30 січня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/15098/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:.
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу роботи судді, що дає право на збільшення відсотку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та три роки з періоду роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду, судді, починаючи з 15 січня 2024 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області встановити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 64 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 15 січня 2024 року;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 64 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 15 січня 2024 року, без обмеження розміру із врахуванням вже виплачених сум.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 02.12.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем в межах встановленого ухвалою суду строку подано до суду відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що довічне грошове утримання судді у відставці позивачу виплачується згідно норм чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та з 15.01.2024 отримує довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 52% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус судів».
24.09.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про перерахунок та виплату їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 64 % суддівської винагороди з 22 грудня 2023 року без обмеження розміру із врахуванням виплачених сум.
Листом від 21.10.2024 ГУ ПФУ в Чернігівській області відмовило позивачці у здійсненні такого перерахунку, оскільки стаж роботи на посаді судді становить 21 рік 09 місяців 01 день, а відтак довічне грошове утримання судді у відставці виплачується у розмірі 52% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Підстави для збільшення відсоткового розміру довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці протиправними, позивачка звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зазначає, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Частина 2 статті 142 Закону № 1402-VIII передбачає, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно із частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (частина 2 статті 137 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Згідно з частиною 1 статті 7 від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ Закону України «Про статус суддів» (що діяв на момент призначення позивача на посаду судді та втратив чинність згідно із Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»), на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Згідно із абзацом 2 статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді вперше), до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.
Позивачка у 1977 році вступила до юридичного факультету Іркутського державного університету імені А. А. Жданова, а 01.09.1980 в порядку переводу з юридичного факультету Іркутського державного університету імені А. А. Жданова була зарахована студентом ІV курсу денної форми навчання юридичного факультету Київського ордена Леніна державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила в 1982 році за спеціальністю «правознавство» та з присвоєнням кваліфікації «юрист», що підтверджується дипломом НОМЕР_1 від 17.06.1982 та записами в трудовій книжці від 16.09.1976.
Отже здобуття позивачем повної вищої юридичної освіти давало їй право бути рекомендованою кваліфікаційною комісією суддів на посаду судді, з огляду на що, у розумінні наведених вище положень абзацу 2 статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», до стажу роботи, що дає судді право на відставку і одержання щомісячного грошового утримання, має зараховуватися саме половина строку навчання позивача у вищому юридичному навчальному закладі.
Такий висновок щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах був зроблений Верховним Судом у рішенні від 18.11.2019 у справі № 9901/521/19, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2020.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8- рп/2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання, є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18- рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8- рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013, (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року), термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Так згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010, Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам рекомендовано щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 09.11.2018 по справі № 559/443/17 зробив висновок, що право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) як встановлення довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а.
За змістом довідки Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.11.2023 стаж роботи позивача на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 27 років 01 місяць 01 день. До цього стажу зараховано половину строку навчання у Іркутському державному університеті ім. А. А. Жданова та Київському ордена Леніна державному університеті ім. Т. Г. Шевченка відповідно до Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та три роки стажу роботи в галузі права з періоду роботи адвокатом юридичної консультації Ніжинського району Чернігівської обласної колегії адвокатів відповідно до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402- VІІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12.07.2018 № 2509-VІІІ.
Разом з цим вказана довідка складена станом на 27 листопада 2023 року. Позивач звільнена з посади судді у відставку 21 грудня 2023 року рішенням Вищої ради правосуддя від 21.12.2023 № 1377/0/15-23. Отже у період з 27 листопада 2023 року по 21 грудня 2023 року позивач перебувала на посаді судді Ніжинського міськрайонного суду ще 24 дні.
Відтак загальний стаж роботи позивача на посаді судді, який має враховуватися при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, становить 27 років 01 місяць 25 днів.
При цьому відповідач необґрунтовано та безпідставно вдався до оцінки суддівського стажу позивача, оскільки розрахунок такого стажу не входить до повноважень пенсійного органу.
На це вказує Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), згідно з яким, призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці здійснюється, зокрема, на підставі розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що складається (оформляється) відповідним судом.
Отже не зарахування до відповідного стажу роботи на посаді судді половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та стажу роботи, який надавав право для призначення на посаду судді, і врахування відповідачем для встановлення/ визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, позивач вважає неправомірним.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Разом з тим щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці без обмеження розміру, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем порушено права позивача в цій частині, а відтак дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані відповідні документи, суд зазначає таке.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу у зв'язку з неспівмірністю.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №620/15098/24, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 4500,00 грн.
За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 4500,00 грн.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову частково, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача судовий збір у сумі 484,48 грн.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу роботи судді, що дає право на збільшення відсотку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та три роки з періоду роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду, судді, починаючи з 15 січня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області встановити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 64 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та здійснити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 64 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді починаючи з 15 січня 2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп та витрати на правничу допомогу у сумі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).
Суддя В.В. Падій