24 січня 2025 року
справа №755/2999/23
провадження № 22-ц/824/545/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року, постановлене під головуванням судді Слободянюк А.С., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води, теплової енергії та централізованого опалення, -
У березні 2023 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція», через представника Кравченко О.П. (довіреність а.с.43), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 84 647,72 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 20 565,42 грн, 3% річних у розмірі 7 914,57 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 684,00 грн.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які позивачем надаються у квартиру відповідача АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровський районний суд міста Києва від 11 вересня 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води, теплової енергії та централізованого опалення - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води в сумі 84 647 (вісімдесят чотири тисячі шістсот сорок сім) гривень 72 коп., інфляційну складову в сумі 20 565 (двадцять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 42 коп., 3% річних від суми боргу у розмірі 7 914 (сім тисяч дев'ятсот чотирнадцять) гривень 57 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» судовий збір в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень 00 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В поданій апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що про розгляд справи його як відповідача, судом повідомлено не було, що позбавило ОСОБА_1 права на захист своїх прав та інтересів, поставило в нерівне становище з позивачем. Враховуючи, що розмір заявлених позовних вимог розраховано більше ніж за 3 роки, а саме за період з жовтня 2014 року по 23 лютого 2022 року, то вважає, що наявні підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності. Посилається на ст. 1 ЗУ «Про теплопостачання», зокрема саме постачальники та споживачі теплової енергії є суб'єктами правовідносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, згаданий договір сторонами не укладався. Звертає увагу, що судом помилково було встановлено наявність правовідносин між позивачем та відповідачем, крім того не було залучено до участі у справі ОСББ.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора. Судом було встановлено, що відповідач як споживач, наданих позивачем послуг, з жовтня 2014 року не вносив плату за отримані послуги з постачання централізованого опалення та з липня 2014 року - плату за постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 23 лютого 2022 року. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, ураховуючи порушення відповідачем виконання зобов'язань по сплаті за централізоване опалення та постачання гарячої води, суд визнав правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат загального боргу.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в буд. АДРЕСА_2 (довідка а.с.21,22) здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198 та відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10 квітня 2014 року № 1198-VII, за яким виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності з 01 липня 2014 року є об'єкт господарювання з постачання теплової енергії (а.с.42).
ТОВ «Євро-реконструкція» було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.14,17).
Відповідач, за позицією позивача, як споживач послуг, з жовтня 2014 року своєчасно не здійснює оплату за отримані послуги з централізованого опалення з жовтня 2014 року та з липня 2014 року за постачання гарячої води. Станом на 23 лютого 2022 року утворилась заборгованість в сумі 38 891,48 грн. за послуги з централізованого опалення та 45 756,24 грн. - за послуги постачання гарячої води (а.с.14-20).
Згідно довідки щодо підключення та відключення житлових будинків у зв'язку з початком та закінченням опалювальних сезонів з 2014-2023 років, що знаходяться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», буд. 8, вул. Вифлеємська в м. Києві входить до переліку таких житлових будинків (а.с.21).
Звернень з приводу ненадання або неналежного надання послуг від відповідача протягом спірного періоду не надходило.
Як вбачається з матеріалів справи, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , здійснює ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії №198 від 01 червня 2012 року.
На підставі довідки від 23.03.2023 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , з 05.04.1977 року зареєстрований ОСОБА_1 (а.с. 54), що підтверджується відомостями з Реєстру територіальної громади м. Києва ( а.с. 57).
Тобто відповідач є споживачем послуг в період виникнення боргу з центрального опалення та постачання гарячої води за послуги, що здійснюються ТОВ «Євро-реконструкція» за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач своєчасно з жовтня 2014 року не вносив плату за отримані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, що станом на 23 лютого 2022 року становить 38 891,48 грн. за послуги з централізованого опалення та 45 756,24 грн. - за послуги постачання гарячої води.
Ч. 1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ст. ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Ст. ст. 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»№2189-VIII визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. ст.19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачами наданих позивачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з жовтня 2014 року по 23 лютого 2022 року.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення станом на 23 лютого 2022 року в розмірі 84 647,72 грн, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду щодо стягнення заборгованості з відповідачів за надані послуги з централізованого опалення та послуги з постачання гарячої води за період з жовтня 2014 року по 23 лютого 2022 року, виходячи з наступного.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875-IV (діяв до 01.05.2019 року) договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як вбачається з матеріалів справи 23 липня 2014 року у газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503) позивачем розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси. Проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в газеті «Хрещатик» 06 серпня 2014 року (№111(4511).
Відповідно до ч. 2 ст. 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Законом України № 2189-VIII від 09.11.2017 «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 та Правилами надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 визначено порядок укладання індивідуальних договорів про надання послуг з постачання.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг одночасно покладено як на споживача (відповідача), так і на виконавця (позивача) (п.) ч. 2 ст. 7, п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Як убачається з матеріалів справи Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання і укладаються з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, були опубліковані на офіційному веб-сайті ТОВ «Євро-Реконструкція» 13 жовтня 2021 року.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено право виконавця комунальної послуги у разі укладення індивідуального договору про надання комунальної послуги-отримувати інформацію від споживача про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача (зокрема довідка про осіб, проживаючих за вказаною адресою).
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно, відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надані житлово-комунальні послуги.
Таким чином, слід дійти висновку про те, що за відсутності договірних відносин, але в разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг, суди покладають на боржника відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13).
У апеляційній скарзі скаржник ставить питання про застосування строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц викладено правову позицію, згідно якої відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «DomboBeheer B. V. v. theNetherlands» від 27 жовтня 1993 року (заява № 14448/88, § 33).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року по справі № 679/1136/21.
З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з квітня 2017 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення/ постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року за послуги з: централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 31 242,48 грн; постачання гарячої води - 34 551,43 грн.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення
На території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
При цьому, відповідно до приписів п.п.4 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», вони стосуються заборони нарахування саме неустойки (штрафу та пені), як одного із способів забезпечення виконання грошового зобов'язання (ст. 549-552 ЦК України).
Така заборона не стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які передбачені ст. 625 ЦК України, та які не є неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, яка має компенсаційний характер.
Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року №912/1120/16, від 19 червня 2019 року №703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року №127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року №902/417/18.
Суд зазначає, що сума штрафних санкцій, яка складається з 3% річних та інфляційної складової боргу, нарахована у період до початку введеного на території України воєнного стану.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послугу з централізованого опалення/постачання теплової енергії в сумі 31 242,18 та за послугу з постачання гарячої води у розмірі 34 551,43 грн, всього: 65 793,61 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 15 942,18 грн та 3% річних у розмірі 6 140,36 грн за період з квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги часткового заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст. ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води в сумі 65 793,61 грн, інфляційну складову в сумі 15 942,18 грн, 3% річних від суми боргу у розмірі 6 140,36 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судовий збір в сумі 5212,33 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: