Справа № 761/19032/24
Провадження № 2/761/7481/2024
(заочне)
10 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І. В.,
секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав.
У своїй позовній заяві просять суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 - свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , про що 31.10.2008 року було складено відповідальний актовий запис №2048, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва.
Позовні вимоги мотивують тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,, є батьками малолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .. У березні 2023 року мати дитини - відповідачка виїхала за межі України і на даний час не повернулася та не бажає повертатися. Це свідчить про свідоме самоусунення від батьківських обов'зяків, що стало підставою для звернення з вказаним позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року у справі відкрито провадження, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
24 вересня 2024 року на адресу суду надійшов висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року було витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України та лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями Донецькій та Луганській областях та тимчасово окупованою території АР Крим у період часу з 01 січня 2023 року по 14 жовтня 2024 року (включно) громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , із зазначенням пунктів пропуску та дати перетину кордону громадянкою України ОСОБА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року у справі було закрито підготовче провадження, призначено до розгляду по суті.
31 жовтня 2024 року на адресу суду надійшли витребувані відомості від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.
Позивач подав через канцелярію суду клопотання про розгляду справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений судом належним чином, відзив на позовну заяву не надав.
Третя особа подали на адресу суду клопотання про розгляду справи без їх участі, просили ухвалити рішення в найвищих інтересах дитини.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 05.09.2008 було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 931.
В період перебування у зареєстрованому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 31 жовтня 2008 року, серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2048.
Оскільки подружнє життя у них не склалося, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.01.2014 шлюб між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 , розірвано.
Зі слів гр. ОСОБА_1 мати дитини ОСОБА_2 протягом впродовж тривалого часу повністю самоусунулася від виконання батьківських обов?язків, а саме з дитиною не проживає, не спілкується, не проявляє материнської турботи, не піклується про фізичний та духовний розвиток доньки, не цікавиться здоров?ям та успіхами у навчанні, не забезпечує її матеріально.
З характеристики, виданої школою «Атмосферна школа», що ОСОБА_4 навчалася в школі з 01.09.2023, за період навчання показала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна та уважна учениця. Знає навчальний матеріал на високому рівні, завжди виявляє зацікавленість до навчання.
Батько приділяє належну увагу вихованню доньки, підтримує зв?язок з класним керівником, цікавиться успіхами її в школі, сам відвідує батьківські збори.
Мати гр. ОСОБА_2 до школи не приходила.
Згідно з актом обстеження умов проживання неповнолітньої ОСОБА_4 від 17.06.2024, їй створено належні умови для проживання, навчання, повноцінного та всебічного розвитку.
З письмового пояснення ОСОБА_4 відомо, що вони з мамою не находять спільної мови, не люблять одна одну, мама психічно не здорова, вона підтримує батька щодо позбавлення батьківських прав матері, з мамою проживати не хоче.
Як вбачається з витребуваної інформації у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , 04 березня 2024 року було здійснено виїзд на пункті пропуску «Мостиська». Інша інформація відсутня.
Вказані вище обставини свідчать про те, що мати доньки не займається її утриманням та вихованням.
Досліджуючи наявний Висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 від 18 вересня 2024 року за №109-5361 вбачається, що Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (орган опіки та піклування) вважає за не доцільне позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд дійшов наступних висновків.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Стаття 165 СК України визначає, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Крім того, у відповідності до положень статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
Окрім того, в рішенні Європейський суд з прав людини (рішення у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року, рішення у справі Olsson v. Sweden (N2) від 27.11.1992) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я; без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
У відповідності з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до ст. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Враховуючи, що відповідач на судові виклики до суду не з'являється, через що суд позбавлений можливості особисто встановити ставлення матері до доньки, а також винність її поведінки, при цьому матеріали справи свідчать про ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов'язків щодо дитини, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині позбавлення відповідачки батьківських прав відносно доньки.
Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
На підставі викладено, Конституції України, Конвенції про права дитини, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 164, 165, 181, 182, 183, 191 СК України, Закону України «Про охорону дитинства», з урахуванням Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 141, 200, 206, 223, 258-259, 263-268, 273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав - задовольнити у повному обсязі.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 - свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , про що 31.10.2008 року було складено відповідальний актовий запис №2048, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Служба у справах дітей та сім"ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, адреса місцезнаходження - м. Київ, б-р. Т. Шевченка, 26/4, код ЄДРПОУ 37470112
Повний текст рішення виготовлений 13 грудня 2024 року.
Суддя: