28 січня 2025 року м.Чернігів Справа№ 620/14603/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Клопота С.Л.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та просить наступне.
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №104550007616 від 31.05.2024 року про відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 24 травня 2024 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області
подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня набрання
судовим рішенням законної сили.
Ухвалою судді від 21.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідачем подано відзив на позов, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
ОСОБА_1 є потерплим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням від 04.10.1993 р. № НОМЕР_1 , яке є дійсним, питання щодо його анулювання ні державними, ні іншими органами чи особами не ставилося.
Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.
10 червня 2024 року ОСОБА_1 , виповнилось 55 років.
З метою реалізації права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , 24 травня 2024 року звернувся до Кагарлицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зареєстрованою за №904, подавши при цьому всі необхідні документи.
Рішенням №104550007616 від 31.05.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовлено в призначенні пенсії, оскільки станом на 01.01.1993 не підтверджено період проживання на території радіоактивного забруднення.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до 4.2 ст. 19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Згідно зі статті 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини першої статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави".
У Рішенні від 17 липня 2018 року N 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих піль'г, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від 'її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року N 1-р (ІІ)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов'язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом N 796-ХІІ.
Відповідно до статті 9 Закону N 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 11 Закону N 796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
Згідно пунктом 4 частини першої статті 14 Закону N 796-ХІІ категорія 4 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до статті 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з положеннями статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захибт громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали або проживали визначену кількість років у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Водночас законодавець встановив перелік документів, що подаються до органу пенсійного фонду для призначення пенсії особі, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи
Пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Згідно статті 65 Закону N 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 15 Закону N 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше ЗО років.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-ХІІ).
Згідно з пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501, яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення, (далі - Порядок №501) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зазначене кореспондується зі змістом частини 3 статті 65 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку №501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №501 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Посвідчення позивачки є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судами не встановлено.
Відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року N 51, встановлено, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25 листопада 2005 року N 22-1 (далі - Порядок N 22-1).
Порядком N 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року N 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону N 796-ХІІ).
На підставі аналізу наведених норм права, Верховний суд у своїй постанові від 30 вересня 2020 року (справа №572/1921/17) дійшов висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом N 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи ».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі N 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі N 690/23/15-а, Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі N 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі N 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі N 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі N 212/5780/16-а.
З поданих суду доказів, а саме довідки №10-15/83 від 20 травня 2024 року виданої виконавчим комітетом Богуславської міської ради Київської області, убачається наступне: «... ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий 19.07.1998 року, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 в період з -01.01.1986 року по листопад місяць 1987 року ( з 26 квітня 1986 року період проживання становить 1 рік 6 місяців 7 днів) на підставі запису в по господарській книзі ТОМ 2, господарство №185 (1986-1990 рр.). З листопада місяця 1989 року до 29.12.1989 року (період проживання становить 1 місяць 29 днів) рік на підставі запису в по господарській книзі ТОМ 5, господарство №193 (1991-1995 рр.). Територія села Розкопанці Богуславського району Київської області станом на 31.12.2014 року відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991 року. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» село Розкопанці відноситься до Обухівського району...».
Відповідно до довідки №959 від 23.05.2024 року ОСОБА_1 був зареєстрований в період з 29.12.1989 року по 19.11.1996 року (до 01.01.1993 період проживання становить 3 роки, 4 дні) в м. Богуслав (який відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991 р., до 31.12.2014 р.), АДРЕСА_2 .
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, м. Богу слав та с. Розкопанці Богуславського району (нині Обухівського району) Київської області в яких я був зареєстрований та проживав в період на 01.01.1993 року, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, станом на 1 січня 1993 року ОСОБА_1 , був особою, яка постійно проживала та працювала у зоні посиленого радіологічного контролю строком 4 роки 7 місяців та 40 днів. Не враховуючи період навчання та проходження військової служби.
Враховуючи зазначені довідки, суд дійшов переконання, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав в період на 01.01.1993 року на території радіоактивного забруднення.
З урахуванням зазначеного, необхідно зробити висновок про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд вважає, що в його задоволенні слід відмовити, оскільки в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,14005), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ- 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №104550007616 від 31.05.2024 року про відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 24 травня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 28 січня 2025 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ