Справа № 560/8519/24
іменем України
30 січня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17 травня 2024 року № 103230001744 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 15 квітня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII). Проте отримав протиправну відмову.
До суду надійшли відзиви, в яких Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з статтею 55 Закону №796-XII у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю (4 роки).
До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позов. Зазначає, що викладені в відзиві заперечення не спростовують наведених у позовній заяві обставин.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). При цьому, згідно з частиною 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив. Як наслідок, суд розглядає подану позовну заяву з врахуванням лише позову та відзиву на позов.
До суду надійшов відзив, в якому Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії, оскільки не підтверджено факт постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіологічного контролю.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.07.2024 витребувано повторно в відповідача докази.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін відмовлено.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про залучення співвідповідача відмовлено. Залучено до участі у справі №560/8519/24 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Позивач є громадянином, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Чернігівською обласною радою народних депутатів 04.05.1995.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (Дніпровський старостинський округ) від 10.08.2023 №170 позивач дійсно з 26.04.1986 по 25.09.1986 була зареєстрований і постійно проживав в АДРЕСА_1 , з 26.09.1986 не зареєстрований і не проживає за вказаною адресою. Територія даних сіл зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС і згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 дані населені пункти належать до 3 зони (зони гарантованого добровільного відселення).
Відповідно до довідки Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від (Ковпитський старостинський округ) від 12.09.2023 №9-354 позивач дійсно з 08.05.1989 по 18.07.1989 проживав без реєстрації за адресою с. Шульгівка Чернігівського району Чернігівської області. З 19.07.1989 по 20.02.2002 був зареєстрований та проживав за адресою с. Шульгівка Чернігівського району Чернігівської області. Даний населений пункт згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.91 №106 до 31.12.2014 відносився до 4 зони (зони посиленого радіоекологічного контролю). З 01.01.2015 внесені зміни Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.04.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону №796-XII.
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.05.2024 №103230001744 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону №796-XII у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання станом на 01.01.1993 в зоні посиленого радіологічного контролю (не менше 4 років). Зазначено, що особа станом на 01.01.1993 проживала у зоні посиленого радіологічного контролю 3 роки 7 місяців 24 дні. Всього проживала у зоні посиленого радіологічного контролю 12 років 9 місяців 14 днів. До розрахунку періоду проживання на території радіоактивного забруднення не взято до уваги період з 26.04.1986 по 25.09.1986 згідно довідки від 10.08.2023 №170, оскільки населений пункт с. Загатка Чернігівського району Чернігівської області належить до зони гарантованого добровільного відселення. Вік позивача 55 років. Страховий стаж особи становить 31 рік 1 місяць 26 днів.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено, що право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії слугували висновки відповідача про не підтвердження періоду проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю (4 роки).
Стосовно підтвердження періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, то суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, (далі - Порядок №22-1), при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Тобто, з метою підтвердження права на призначення пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII особа має подати одночасно з заявою про призначення пенсії, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Згідно зі статтею 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796-XII визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами 3, 4 статті 15 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час видачі посвідчення позивачу) підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку №501 видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Посвідчення видаються громадяни, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
Зі змісту наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-XII, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 та від 21.11.2019 у справі №572/47/17, який враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, Законом №796-XII та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом №796-XII для такої категорії.
Надаючи особі посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), серії НОМЕР_1 , виданого Чернігівською обласною радою народних депутатів 04.05.1995, підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року постійно проживав чи постійно працював у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, так і на момент звернення до суду з позовом не надано.
Крім того, суд зазначає, що наявність у позивача на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії дійсного посвідчення, свідчить про те, що Чернігівською обласною радою народних депутатів було вже визнано, що період проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить більше 4 років.
Таким чином, період проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить більше 4 років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-XII.
З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 №222330005934 є протиправним та належить скасуванню.
Разом з тим, варто зазначити, що з 30.03.2021, набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
- пункт 1.1. розділу І заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слідує, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто, без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у цьому випадку, є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
У той же час, за правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Отже, після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії.
Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації) / перебування особи.
Не є спірним у справі, що заяву про призначення пенсії позивачем подано до територіального органу Пенсійного фонду за місцем його проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Подана заява, з урахуванням принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке прийняло оскаржене рішення про відмову у призначенні пенсії.
При цьому, після ухвалення спірного рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця перебування особи, тобто, до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов'язане здійснювати виплату такої пенсії.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідачів не є дискреційними, оскільки у цьому випадку є лише один правомірний варіант поведінки суб'єктів владних повноважень призначити та виплачувати позивачу пенсію.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає та враховує таке.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.
Позивач сплатив 1211,20 грн судового збору, а тому, їх слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідача, яким фактично відмовлено позивачу в призначенні пенсії).
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 17000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо цього суд зазначає та враховує таке.
Положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Визначаючи суму компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: договір про надання правничої допомоги №05-06/24 від 05.06.2024; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №06-06/24 від 06.06.2024; квитанцію до прибуткового касового ордера №01 від 28.02.2024; ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АА №1447353
Між адвокатським об'єднанням "АНВО ГРУП" та позивачем 05.06.2024 укладено договір про надання правничої допомоги №05-06/24, відповідно до умов якого:
- виконавець зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені даним договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору (пункт 1.1);
- кінцевий фактичний розмір винагороди фіксується в актах передачі-приймання послуг, які оформляються сторонами за результатами кожного місяця надання послуг (пункт 2.1).
Згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №06-06/24 від 06.06.2024 виконавець надав, а замовник прийняв роботи (послуги), виконані (надані) в обсязі та на умовах, визначених вказаним договором, а саме:
- консультація клієнта, узгодження правової позиції (2000,00 грн);
- підготовка позовної заяви (15000 грн).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №01 від 28.02.2024 позивач сплатив 17000,00 грн.
Розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, а тому, надання консультацій не стосується розгляду конкретної судової справи.
Суд враховує, що предмет спору відноситься до справ незначної складності та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо підготовки позовної заяви. Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №06-06/24 від 06.06.2024 не зазначено кількості часу, витраченого на здійснення конкретної послуги. Також не зазначено вартість послуг за одиницю часу. Це унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу, співмірну з розглядом справи №560/8519/24.
Крім того, суд зважає на те, що квитанція датована 28.02.2024, а договір про надання правничої допомоги укладений 05.06.2024.
Таким чином, не може вважати, що при встановленні розміру гонорару в сумі 17000,00 грн, витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є співмірним зі складністю справи.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача з відповідача (відповідачів) судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.05.2024 №103230001744.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з 15.04.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести виплату ОСОБА_1 з 19.04.2024 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 )
Відповідачі:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди 10, м. Хмельницький, Хмельницька обл., 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка 10, м. Фастів, Київська обл., 08500 , код ЄДРПОУ - 22933548)
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк