитному договорі.
Таким чином, законодавство чітко розрізняє поняття:
- проценти за користування кредитом - як проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у кредитному договорі та під якими розуміються проценти за правомірне користування кредитними коштами, розмір яких визначається в кредитному договорі;
- проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований частиною 2 статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
Відповідно, враховуючи вищезазначену різну правову природу вказаних процентів, вони не є тотожними за своєю суттю, а відтак, це обумовлює різні правові наслідки можливості їх нарахування та обов'язковості їх нарахування кредитором та сплати боржником: якщо проценти за користування кредитом є основною суттєвою умовою кредитного договору і обов'язок їх сплати позичальником обумовлений нормами статей 629 та 1056-1 ЦК України (договір та всі його умови є обов'язковими для позичальника, який повинен в обов'язковому порядку сплатити такі проценти позикодавцю), то проценти, нараховані за межами строку кредитування на підставі норм статті 625 ЦК України (проценти річні) є заходами цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання умов договору та/або за порушення його умов (неповернення кредиту та несплату процентів за користування кредитними коштами в строки, визначені в кредитному договорі) та саме нарахування і подальше стягнення такого виду процентів спрямовані на компенсацію майнових втрат особи (в даному випадку - Позивача), що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (в даному випадку - Відповідачем), тобто, носять компенсаційний (компенсаторний) характер.
Таким чином, у даному випадку позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що нараховані на залишок по тілу кредиту у межах строку дії договору, який був встановлений умовами договору № 364535-КС-003 про надання кредиту від 14.02.2023 і закінчувався 06.06.2023.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн та суми прострочених платежів по нарахованих процентах в розмірі 20 760,80 грн.
Суд звертає увагу на те, що враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідачка мала можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважала встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливими, натомість вона погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.
Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, та доводи наведені її представником у додаткових поясненнях цього не спростовують.
При вирішенні питання обґрунтованості вимоги про стягнення суми прострочених платежів за комісією та доводів сторони відповідача в цій частині, суд виходить з наступного.
Згідно висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (провадження 14-53цс21), Закон № 1734-VIII (Закон України «Про споживче кредитування») у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
В цьому висновку Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згідно п. 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року, що набрав чинності 19 жовтня 2019 року і положення якого зберігають свою чинність, пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» виклали в такій редакції, згідно якої до загальних витрат за споживчим кредитом відносять витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цими ж змінами починаючи з 19 жовтня 2019 року визначено у частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Договір № 364535-КС-003 про надання кредиту від 14 лютого 2023 року передбачає сплату комісії за надання кредиту у розмірі 1500,00 грн. Наведені приписи ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту. Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 1 та частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачали можливість встановлення комісії за отримання (надання) кредиту.
Таким чином суд приходить до висновку, що комісія за користування кредитом в розмірі 1500,00 гривень підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, а доводи сторони відповідача з цього приводу є необґрунтованими.
З огляду на встановлені обставини та чинну судову практику, розрахунок заборгованості у розмірі 32 260,80 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 10 000,00 грн; суми прострочених платежів по нарахованих процентах - 20 760,80 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1500,00 грн, є законним та таким що відповідає договору, а тому заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги положення статті 141 ЦПК України та задоволення позовних вимог, суд вважає, що з відповідачки слід стягнути на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40 грн.
На підставі статей 526, 527, 530, 625, 629, 1054 ЦК України та керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість станом на 02.10.2024 за Кредитним договором № 364535-КС-003 від 14.02.2023, в розмірі 32 260,80 грн (тридцять дві тисячі двісті шістдесят гривень 80 коп.) та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 31 січня 2025 року.
Суддя Пухальський С. В.