Справа № 420/30339/24
30 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 27.09.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної служби України, в якій просить суд:
1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби ОСОБА_1 ;
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 23.06.2018 по 23.12.2018 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в період з 12.01.1992 по теперішній час він проходить військову службу, у тому числі: з 06.12.1991 по 26.11.1993 строкова служба; з 16.07.2015 по 21.102016, з 01.12.2017 по 22.06.2018 - служба у НОМЕР_2 прикордонному загоні; з 21.10.2016 по 30.11.2017 - у НОМЕР_3 прикордонному загоні, з 28.08.2020 по теперішній час. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.06.2018 № 146-ОС був звільнений в запас Збройних сил України за підпунктом “а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 8 статті 26 Закону України “Про військової обов'язок і військову службу».
Як зазначає позивач, на виконання рішення суду від 30.07.2024 по справі №420/7074/24, НОМЕР_3 прикордонним загоном 07 вересня 2024 року перераховано на його банківський рахунок кошти в сумі 38361, 38 грн. 13 вересня 2024 року позивач звернувся до НОМЕР_3 прикордонного загону з заявою щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме виплату індексації грошового забезпечення. Однак, як стверджує позивач, на день подачі позову відповідь на звернення він не отримав.
Як вважає позивач, оскільки його звільнено зі служби 23.06.2018 року, а остаточний розрахунок з індексації грошового забезпечення проведено 07.09.2024 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, відтак, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахованого відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якого стала підставою звернення до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою судді від 02.10.2024 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
30.10.2024 року до суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що повний розрахунок з військовослужбовцем проводиться тільки при звільненні з військової служби, а не при звільненні зі штатної посади. З огляду на викладене відповідач пояснював, що 31.11.2017 позивач вибув з НОМЕР_3 прикордонного загону для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 . 22.06.2018 позивач звільнений з військової служби з військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_2 прикордонного загону). Отже, позивач неправомірно звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 , оскільки повний розрахунок проводила військова частина НОМЕР_4 при звільненні позивача з військової служби.
Також у відзиві зазначено, що за результатом розгляду справи № 420/7074/24 судом зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 21.10.2016 по 30.11.2017 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. На виконання судового рішення 05.09.2024 позивачу виплачені кошти в розмірі 38 411,38 грн. Позивач зазначає, що відповідач в день звільнення не провів з ним розрахунків за весь час затримки остаточного розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 23.06.2018 по 23.12.2018 включно. Проте доводи позивача відповідач вважає невірними, адже позивач не звільнявся від відповідача, а лише переміщувався, що в свою чергу не відповідає вимогам норм ст. 117 КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Інших заяв по суті та додаткових доказів станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), зокрема у період з 21.10.2016 по 30.11.2017 рр., що не заперечується сторонами. 31.11.2017 року вибув з НОМЕР_3 прикордонного загону для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Згідно витягу з наказу т.в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.06.2018 року № 146-ос, сержанта ОСОБА_2 (П-009572) інспектора прикордонної служби 3 категорії відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІІІ категорії (тип Б), звільненого в запас Збройних Сил України, згідно Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за статтею 26 ч.8 підпункт «ї» у зв'язку із закінченням строку контракту, які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону), без права носіння військової форми одягу, з 22 червня 2018 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби між позивачем, НОМЕР_2 прикордонним загоном (Військова частина НОМЕР_4 ) Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, зокрема за період з 21.10.2016 року по 30.11.2017 року, які були вирішені у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у справі №420/7074/24 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.10.2016 року по 30.11.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.10.2016 року по 30.11.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
07.09.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/7074/24 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 38361,38 грн., що підтверджується повідомленням про зарахування коштів на банківський рахунок та платіжною інструкцією № 2429 вiд 05.09.2024 року.
13.09.2024 року позивач направив на ім'я начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України звернення щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з 23.06.2018 по 23.12.2018 рр.
Однак, як стверджує позивач, на день подачі позову відповідь на звернення він не отримав.
Як вважає позивач, оскільки його звільнено зі служби 22.06.2018 року, а остаточний розрахунок проведено 07.09.2024 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку за період з 23.06.2018 по 23.12.2018 рр. (період згідно позовних вимог).
Відповідач вважає, що оскільки позивач звільнений з військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_2 прикордонного загону), то остання (в/ч НОМЕР_4 ) зобов'язана проводити повний розрахунок при звільненні позивача з військової служби.
Отже, спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Щодо періоду затримки розрахунку з позивачем.
Як встановлено судом, позивач проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), зокрема у період з 21.10.2016 по 30.11.2017 рр., після чого вибув з НОМЕР_3 прикордонного загону для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Тобто, позивач був виключений зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону 30.11.2017 року, проте не звільнений з військової служби, а направлений для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У період з 25.07.2008 по 20.07.2018 порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України регулювала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена Наказом Міністра оборони України
11.06.2008 № 260.
Згідно з п. 1.9 розділу І Інструкції № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Отже, припинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення певною військовою частиною пов'язано саме з моментом виключення його зі списків особового складу цієї військової частини.
З аналізу вищенаведених положень Інструкції № 260 слідує, що виключення зі списків особового складу військової частини фактично означає припинення «трудових відносин» між військовослужбовцем та військовою частиною, з якої він виключений.
Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з ним не проведено повний розрахунок, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення, зокрема за період з 21.10.2016 року по 30.11.2017 року.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби між позивачем, НОМЕР_2 прикордонним загоном (Військова частина НОМЕР_4 ) Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, зокрема за період з 21.10.2016 року по 30.11.2017 року, які були вирішені у судовому порядку (адміністративна справа №420/7074/24).
Зокрема, 07.09.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/7074/24 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 38361,38 грн., що підтверджується повідомленням про зарахування коштів на банківський рахунок та платіжною інструкцією № 2429 вiд 05.09.2024 року.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 07.09.2024 року.
Тож, спірний період у цих правовідносинах охоплює 30.11.2017 року (дата виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону) по 06.09.2024 року (переддень остаточного розрахунку).
Щодо розрахунку суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні
19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року підхід до правозастосування указаної норми змінився.
У своїй постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зокрема, згідно усталеної практики щодо застосування статті 117 КЗпП України (до змін введених Законом №2352-ІХ), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вищевикладене, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові 6-ти місячним строком.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду (зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15) щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
З урахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України, суд вважає застосовним наведений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин.
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі слід поділити на 2 частини:
з 30.11.2017 року (дата виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону) по 18.07.2022 року;
з 19.07.2022 року по 06.09.2024 року (переддень фактичного остаточного розрахунку з позивачем).
Розрахунок за період з 30.11.2017 року по 18.07.2022 року:
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення за останні два місяця до виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону, грошове забезпечення позивача становить:
- вересень 2017 року - 9489,31 грн.;
- жовтень 2017 року - 9381,00 грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 309,35 грн (9489,31 +9381,00) /61 календарний день).
У свою чергу, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 року по 18.07.2022 року становить 523 110,85 грн (309,35 грн. х 1691 календарний день).
При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні до 19.07.2022 року, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд вважає застосовним наведений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин при застосуванні статті 117 КЗпП України (в редакції до змін введених Законом №2352-ІХ).
Розрахунок істотності частки: 38361,38 грн (це сума, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 523 110,85 грн (це середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 % = 7,33 %.
Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 7,33 %.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7, 33 %, становить: 309,35 грн (середньоденний заробіток позивача) х 7,33 % (істотна частка) х 1691 (кількість днів затримки) / 100 = 38 344, 03 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 30.11.2017 року по 18.07.2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 38 344,03 грн.
Розрахунок за період з 19.07.2022 року по 06.09.2024 року:
Указаний період стягнення регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження компенсації 6-ти місячним строком.
Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19.07.2022 по 06.09.2024) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 56920, 40 грн. (309,35 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 184 (кількість днів затримки обмежений 6-ти місячним строком).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, застосовуючи принцип співмірності щодо періоду до 19.07.2022, а також застосування чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду починаючи з 19.07.2022, суд за наслідкам судового розгляду справи дійшов висновку, що позивачем частково доведено обґрунтованість позовних вимог, а саме у загальному розмірі 95264, 43 грн., з яких 38 344, 03 грн. - за період з 30.11.2017 року по 18.07.2022 року та 56 920, 40 грн. - за період з 19.07.2022 року по 06.09.2024 року, з урахуванням обмеження 6-ти місячним строком.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 95264, 43 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач неправомірно звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 , оскільки повний розрахунок з ним проводила військова частина НОМЕР_4 при звільненні позивача з військової служби.
Як вже було зазначено, станом на момент виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з ним не проведено повний розрахунок, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення, зокрема за період з 21.10.2016 року по 30.11.2017 року.
Суд зазначає, що на виконання рішення суду від 30.07.2024 по справі №420/7074/24, НОМЕР_3 прикордонним загоном проведено перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 21.10.2016 по 30.11.2017, тобто за період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 .
З огляду на вищевикладене у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку з індексації грошового забезпечення за період з 21.10.2016 по 30.11.2017 рр. при виключенні зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 30.11.2017 по 06.09.2024;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.11.2017 по 06.09.2024 у сумі 95264, 43 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
Отже, позов підлягає задоволенню з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1211,20 грн, де 1211,20 грн. - ставка судового збору сплачена позивачем за звернення до суду із цим позовом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 242-246, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку (невиплати індексації грошового забезпечення) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 30.11.2017 по 06.09.2024.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.11.2017 по 06.09.2024 у сумі 95264, 43 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням належних податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА