Справа № 367/942/17
Провадження №2/367/125/2024
Іменем України
25 грудня 2024 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Шестопалової Я.В.,
при секретарі с/з Пронченко О.С.,
за участі
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
До суду надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення борг.
Зазначений позов позивачка мотивувала тим, що 24 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу, згідно якого сторони зобов'язались в строк не пізніше кінця І кварталу 2015 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності № 25498220 від 12 серпня 2014 року. З метою виконання зобов'язань позивач передала відповідачу в рахунок попередньої оплати 30 780,00 (тридцять тисяч сімсот вісімдесят) доларів США, що відповідає 831 060,00 (вісімсот тридцять одна тисяча шістдесят) гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, а відповідач зобов'язався підготувати за свій рахунок документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири в зазначений договором строк. Суму залишку загальної вартості квартири у розмірі 6 750 (шість тисяч сімсот п'ятдесят) доларів США позивач повинен сплатити відповідачу у день підписання договору купівлі-продажу квартири, оскільки загальна вартість вище зазначеної квартири згідно договору становить 37 530 (тридцять сім тисяч п'ятсот тридцять) доларів США. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією про укладення основного договору, але після підписання попереднього договору відповідач фактично почав уникати від виконання зобов'язань з останньою. Так 18 березня 2015 року позивач письмово звернулася до відповідача з проханням повернути сплачені позивачем кошти за вище зазначену квартири у розмірі 30 780,00 (тридцять тисяч сімсот вісімдесят) доларів США, що відповідає 831060,00 (вісімсот тридцять одна тисяча шістдесят) гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, оскільки в даній квартири мешкають сторонні особи, відсутність яких у квартирі мав забезпечити відповідач. Даним фактом відповідач порушив п. 1.4 та п. 1.5 попереднього договору. Але звернення позивачки залишилось без відповіді, та кошти відповідач не повернув. Також у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання відповідач має сплатити проценти у загальній сумі, що складає 1707,66 (одна тисяча сімсот сім доларів 66 цента) долара США, що відповідає 46 106,82 (сорок шість тисяч сто шість гривень 82 коп.) гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, а також проценти за користування чужими грошовими коштами, що складає 1 1993,25 (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто три долара 82 центів) доларів США, що відповідає 323 817,75 (триста двадцять три тисячі вісімсот сімнадцять гривень 75 коп.) гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року.Просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аванс у розмірі 30 780,00 доларів США, що відповідає 831060,00 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1707,66 доларів США, що відповідає 46 106, 82 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, проценти за користування чужими грошовими коштами грошові кошти у розмірі 11993,25 доларів США, що відповідає 323 817,75 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, судові витрати по даній справі покласти на відповідача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2017 року справу було передано на розгляд судді Пархоменко О. В.
Ухвалою судді Пархоменко О. В. від 31.03.2017 року було відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
17.05.2017 року від відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких вказав, що відповідач жодним чином не уникав спілкування з позивачем, та не вчиняв жодних дій, які мали б вигляд ухилення від виконання своїх зобов?язань, а навпаки пропонував позивачу укласти основний договір купівлі-продажу квартири. Відповідач добросовісно бажав укласти Основний договір купівлі - продажу на квартиру АДРЕСА_2 - «3» (шість літера «З») та жодним чином не уникав виконувати зобов?язання за Попереднім договором купівлі - продажу. Вказав, що у квартирі ніхто не проживає. Вважає, що ухилення від виконання умов Попереднього договору купівлі- продажу були саме з боку позивача. Зважаючи на поведінку позивача, а саме на її досить тривалу відсутність та уникнення будь-якого спілкування з приводу укладення Основного договору купівлі - продажу, вважає, що відповідач вправі застосувати штрафні санкції у розмірі 20% від суми отриманих коштів на момент розірвання Попереднього договору, які передбачені у підписаному нами Попередньому договорі купівлі - продажу від 24.11.2014 року (п.4.7.). Відтак, 20% суми від сплачених грошових коштів у розмірі 481 091 грн. (що на момент передачі коштів складало 30 780,00 доларів США згідно з комерційним курсом продажу готівкового долара США) при підписані Попереднього договору купівлі - продажу становить - 96 218 грн., що у еквіваленті становить 3 644 доларів США у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року (в момент заявлення позову позивачем). Крім того, звернув увагу суду, що розрахунки між відповідачем та позивачем проводились в гривні, а в договорі визначався еквівалент у доларах США, а тому всі розрахунки мають проводитись у гривні.
19.09.2017 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено доводи, аналогічні у запереченнях, наданих відповідачем.
Відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя від 29.08.2019 року № 2285/0/15-19 суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_4 звільнено у відставку.
13.01.2020 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, передано на розгляд судді Саранюк Л.П.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Шолкової Т.М. від 11.11.2019 року № 125 справу № 367/942/17 передано на повторний автоматичний розподіл.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 року справу № 367/942/17 передано для розгляду судді ОСОБА_5 .
Ухвалою судді ОСОБА_5 від 20.01.2020 року було прийнято справу до свого провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідно до Рішення Вищої Ради правосуддя від 14.09.2021 року № 1989/0/15-21 суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_5 звільнено у відставку.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Шолкової Т.М. від 22.09.2021 року № 58 справу № 367/942/17 передано на повторний автоматичний розподіл.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2021 року справу № 367/942/17 передано для розгляду судді Шестопаловій Я.В.
Ухвалою судді Шестопалової Я.В. від 18.10.2021 року було прийнято справу до свого провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою судді Шестопалової Я.В. від 05.08.2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник відповідача Гапека Т.В. у судовому засіданні заявлені вимоги заперечувала у повному обсязі та просила відмовити у їх задоволенні.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, про час, місце та дату судового розгляду справи повідомлись належним чином. До суду від представника позивача Маракушева Р.І. неодноразово надходили клопотання про відкладення розгляду справи. Доказів щодо причин відкладення суду не надавалось.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Водночас, суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Суду не подано будь-яких інших доказів, які доводять об'єктивну неможливість позивача чи його представника прибути у судове засідання, прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв'язку, а також неможливість забезпечити участь у судовому засіданні уповноваженого представника.
Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи, не відкладаючи розгляду справи.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1.1 Попереднього договору, з а цим договором Продавець зобов'язуються в майбутньому, в строк не пізніше кінця І кварталу 2015 року, укласти договір купівлі - продажу (Основний договір) нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири (в подальшому - Об?єкт).
Квартира, що відчужується за даним договором, розташована в АДРЕСА_3 та має наступні характеристики: загальна площа - 41.7, житлова площа - 16.6, кількість кімнат - 1 (одна), поверх - 4-й (четвертий - мансарда). (пункт 1.2 Попереднього договору).
Квартира належить Продавцю на підставі права власності індексний номер № 25498220 від 12.08.2014 року та витягу з єдиного державного реєстру індексний номер № 25498333 від 12.08.2014 року. (пункт 1.3 Попереднього договору).
У відповідності до п. 2.1. Попереднього договору, загальна вартість квартири на день укладання договору становить еквівалент суми - 37 530 ( тридцять сім тисяч п?ятсот тридцять) доларів США. Вартість 1 кв.м загальної площі квартири становить еквівалент суми 900 (дев?ятсот) доларів США.
З метою виконання зобов'язань позивач передала відповідачу в рахунок попередньої оплати 30 780,00 доларів США, що відповідає 831 060, гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, а відповідач зобов'язався підготувати за свій рахунок документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири в зазначений договором строк.
Відповідач у наданих суду запереченнях та відзиві не заперечував факту отримання ним грошових коштів у сумі 30 780 доларів США.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу. в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України.
Згідно ч. ч. 1 -2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов'язання.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, а також висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20) та від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20).
Враховуючи викладене, суд встановив, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передав відповідачу грошову суму в розмірі 30 700 доларів США, як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об'єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача внесеного позивачем авансу.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 13 лютого 2013 року в справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2012 року в справі № 6-82цс13 та підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 травня 2020 року в справі № 757/76875/17-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 523/15764/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 461/5297/16-ц, від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, а згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.
Таким чином, попередній договір купівлі-продажу нерухомості має бути укладений у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням, оскільки попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.
В свою чергу, сторонами не доведено належними та допустимими доказами, що ними вживалися заходи для укладення Основного договору купівлі - продажу однокімнатної квартири, а саме в матеріалах справи відсутні підтвердження про отримання як позивачем, так і відповідачем пропозиції укласти Основний договір.
При цьому, відсутність вини у неукладенні договору купівлі-продажу правового значення не мають та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку повернути сплачені за попереднім договором аванс, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку неукладення основного договору.
В силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов'язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов'язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
Встановивши, що попередній договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, чого вчинено не було, оскільки попередній договір відповідно до вимог закону укладається у формі, встановленого для основного договору, а договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов висновку, що договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому.
Таким чином, судом встановлено, що укладений між сторонами правочин нікчемний, він не створює юридичних наслідків, а тому передані за таким правочином кошти не є авансом чи завдатком.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частина 1 ст. 1214 ЦК України зазначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Таким чином, попередній договір, укладений позивачем та відповідачем, не відповідає вимогам закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення, а тому в силу положень статей 203 та 215 ЦПК України є нікчемним, а грошові кошти не повернуті відповідачем позивачу є безпідставно набутими та мають бути повернуті позивачу.
Суд встановив, що позивач у рахунок попередньої оплати вартості нерухомого майна передав відповідачу грошову суму в розмірі 30 700 доларів США, факт отримання коштів відповідачем не заперечувався.
На підставі наявних у справі доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 30 700 доларів США, сплачених ОСОБА_2 до укладення Договору.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньо-економічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи положення ст. 533 ЦК України та п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, суд зазначає, що гривневий еквівалент стягуваної суми, встановлений НБУ України станом на день ухвалення рішення, становить 1 292 144,40 гривень.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 має повернути ОСОБА_2 , сплачені останньою грошові кошти в розмірі - 30 700 доларів США, що станом на день постановлення судового рішення згідно курсу НБУ складає 1 292 144,40 гривень.
Щодо стягнення з відповідача процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів за користування чужими грошовими коштами грошові кошти, суд зазначає наступне.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інакше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачка вказує, що загальна сума процентів за прострочення виконання грошового зобов?язання складає 1707,66 доларів США, що відповідає 46 106, 82 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, з розрахунку: 30780,00 * 0,03 / 365 *675=1707,66 доларів США.
Виходячи з того, що нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань.
Враховуючи недійсність попереднього договору купівлі-продажу, суд вважає, що у сторін були відсутні зобов'язання за попереднім договором, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків за невиконання зобов'язання в порядку ст. 625 ЦК України.
Крім того, позивачка вказує, що за користування чужими грошовими коштами відповідач зобов?язаний сплачувати проценти, а саме: з 11.04.15 по 27.08.15 - 30% = 30780,00 *0,3/365*139 = 3516,51 доларів США; з 28.08.15 по 24.09.15 - 27% = 30780,00 *0,27/365*28 = 637,53 доларів США; з 25.09.15 по 21.04.16 - 22% = 30780,00 *0,22/365*210 = 3895,99 доларів США; з 22.04.16 по 26.05.16 - 19% = 30780,00 *0,19/365*35 = 560,79 доларів США; 3 27.05.16 по 23.06.16 - 18% = 30780,00 *0,18/365*28 = 425,02 доларів США; з 24.06.16 по 28.07.16 - 16,5% = 30780,00 *0,165/365*35 = 487,00 доларів США; з 29.07.16 по 15.09.16 - 15,5% = 30780,00 *0,155/365*49 = 640,48 доларів США; з 16.09.16 по 27.10.16 - 15% = 30780,00 *0,15/365*42 = 531,27 доларів США; з 28.10.16 по 09.02.17 - 14% = 30780,00 *0,14/365*110 = 1298,66 доларів США. Загальна сума процентів за користування чужими грошовими коштами складає 11993,25 доларів США, що відповідає 323 817,75 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року.
У частинах першій, третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В свою чергу, позивачкою жодним чином не обґрунтовано нарахування процентів саме в такому розмірі та саме за такий період, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку про недоведеність позивачкою вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 11993,25 доларів США.
За таких обставин вимоги про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу слід частково задовольнити, у зв'язку із чим з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню, сплачені останньою грошові кошти в розмірі - 30 700 доларів США, що станом на день постановлення судового рішення згідно курсу НБУ складає 1 292 144,40 гривень.
В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати, суд покладає на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 215,216, 1212, 1214 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , аванс у розмірі 30 780,00 доларів США, що станом на день постановлення судового рішення згідно курсу НБУ складає 1 292 144,40 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 8 000,00 гривень (вісім тисяч гривень 00 копійок).
В іншій частині позову - відмовити.
Повний текст судового рішення складено 06.01.2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Я.В. Шестопалова