30 січня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/750/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Виноградова Д.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 22 червня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсація за невикористані дні основної та додаткової відпустки та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 22 червня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, за весь час такої затримки по день винесення судового рішення, у відповідності до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вказаної ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли до 19.07.2022, отже відповідно до статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з даними позовними вимога не обмежувався.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписи частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За правилами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналіз наведених норм свідчить, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
У свою чергу, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28.08.2024 по справі №580/9690/23.
Як зазначено вище, за загальним правилом, визначеним у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Суд наголошує на тому, що позивач мав об'єктивну можливість дізнатися про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за спірний період, за умови виявлення належної зацікавленості та вчинення активних дій з метою перевірки відповідності його розміру.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Крім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, e тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою у рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду вeмежах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Однак, суд наголошує, що за загальним правилом, поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Як встановлено судом, позивач виключений зі списку особового складу частини з 22.06.2022 та оскаржує дії відповідача щодо невірного нарахування та виплати йому грошового забезпечення, проте він звернувся до суду з даним позовом 16.01.2025.
Суд наголошує на тому, що позивач не надав доказів відсутності об'єктивної можливості дізнатися про порядок нарахування та виплати спірної індексації, за умови виявлення належної зацікавленості та вчинення активних дій з метою перевірки відповідності її розміру.
Той факт, що із заявою щодо з'ясування правильності нарахування індексації позивач звернувся до відповідача в серпні 2024 року не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав.
Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Суд наголошує на тому, що позивач не надав доказів відсутності об'єктивної можливості дізнатися про порядок нарахування та виплати спірної індексації, за умови виявлення належної зацікавленості та вчинення активних дій з метою перевірки відповідності її розміру.
Той факт, що із заявою щодо з'ясування правильності нарахування індексації позивач звернувся до відповідача у жовтні 2024 року не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав.
Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2022 по справі № 990/115/22 вказала на те, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд наголошує на тому, що позивач не надав доказів відсутності об'єктивної можливості дізнатися про порядок нарахування та виплати спірної індексації, за умови виявлення належної зацікавленості та вчинення активних дій з метою перевірки відповідності її розміру.
Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об'єктивно унеможливили звернення позивача до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку.
Суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Вказана позиція щодо строку звернення суду у спірних правовідносинах також підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 10.10.2024 по справі № 200/5937/23.
Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011).
Крім того, стаття 2-1 КЗпП України прямо встановлює заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей працівників, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в порушення якої позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строків звернення до суду.
Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Оскільки вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними, позовну заяву слід повернути позивачу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву і додані до неї документи надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали суду складено 30.01.2025.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА